Чому переміг Путін: версія західних ЗМІ

Росіяни забажали бачити на чолі своєї країни старого-нового (або, правильніше сказати, вічного) президента Путіна. З ним їм надалі й жити, а нам – зважати на присутність украй небезпечного та непередбачуваного елемента на чолі сусідської держави.

"70 на 70"

Британське видання The Guardain згадує про вкрай цинічне висловлювання путінської команди, яка подякувала Великій Британії після виборів за "шпигунський скандал" із отруєнням колишнього російського розвідника та його доньки, в якому підозрюють Кремль. Мовляв, черговий тиск на Путіна лише мобілізував його прихильників.

Читайте також: Скрипаль і світова "музика": реакція Заходу на отруєння шпигуна

Проте ОБСЄ констатувало "вибір без реальної конкуренції, який не є справжнім вибором", продовжує The Guardain, і це є доказом того, що протягом усіх 18 років свого правління Володимир Путін ще жодного разу не стикався зі значною загрозою своєму правлінню.

Видання нагадує: на президентських виборах 2000 року Путін забезпечив собі 53% голосів, в 2004-му він отримав 71%, а у 2012-му – 63%. Тоді ж він фактично "програв" Москву, адже столиця дала за нього лише 47% голосів. Ця "помилка" була виправлена в 2018-му – у Москві, в одному з "головних бастіонів опозиції", за чинного президента РФ віддали голоси 70% виборців.

Російська меншість вимагала "чесних виборів". Але, на жаль, не мала на них жодних шансів

Спочатку, пише The Guardain, в Кремлі вимагали, аби явка виборців збігалася з числом тих, хто проголосує за Путіна – йшлося про цифри 70% і 70%. Втім, російська "дійсність" виявилася ще "кращою", адже за явки у 67% за нинішнього главу РФ буцімто проголосували понад 76% тих, хто взяв участь у виборах.

Читайте також: У Путіна придумали виправдання його рекордній перемозі на виборах

Чому Путін? Бо "стабільний"

Аналізуючи "високу популярність" Путіна серед російського населення, слід робити поправку на численні порушення виборчого процесу, на які вказували й оглядачі, й західні журналісти. Йшлося і про "каруселі", і про масові вкидання бюлетенів в урни, і про інші незаконні методи. Зрозуміло, що потрібний Путіну відсоток "підігнали" виконавці на місцях, і що адмінресурс був задіяний на повну силу, але попри це "ядерний електорат" президента РФ все ж є доволі потужною силою. Чому?

Більшість росіян, які мали намір голосувати за Владіміра Путіна на виборах у неділю, кажуть, що стабільність є основою їхньої віри в кандидата, хоча чимало молодих виборців вважають, що прийшов час змінити лідера,
– пише британська The Independent.

Financial Express також відзначає "значну лояльність" у ставленні до Путіна з боку російського населення. "Відтоді, як він прийняв керівництво Росією напередодні нового 1999-го року після несподіваної відставки Бориса Єльцина, електоральна влада Путіна була зосереджена на стабільності, тобто на якості, що була заповітною для росіян після хаотичного розпаду Радянського Союзу і "дикого капіталізму" єльцинських років. Але ця стабільність була підкріплена придушенням інакомислення, занепадом незалежних ЗМІ і низхідним контролем політики під назвою "керована демократія".

Попри те, що російські вибори-2018 "відбулися в четверту річницю анексії Криму, що є одним із найдраматичніших проявів путінського прагнення відновити владу Росії", й попри те, що ця анексія призвела до серйозних санкцій щодо РФ, які знецінили рубль та завдали потужного удару по економіці країни, "популярність Путіна залишається значною, очевидно, підкріпленою націоналістичною гордістю", – веде далі Financial Express.

Населення Росії в особі Путіна буцімто обирало "стабільність". А ще – "національну гордість", яка полягає у можливості безкарно вбивати та вторгатися на чужі землі

Однак про яку "національну гордість" йдеться? Відповідь на це питання дає Джон Карлін, відомий британський публіцист.

