Гучний скандал із запрошенням до парламенту громадянина Канади українського походження, ветерана Ваффен-СС Ярослава Гуньки продемонстрував брак знань у питаннях історичної пам'яті не лише в уже колишнього спікера Палати Громад Ентоні Роти.

До теми Ветеран СС "Галичина" у парламенті: чому в Канаді спалахнув скандал після візиту Зеленського

Нині провідні світові ЗМІ на своїх шпальтах безальтернативно називають пана Гуньку "нацистом" і "есесівцем", а найрадикальніші в передчутті потенційних політичних зисків взагалі закликають до екстрадиції 98-річного чоловіка з метою подальшої показової розправи.

Пан Гунька народився у 1925 році на Тернопільщині, яка тоді була окупована Польською державою. У 1939-му польську окупацію змінили радянська, а в 1941-му – німецька.

У 1943 році він добровольцем вступив до лав 14-гренадерської дивізії Ваффен-СС "Галичина" (назва з'єднання на час створення – " 14-а Галицька СС-Добровольча дивізія"). Нехитра арифметика підказує, що тоді пану Ярославу було не більше 18 років. Молодий дивізійник проходив вишкіл у Німеччині, де його сфотографували у воєнній формі, це фото збереглося.

Ярослав Гунька
Ярослав Гунька / Архівне фото часів Другої світової

Під Бродами дивізійники потрапили в оточення і втратили майже всю техніку та до 3 тисяч вбитими, частина вояків дезертирувала (деякі згодом приєдналися до УПА), до 1 500 вирвалися з котла та згодом з'єдналися з рештками дивізії, що не були в оточенні. Згодом "Галичина" була доукомплектована та переведена з України до Словаччини, а пізніше воювала в Югославії. Ймовірно, серед них був і Ярослав Гунька.

Свій бойовий шлях "Галичина" завершила в Австрії. Основним силам дивізійників вдалося з боями прорватися до британської зони окупації та здатися в полон. Так Ярослав Гунька опинився в таборі для інтернованих, а згодом перебрався до Великої Британії, де жив до 1951 року і згодом вже переїхав до Канади.

Хто такі комбатанти

Комбатант у перекладі з французької – це "той, хто воює". Такі особи, згідно з протоколом 1977 року до Женевських конвенцій, воюють законно – за умови, що перебувають під "відповідальним командуванням" (підпорядковуються державі й несуть відповідальність перед нею), мають відомі емблеми родів військ та служб збройних сил, відкрито носять зброю та дотримуються законів і звичаїв війни.

Головний привілей комбатантів – їх не можна покарати лише за участь у бойових діях. Якщо вони порушують закони та звичаї війни, а також інші норми міжнародного права, їх можуть судити за конкретні воєнні злочини. Ці правила забороняють, зокрема, атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища й житла, грабувати та мародерити. Комбатанти повинні воювати з комбатантами, насильство, вбивство і навіть "зайва чи надмірна" шкода цивільному населенню заборонені.

Це національне збройне формування, яке складалося з українців (солдатів і офіцерів), проте керівництво з'єднанням здійснювали лише німці.

Про її створення 28 квітня 1943 року оголосила німецька окупаційна влада на території Східної Галичини, що тоді входила до складу німецького Генерал-губернаторства (схід і захід України мали різний окупаційний режим у роки Другої світової війни).


Присяга бійців дивізії / Фото NAC

Оскільки в збройних силах Німеччини – Вермахті – могли служити лише громадяни Третього Рейху, військове керівництво нацистів здійснило крок та записало національні збройні формування до СС, де не було такої перешкоди.

Національні проєкти перейшли під крило так званих Ваффен-СС (Waffen-SS), тобто фронтових або військових частини СС. До речі, СС – це абревіатура від Schutzstaffel, що з німецької буквально означає "захисні загони". Скорочення СС – це саме СС, а не "Січові стрільці", це скорочення придумали діаспорні "історики", як власне ІПСО у відповідь на ІПСО радянське.

