В Україні небагато хто розуміє, що політичний Захід – це толерантність, компроміс, а відтак – діалог. Вони на Заході теж уміють воювати і ворогувати. Давно цього не робили всерйоз і на власній території, не хочуть, але уміють. Проте навіть концепція самооборони і війни в їхньому розумінні не робить концепцію діалогу менш актуальною.

Читайте також: Росія йде в наступ: чому Путін розпочинає нову фазу війни?

Політичний Схід, найбрутальнішим представником якого на сьогодні є Росія, сприймає ж діалог, не як суть і квінтесенцію політики, а лише як частину одного з інструментів політики і війни – обману.

До речі, ця проблема існує і в українській внутрішній політиці. Ми все ще не збираємось один із одним домовлятися, а плекаємо надії або примусити, або обманути. Але, це як то кажуть, – наші внутрішні проблеми, які заторкують світ лише в період переговорів з МВФ.

Стосовно Росії все гірше. Діалог, як частина стратегії обману, використовується Росією у відносинах з усіма зовнішніми партнерами і вважається нормою для російської еліти та широких мас (і на внутрішній, і на зовнішній аренах). І оскільки до діалогу росіяни схильні вдаватися винятково в рамках пошуку оптимального способу перемогти "партнера", щирі західні запрошення до діалогу вони сприймають як вияв слабкості або спроб компенсувати брак волі чи ресурсів протистояти Росії. Отже заклики до діалогу – це запрошення для Росії нагнітати тиск.

І Захід, раз-у-раз, закликаючи Путіна до діалогу, лише погіршує власну і нашу ситуацію.

Також Росія активно використовує заклики до діалогу для пригнічення настороженості, готовності і волі супротивника до спротиву і самозахисту. Усі заклики "голубів миру" в Україні є нічим іншим, як способом демотивації українців захищати себе – "який сенс у війні, яка все рівно закінчиться миром? Потрібно домовлятися".

Це створює ілюзію, що чим більше діалогу і переговорів, тим менше війни.

Але неможливо домовитися з тим, хто цього не хоче, і не збирається виконувати домовленості.

Тому на сьогодні єдиною темою, яку я би просував в "діалозі" з росіянами, є питання "на яких умовах Росія готова взяти на себе відповідальність за війну в Україні"?

Це є ключовою проблемою. Поки Росія не погодиться з тим, що вона є відповідальною за цю війну, ніяких мирів і договорів з нею бути не може. Точніше може. Але ці договори мало чим відрізнятимуться від Переяславської угоди – і по сутІ, і за наслідками для України.

Читайте також: Чотири роки війни: що зробила Україна для стримування Росії