Путін та його спільники розуміють, що їхнє завдання будь-що не дати людям чесно подивитися в дзеркало – побачити жалюгідність свого становища. Вони вдаються до єдиного доступного їм способу, щоб спробувати поховати свій комплекс меншовартості: намагаються продати ідею, буцімто Росія велика держава, настільки велика, що може вбивати, вторгатися, втручатися – скрізь, де їй заманеться,
– пише Карлін.

"Росіянам потрібне зухвальство, аби компенсувати своє вічне страждання, – пояснила мені людина, яка чудово знає росіян, колишня президент Латвії Вайра Віке-Фрейберга. – Це легке знаряддя для здобуття популярності... Їм потрібно почуватися великими!". І це спрацьовує! Це дуже старий трюк з патріотизмом як останнім притулком негідника, але він переконливо діє на пересічного росіянина. Як писав у "Файненшл таймс" російський кінематографіст Андрій Некрасов, "росіяни відчувають гостріше свою національну ідентичність, коли відчувають зовнішній тиск", – зазначає британський медійник.

Читайте також: Україна ініціювала дебати щодо виборів президента Росії в анексованому Криму

Інші чинники

Однак справа не лише у тому, що росіянам ампутували здоровий глузд й пришили замість нього "національну гордість". Справа й у тому, що Путін хвацько зумів розправитися зі своїми потенційними конкурентами чи опонентами. Починаючи від 2000 року, "Путін систематично консолідував свою позицію. Він нейтралізував владу олігархів, які накопичили величезний вплив в 1990-х роках; відновив державний контроль над телебаченням; відновив пряме призначення губернаторів. Зростання цін на нафту прискорило бум економіки, що також спрацювало на Путіна", – йдеться у статті видання The Economist.

Пізніше, продовжує The Economist, абсолютна влада Путіна зазначала деяких ударів: так, вибори 2012 року минали на тлі "широкомасштабних протестів проти його правління". Але вже у 2014-му, коли "Росія анексувала Крим і розв'язала війну на сході України", "Путін уявляв себе захисником Росії, оточеної ворогами, та лідером, який повернув країні статус "великої держави". Його рейтинг схвалення перевищив 80%. Напередодні майбутніх виборів Путін навіть не брав участі в дебатах, ледь проводив кампанію й пропустив оголошення про висунення кандидатур".

Французький сатиричний тижневик Charlie Hebdo випустив карикатуру на вибори президента в Росії. Фотографію сторінки журналу опублікував в своєму фейсбуці галерист Марат Гельман. На ній у Путіна на руці лялька, яка говорить: "Мене звуть Ксенія Собчак, антипутінський кандидат на президентських виборах"

Ще один момент: Росії пощастило у тому, що протягом 18 років правління Путіна в американському Білому домі не було політика, здатного кинути йому виклик. Про це зазначається в публікації ізраїльського ресурсу Haaretz. Путін, якого на своїй посаді "пересидів" лише Сталін, безперечно, є реалістом, пише видання.

Він знає, що з теперішнім російським ВВП, з економікою-заручницею коливань цін на енергоносії та зі старіючим населенням Росія не може конкурувати зі Сполученими Штатами або Китаєм в умовах військових витрат. Але у нього була удача протягом усього його перебування на посаді – удача мати в ролі головних супротивників у Білому домі чоловіків, які дозволили йому переглянути світовий порядок після закінчення холодної війни.

"Джордж Буш, який втягнувся у тривалі й катастрофічні війни в Іраку та Афганістані, не зробив нічого у 2008 році, щоб блокувати Путіна, коли той вторгся в прозахідну Грузію. Барак Обама так само не зробив нічого, щоб зупинити приєднання Криму до Росії і вторгнення її на східну Україну в 2014 році або перетворення Сирії в російську вотчину в 2015-му.

Обама також надто повільно реагував на російські хакерські операції, які підірвали президентську виборчу кампанію в 2016 році. Незалежно від того, мало це будь-який вплив на перемогу на виборах Дональда Трампа чи ні, але тепер у Путіна в Білому домі марнославний і некомпетентний президент, який захоплюється ним і навряд чи кине йому виклик", – переконаний Haaretz.