Дивізія входила до структури не загальних СС (Allgemeine SS), які брали участь у Голокості й інших каральних операціях на окупованих територіях, а до так званих Військ СС (Waffen SS) і була призначена для бойових дій на фронті поруч із Вермахтом.

Так, вони воювали на боці Нацистської Німеччини, тому вважаються колаборантами. За це вони відбули покарання в таборах союзників для інтернованих або в таборах на північному сході СРСР. При цьому радянська влада некоректно розглядала їх як своїх громадян, хоча формально вони були громадянами окупованої Речі Посполитої.


Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер на навчаннях дивізії "Галичина", 1943 рік / Фото NAC

Ні, українські національні формування у Третьому рейху не були виключенням. На боці нацистів у Другій світовій війні воювали організовані національні частини і з'єднання.

За нацистськими законами, членами СС могли бути виключно особи, які мали бездоганне расове походження та навіть "арійську" зовнішність. Ані українці, ані представники інших "неарійських" національностей, які були призвані до підрозділів військ СС, "членами СС" не були.


Мусульманські члени "Ваффен СС" – теж розповсюджене явище / Фото AFP

З дуже великою натяжкою. Під класичними "есесівцями" нині розуміють так звані Загальні СС (Allgemeine SS), це ті ж самі, що їх у кіно показують у чорній формі. До речі, чорна форма – це історична аномалія, її носили лише в 1932 – 1939 роках, після чого СС носили сіру форму, або захисного кольору (Ваффен-СС).

Отже, Штірліц та інші нацисти з кіносеріалу "17 миттєвостей весни" були вдягнені не історично. Як не парадоксально, але тут фантазії на цю тему від Квентіна Тарантіно виглядають правдивіше за "історичний" фільм Тетяни Ліознової.


"Есесівці" у Тарантино / Кадри з фільму "Безславні виродки"

Ще один фейк – розробка чорної форми Hugo Boss. Той хоч і був членом НСДАП з 1931 року, але до розробки одностроїв нацистів стосунку не мав. Його фабрика лише відшивала деякі замовлення (до речі, руками українських остарбайтерів), Хуго Фердинанд Босс дизайнером одягу не був взагалі, славетні чоловічі костюми, які принесуть фабриці світову славу, зроблять лише його нащадки, вже після завершення Другої світової.

Нині деякі польські політики намагаються видати злочин дивізії РОНА за дії "Галичини". Це маніпуляція й дуже небезпечна. Річ у тім, що в Польщі дуже специфічна політика історичної пам'яті, що працює за принципом "тут пам'ятаю, тут не пам'ятаю", наслідком чого є скандальні закони про "бандеризм" і заборона говорити про участь поляків у Голокості.

Одним з найпопулярніших польських фейків про "Галичину" є участь дивізійників у каральних акціях групи "Байерсдорф", зокрема, у так званій різанині у Гуті Пеняцькій (нині – Львівська область)

Що відомо про трагедію в Гуті Пеняцькій

28 лютого 1944 року німецькі частини знищили населене поляками село Гута Пеняцька (172 господарства) і вбили всіх жителів (від 500 до 800 осіб, включаючи жінок і дітей). Низка польських істориків цинічно покладала відповідальність за вбивство населення Гути Пеняцької на підрозділи дивізії Ваффен-СС "Галичина".

Це відверта ІПСО того часу. За твердженням дослідників, на той час підрозділи дивізії в цьому районі були відсутні. Згідно з документами польського Архіву новітніх актів, село було знищене підрозділами німецької таємної польової поліції. Причиною каральної акції були втрати окупантів через активну діяльність радянського партизанського загону в районі села незадовго до цього. Власне партизани згодом і запустили чутки про нібито участь в каральній акції українців. Втім, ці звинувачення давно спростовані.

Зазначимо, що колабораціонізм – не унікальний польский феномен, а типова ситуація для поневоленої нацистами Європи. Є великі сподівання, що хвиля істерії в Польщі піде не спад після завершення виборчого процесу в країні і там забудуть про заяви щодо екстрадиції 98-річних дивізійників і репарацій від Німеччини, та врешті займуться власними справами, а не переписуванням історії. Для цього існує Росія.

