День Волі у Білорусі: чому Лукашенко боїться цього свята

25 березня у Білорусі відзначають День Волі. Попри те, що старанням режиму Лукашенка цей день не має статусу державного свята, для мільйонів людей він є важливим символом боротьби за свободу та незалежність Білорусі. Боротьби, яка триває.

Читайте також Величезну колону танків і БМП помітили біля кордону Білорусі з Польщею

День Волі в Білорусі – історія свята

На початку 1918 року більша частина білоруських територій була окупована німцями, згідно Берестейського миру, що його підписали більшовики з Кайзерівською Німеччиною. У цих умовах представники Всебілоруського з'їзду вирішили спробувати взяти владу до своїх рук. Було оголошено про створення БНР та Ради БНР.

25 березня 1918 року Рада БНР проголосила Третю статутну грамоту, згідно якої утворювалась нова незалежна держава білорусів. Проголошення незалежності відбувалось у надзвичайно складних умовах – окупаційні німецькі війська не бажали передавати владу білорусам й обмежили діяльність нової держави культурницькою та освітньою діяльністю. Попри усю непевність становища БНР визнали країни Балтії, Кайзерівська Німеччина та її союзники, а також демократичні держави, що постали на руїнах Російської Імперії. Однією з перших визнала БНР незалежна українська держава – УНР.

День Волі – що це таке:

Втім, БНР як держава проіснувала лише кілька місяців. Знищили паростки незалежності Білорусі більшовики та поляки. Ні перші, ні другі не бажали бачити білорусів незалежними, а тому після того, як кайзерівські війська змушені були повернутись на батьківщину – молоді хижаки знищили зародки білоруської державності та поділили між собою її землі у 1921 році згідно умов Ризького Миру.

Після цього на довгі десятиліття білоруси лишились без власної держави – квазіутворення під назвою Білоруська Радянська Соціалістична Республіка була лише колонією Москви й входило до складу Радянської Імперії – СРСР.

Представники ж БНР змушені були тікати з батьківщини та створити уряд у вигнанні. Він діє й до цього часу, адже боротьба за незалежність Білорусі триває й через 103 роки після подій весни 1918 року.

У радянські часи БНР всіляко декомунізували, проте пам'ять про ті події знищити не змогли. Прагнення білорусів до свободи пережили СРСР й, починаючи, з 1990 року день проголошення незалежності БНР отримав свою сучасну назву – День Волі.

Білорусь Олександра Лукашенка

Після розвалу СРСР у 1991 році Білорусь отримала шанс на нове життя. Було проголошено державну незалежність, до влади прийшли демократичні сили. Втім, у 1994 році у країні відбувся реванш. В умовах жорсткої економічної кризи білоруси проголосували за лівого популіста Олександра Лукашенка.

Читайте також "Цього вимагають громадянське суспільство та народ": у Данії перейменували Білорусь

Колишній директор радгоспу заходився відроджувати "Совок" й досяг у цьому успіхів. Фактично білоруси повернулися у часи БРСР з централізованою економікою, домінуванням державного сектору економіки над приватним, засиллям спецслужб та авторитарним диктатором на чолі. Лукашенко стрімко почав згортати демократичні реформи – скасував національні червоно-білий прапор та герб, повернув замість них фактично радянську символіку.

Хто такий Олександр Лукашенко:

Як і личить "заповіднику Совку", Білорусь почало тягнути в обійми Москви – країна отримала від Росії мільярди доларів "допомоги" й на ці гроші створила свою версію "соціального раю", натомість довелося поступитись значною часткою суверенітету та національною ідентичністю. Процес русифікації в Білорусі набув загрозливих форм – нині більшість мешканців країни говорять російською й цураються рідної мови, чимало білорусів просто не розуміють білоруської.

У 2010-х Лукашенко спробував провести "лагідну білорусизацію" та пограти у багатовекторність, але, як і свого часу президент України Кучма, зазнав фіаско. У ЄС з "останнім диктатором Європи" справу воліли не мати, а в Росії його бачили "молодшим братом" та безумовним сателітом з обмеженим терміном придатності. А диктатор натомість прагнув вічної влади.

Революція у Білорусі:

У серпні 2020 року у країні відбулися президентські вибори – на них було оголошено, що Лукашенко вшосте переміг. Перед цим диктатор усунув усіх можливих конкурентів-чоловіків, а його головною суперницею стала дружина ув'язненого ним блогера Світлана Тихановська. Вибори пройшли з масовими порушеннями й не були визнані цивілізованим світом. Втім, це не завадило Лукашенку оголосити про свою перемогу з результатом у 80% й вшосте пройти процедуру інавгурації.

Цивілізований світ не визнав ані результатів виборів, ані такого президента. Не визнав їх й білоруський народ – громадяни Білорусі масово вийшли на вулиці на мирні акції протесту. Режим Лукашенка у відповідь застосував найжорстокіші методи – не зупинився перед катуванням і вбивством людей. Тисячі білорусів були заарештовані та кинуті до буцегарень, втратили роботу або опинилися поза законом та змушені були тікати з країни.

