Чорні діри утворюються, коли вибухають мегазірки

Але насправді зорі сяють не лише в очах закоханих. Розгледіти Всесвіт у деталях можна у великий бінокулярний телескоп, встановлений на горі Грехем, в Арізоні. Цей супер-телескоп дозволяє роздивитися свічку на відстані 2 мільйонів кілометрів.

“Між нами на Землі та центром нашої галактики існує величезна кількість предметів, які абсорбують оптичне випромінювання. Іншими словами, ми змушені використовувати довжину хвиль, яка проникає через це космічне сміття”, - каже дослідник Всесвіту Рейнхард Гензель.

З Землі Всесвіт виглядає досить чистим. Але людям завжди було цікаво, що ховається за зірками. Позаземний простір повний лицарів-миротворців та зірок забуття: загадковий Всесвіт розпалює нашу уяву.

Споглядання на зорі змушує нас задуматись над нашим походженням. Саме тому науковці-астрономи й досліджують структуру Всесвіту. Чи не найбільша загадка, над якою вони ламають голову, - величезна сила тяжіння.

“Самі зірки не можуть створювати цю силу. Гравітація вдесятеро сильніша, ніж та, яка підлягає поясненням. Це означає, що або Ейнштейн помилявся, або ж суть криється ще в чомусь. І це "щось" має бути темним, інакше ми б це побачили”, - вважає дослідник Всесвіту Ганс Вальтер.

Чим більше тіло, тим більша гравітація. Ейнштейн вивів зв’язок між масою, часом та простором. У світі великих мас сила тяжіння є настільки великою, що навіть впливає на час - вона розтягує його, і у нас складається враження, ніби час протікає повільніше. А оскільки час, маса та простір зв’язані між собою, то й простір піддається впливу гравітації.

Ознаки неймовірних гравітаційних сил у світі є очевидними та беззаперечними. Але вони не розкривають нам суті. Повинні існувати небесні тіла, які мають таку силу гравітації, що здатні поглинати навіть промені світла. Ми називаємо їх чорними дірами.

Вони утворюються, коли вибухають мегазірки. Неймовірна маса стискається практично до однієї точки. Скажімо, ніби маса Землі сконцентрувалася в наперстку. Для того, щоб зрозуміти структуру Всесвіту, вчені повинні підрахувати ці порожнини. Але як визначити чорні діри, якщо їх не видно?

Науковці підраховують орбіти навколишніх зірок. Отже, видимі тіла вказують нам на невидимі. Якщо зірка наблизиться надто близько, її неодмінно затягне в діру. Першою таке явище помітила група вчених на чолі з доктором Пітером Пределом.

“Зникнення зірки не відбувається миттєво. Цей процес триває багато років, але протягом цього часу яскравість цієї чорної дірки, або скоріше простору навколо неї, суттєво збільшилась. Ми спостерігали за цим явищем протягом багатьох років”, - розповідає науковець, дослідник Всесвіту Пітер Предел.

Чорна дірка оточена певним простором, відомим як сфера Шварцшильда. Якщо якийсь об’єкт перетинає цю межу, його буквально “засмоктує” всередину. Чорна дірка, відтак, збільшується в розмірах. Структура Всесвіту постійно змінюється, адже ці невидимі маси - повсюди.

“Наші досліди показали, що чорні діри існують практично у кожній галактиці, в тому числі нашій. Ці масивні формування з’явились приблизно тоді ж, коли й самі галактики, і вже тоді були досить масивними”, - каже дослідник Всесвіту Рейнхард Гензель.

Астрофізики довели, в центрі кожної великої галактики є чорна діра. Очевидно, що ці масивні тіла з’явились і розростаються одночасно з системами зірок. Чим більша чорна дірка, тим більша галактика. Цей симбіоз може дати відповідь на багато запитань.

“Основна загадка: чи необхідна чорна діра для формування галактики, а чи ж вона утворилась всередині неї через певний час. Це - ключові запитання про походження та розвиток Всесвіту”, - каже науковець, дослідник Всесвіту Пітер Предел.

Науковці продовжують досліджувати основні питання, які цікавлять людство, - а відповіді на них, схоже, все ще заховані серед зірок.