Дві літери "СС" виступають як тригер. Насправді це добре, адже говорить про нетерпимість нинішнього суспільства до нацистів та їхніх злочинів. Втім, у випадку з дивізією Ваффен-СС "Галичина" ситуація дещо інша і треба відокремити мух від котлет. Це не класичні "есесівці" – Нюрнберзький трибунал не визнав дивізію "Галичина" як структуру злочинною та такою, що здійснювала воєнні злочини.

Трибунал фактчно визнав, що "дивізійники" були легальними комбатантами. Отже, щодо "Галичини" діє презумпція невинуватості.


Солдати дивізії Ваффен-СС "Галичина" спілкуються з жителями галицького села, 1944 рік / ullstein bild Dtl. / Contributor

Висновки комісії Дешена:

  • Висунення колективного звинувачення проти дивізії Ваффен-СС "Галичина" як групи – недоцільно, а сама участь у Дивізії не є достатньою підставою для переслідування;
  • Усі члени Дивізії пройшли перевірку перед еміграцією до Канади;
  • Звинувачення у військових злочинах проти Дивізії не були доведені;
  • Не існує підстав для позбавлення громадянства Канади та депортації колишніх членів Дивізії.

Ні, таких фактів не існує. Ба більше, це було дуже складно зробити навіть фізично. Чому? Бо дивізія була створена в 1943 році. До України вони прибула як сформована частина в 1944 році. На той час абсолютну більшість євреїв, що жили в Україні, вже винищили нацисти. Дивізійники не брали участі в поліцейських акціях на теренах України й були розгромлені влітку 1944 року.

Детальніше про це читайте тут Уроки історії та "героїзація нацизму": як і чому Путін маніпулює темою Голокосту

Не "есесівці", то хоча б нацисти, як каже роспропаганда?

Тут варто розрізняти широке значення терміну та вузьке. Якщо ми вдаємося до широкого трактування, то нацистами слід вважати й Папу Римського Бенедикта Шістнадцятого (був членом молодіжного крила НСДАП) та служив у Вермахті, президента Австрії та генсека ООН Курта Вальдхайма, а також геть не всіх засновників сучасної ФРН.

І якщо пан Вальдхайм дійсно був членом нацистської партії (з поясненням: "всі тоді були"), то 16-, 17- або 18-річні українці, що вступили до лав Дивізії точно не були членами НСДАП. Це не скасовує того факту, що вони могли симпатизувати ідеології нацистів (як, наприклад, улюблений філософ Путіна Ільїн, проте, це, на відміну від згаданого Ільїна не доведено).

Нацистами були вищі командири Дівізії:

  • так, перший командувач з'єднання Вальтер Шимана був членом НСДАП аж з 1926 року,
  • а Фріц Фрайтаг, який виводив "Галичину" з радянського оточення під Бродами, вступив до партії нацистів у 1933 році, коли ті прийшли до влади в Німеччині.

Їхні молодші підлеглі українці (за поодинокими виключеннями) нацистами не були.

Присяга сил Ваффен-СС і просто СС відрізнялися. Присяга СС звучала так: "Присягаю тобі, Адольф Гітлер, як фюреру і канцлеру Рейху, у вірності й доблесті".

Натомість стандартна присяга вояка частин і підрозділів Ваффен-СС містить слова присяги особисто Адольфу Гітлеру та Німеччині. У тексті згадується Гітлер, але є нюанс. Дослівно текст такий: "Присягаюся боротися з комунізмом під проводом Адольфа Гітлера, як верховного головнокомандувача".

Це не присяга нацистам і Німеччині, лише визнання керівництва в боротьбі проти комуністів. До речі, колишніх союзників того ж Гітлера. Всього було три версії присяги дивізійників – остання, 1945-го року, вже не мала згадки про лідера нацистів, а лише про Україну.

Скільки було дивізійників?