Читайте також: Що означає перемога Путіна на виборах для України: пояснення журналіста

Гучне мовчання Заходу

Щодо привітань від нинішнього хазяїна Білого дому, то Дональд Трамп у своєму улюбленому Twitter'i спочатку не написав нічого, що могло б підбадьорити Кремль. Але Кремль підбадьорив себе сам – прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що його шеф не вважає відсутність привітання з боку Трампа недружнім жестом, мовляв, зайнятість світових лідерів пояснює подібне зволікання.

Однак згодом лідер США все ж зателефонував главі Кремля і таки привітав його з переобранням, проігнорувавши застереження своїх радників від подібного жесту.

Світові лідери вітають Володимира Путіна з його обранням на новий шестирічний термін в ролі російського президента, але західні лідери не поспішають реагувати на недавню напруженість,
– резюмує BBC.

Тож поки що Путін може втішатися привітаннями від президентів колишніх радянських республік (Білорусі, Вірменії, Азербайджану, Киргизстану, Казахстану, Таджикистану), а також Америки, Китаю, Індії, Японії, Ірану, Венесуели, Болівії та Куби. Ті ж представники світового істеблішменту, від яких у Росії насправді дуже чекали телеграм чи дзвінків, не квапляться зв'язуватися із Москвою.

Західні лідери не квапилися вітати Путіна. Від багатьох з них він дарма чекав дзвінка, листа чи телеграми

Натомість із Заходу надходять сигнали, здатні зіпсувати Путіну весь його тріумф. Так, впливовий американський сенатор Джон Маккейн назвав "шахрайством" процес голосування, організований Кремлем. "Те, що Путін мав докласти важких зусиль для стимулювання явки виборців, свідчить про усвідомлення російським народом, що його прагнення до влади є шахрайством", – твітнув Маккейн.

Сполучені Штати стоять поруч з усіма тими росіянами, які прагнуть свободи,
– додав він

Не надто теплим був й "привіт" Путіну з Франції. На сайті міністерства закордонних справ цієї країни опублікована заява про те, що Франція не визнає виборів президента РФ у Криму, висловлює стурбованість мілітаризацією півострова та погіршенням ситуації з правами людини, знищенням культурних та історичних пам'яток на півострові, а також підтримує незалежність та територіальну цілісність України. Зовнішньополітичне відомство також повідомило, що міністр у справах Європи і закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан 22-23 березня відвідає Україну, де проведе переговори з владою, зокрема щодо ситуації на окупованих територіях Криму і Донбасу.

Читайте також: Чому світ ігнорує переобрання Путіна: пояснення дипломата

Що стосується Німеччини, то офіційний Берлін вітати переобраного російського президента також не поспішав. Прес-секретар Ангели Меркель Штеффен Зайберт зазначив, що вона подзвонить новообраному президентові "скоро".

Федеральний канцлер, як це прийнято у подібних випадках, побажає йому успіху,
– сказав він.

А федеральний президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмайєр привітав Володимира Путіна уже ближче до вечора понеділка. При цьому він наголосив, що місією європейських урядів було і залишається зміцнення "тривалого спільного мирного порядку" на континенті, але "сьогодні ми тривожно далекі від цієї мети".

Не надто теплою й дружньою до Росії була й Польща. Попри всі ускладнення у відносинах з Україною, польське МЗС поширило заяву про те, що Варшава не визнає легальність виборів президента Росії у Криму, оскільки півострів є територією України.

МЗС Польщі нагадує, що Польща разом із трансатлантичною спільнотою висловлює рішучий протест проти дій Росії щодо України. Ми підтримуємо територіальну цілісність України і вважаємо Крим частиною її території. Це також означає, що президентські вибори на півострові, проведені російською владою, не можуть бути визнані легальними,
– йдеться у відозві.

Власне кажучи, Путіна попереджали про те, що проведення російських виборів на території українського Криму загрожує йому "неприємностями". Та російський лідер, як завжди, вирішив, що подібні застереження можна проігнорувати. Тому має те, що має і що заслужив. Причому хотілося б думати, що це – не кінець історії із загальним обуренням діями Путіна, а тільки її початок.

Читайте також: Новий президентський термін: що загрожує Путіну на міжнародній арені