Диктатор знайшов винних:

Попри звірячу жорстокість Лукашенку не вдалося придушити народну Революцію. Масові мирні акції протесту та страйки тривали кілька місяців й припинилися лише з настанням холодів – у листопаді 2020 року. Втім, це була лише пауза – вже в січні 2021 року протести поновилися, а навесні мають отримати новий імпульс. Символічним днем для цього стане 25 березня – День Волі.

День Волі у сучасній Білорусі

Публічно день проголошення незалежності БНР почали святкувати ще в 1989-му – за 2 роки до знищення СРСР. У 1990-му – це робили кілька сотень людей, а в 1993-му – тисячі по всій країні.

День Волі-1993:

Після приходу до влади Лукашенка День Волі не відзначався на державному рівні, але став важливою датою для опозиції, яка традиційно проводила 25 березня марш у Мінську та інших містах країни. Цей день став центральною подією протестного руху. Лукашенко боявся цього свята й від самого початку намагався його знищити.

День Волі-1996 – репортаж Павла Шеремета:

У 1996 році режим провів перші масові репресії проти учасників мітингу на День Волі. Втім, придушити народний спротив Лукашенко не зміг – протести тривали до літа й отримала символічну назву "Мінська весна".

Напередодні Дня Волі-2006 в Білорусі пройшли "вибори президента" – на них не без фальсифікацій знову переміг Лукашенко. Знущання над волею народу знову вивело людей на вулиці, але й цього разу масові протести були жорстоко придушені – кілька сотень людей, що намагалися утворити білоруський аналог Майдану, були заарештовані. Серед них – кандидат в президенти Олександр Козулін. Його режим засудив до 6,5 років ув'язнення як організатора масових акцій.

День Волі-2012:

З того часу участь у цій події стала небезпечною справою. Втім, попри загрози насильства та арештів білоруси продовжили виходити на мітинги з вимогами демократичних реформ і припинення репресій.

Мінськ відзначає столітній ювілей БНР / Фото Getty Images

У 2014 році учасники мітингу у Мінську підтримали Революцію Гідності в Україні та засудили російську агресію проти сусідньої держави. Не забули й про вимоги до Лукашенка, але той знову свій народ не почув.

У 2017 році активісти додали до політичних вимог економічні, до мітингу долучилися представники молодого "середнього класу" й провели так званий "Марш недармоїдів". Загальна кількість учасників вже була доволі велика – від 5000 до 7000 людей.

День Волі-2018 у не вільній країні / Фото Getty Images

У 2018-му – у день століття проголошення Незалежності на марш вийшли майже 50 000 учасників. Люди під національним червоно-білим прапором скандували "Жыве Беларусь” й вимагали від влади змін. Влада традиційно своїх громадян не почула й заходилася "закручувати гайки" далі.

Що далі

У 2021 році масові зібрання на День Волі знову опинилися поза законом, проте це не значить, що громадяни Білорусі не вийдуть на нові мітинги та акції. Цього разу в них чіткі вимоги – "Геть Лукашенка". Сам "президент" це добре знає й боїться втратити владу – примара Каддафі вже давно супроводжує його.

Білорусів підтримує весь цивілізований світ (щоправда, здебільшого морально), а на боці диктатора лише його пригодовані силовики та частково Росія. Остання за Лукашенка лише по інерції, але має чимало кандидатур йому на заміну, зокрема й серед лідерів білоруської опозиції. Для Росії головне – зберегти вплив над цією територією й не допустити прихід до влади національно свідомих сил. Так небезпека для Кремля існує, але навіть зараз вони в меншості серед доволі численної, нехай й не надто добре організованої опозиції.

День Волі-2014 у Києві:

За роки жорсткої русифікації білоруси, на жаль, втратили велику частину національної ідентичності й не уявляють себе не під впливом Росії. Так само було й з Україною та українцями, яким для того, щоб зрозуміти, ким вони є, довелося здійснити 2 революції.

До теми Фарс у Кремлі: як Росія 7 років тому вкрала український Крим

Також вони побачили та переконалися, що той, хто називав себе "братом", насправді є ворогом й ладен встромити ножа у спину за першої ліпшої нагоди. Сценарій з “ударом ножем”, на жаль, не виключений й нині – Росія має з Білоруссю відкритий кордон й повністю контролює збройні сили свого сателіта, ба більше, на території країни постійно проводяться російсько-білоруські військові навчання, де відпрацьовуються каральні операції проти вигаданої "Вейшнорії".

У цих умовах колективний Захід зайняв вичікувальну позицію – режим Лукашенка обклали санкціями та оголосили ізгоєм. Втім, автаркія має запас міцності завдяки допомозі Росії та Китаю. Лукашенко нині розробляє варіанти "транзиту влади", але вирішувати тут, схоже, не йому. Він вже виклав карти на стіл й спробував втопити Революції у крові, спробував забрати національний прапор і оголосити його символом фашистів. Все було марно: люди не злякались репресій й готові до нових протестів.

"Останній диктатор Європи" втрачає час і поступово стає минулим, хоч і не помічає цього. Білоруси все гучніше повторюють слова з пісні Віктора Цоя, а деякі – навіть гасла на рідній мові: "Верым! Можам! Пераможам!" та "Жыве Беларусь".