За оцінками істориків, сукупно за всі роки вояків дивізії "Галичина" було приблизно 30 000. Дивізія формувалася у кілька етапів за рахунок добровольців, яких було значно більше (історики говорять сукупно про 80 000 людей).

Близько 30 тисяч, за різними даними істориків, не пройшли відбір. До навчальних таборів змогли потрапити лише 17 тисяч рекрутів – керівництво Третього рейху не бажало створювати дуже потужне українське військо.

Чи були інші українські колаборанти?

Так, вони воювали в інших частинах Ваффен-СС. Мова йде про десятки тисяч людей. Ці цифри не співставні з тими мільйонами українцями, що боролися проти нацизму.

Причини були різні, але головним було бажання протистояти СРСР. Молоді люди бачили, до чого призвела перша радянська окупація і масові репресії на Західній Україні в 1939 – 1941 роках, тому справедливо не бажали повторення.

  • Велику роль тут зіграла пропаганда нацистів і активна агітація з боку ОУН-М та УЦК (Український Центральний Комітет – організація українських колаборантів, що були лояльними до нацистів).
  • УЦК розглядали дивізію, як прообраз національних збройних сил незалежної у майбутньому України (протекторату Третього Рейху).
  • Також, що не менш важливо, бойовий вишкіл під орудою німців багато дивізійників розглядали як корисний досвід, що знадобиться у майбутньому в боях за незалежність України.
  • Були й такі, що вступали до лав дивізії, щоб уникнути переслідувань Гестапо, примусового вивезення на роботу до Німеччини чи покинути території, на які могли невдовзі повернутися радянські війська.


Оголошення про набір добровольців у дивізію Ваффен-СС "Галичина", 1943 рік

Чи всі українські націоналісти підтримували створення дивізії "Галичина"

На відміну від більшої частини ОУН (нині історики називають цю фракцію ОУН-М (Мельника), так зване "революційне крило" Організації Українських Націоналістів, що пізніше стане ОУН-Б (Бандери), ентузіазму старших товаришів не поділяло й справедливо вважало, що нацисти готують українських добровольців для ролі гарматного м'яса.

Погоджується з цією тезою й екскочільник Інституту національної пам'яті, історик Володимир В'ятрович. На його думку, доля вояків дивізії була радше трагічною, аніж героїчною.

Річниця створення Ваффен СС дивізії "Галичина" – не свято для українців. В німецькій та радянських арміях у Другій світовій українці сприймалися однаково – як гарматне м'ясо. Різниця лише в тому, що мобілізованих до дивізії "Галичина" вишколювали рік, перш ніж кинути в бій, а новобранців Червоної армії часто кидали у м'ясорубку відразу. Але не через любов німців до українців – вони лиш раціонально використовували людські ресурси, яких мали менше за росіян,
– писав він у 2018 році.

Не особливо раділи створенню дивізії й українські повстанці з УПА, які формували свої загони паралельно та воювали на два фронти – як з нацистами, так і з СРСР.

Однак після прибуття "Галичини" з вишколу у Німеччині між дивізійниками та повстанцями були встановлені зв’язки. Після розгрому під Бродами значна частина дивізійників дезертирувала з лав дивізії та приєдналася до УПА та продовжила боротьбу за вільну Україну.

Отже, для значної кількості вояків "Галичини" їх участь у війні на боці нацистів звелася фактично до одного бою у липні 1944 року.


Український греко-католицький священник, Адміністратор апостольського екзархату Лемківщини Олександр Малиновський з добровольцями дивізії "Галичина", 1943 рік / Wikimedia

Маємо гучний скандал, роздутий до вселенських масштабів. Не в останню чергу через нерозуміння подій Другої світової. Вояки дивізії Ваффен-СС – безумовно колаборанти (і це їхнє прокляття на все життя, як і татуювання дивізійника), але вони точно не воєнні злочинці (навіть в СРСР вони отримували тюремні строки, але, як правило, їм не присуджували вищу міру покарання – страту).

Полонені учасники Дивізії пройшли фільтрацію та перевірку у Великій Британії та Канаді (у Канаді навіть двічі з різницею в 30 років), Нюрнберзький трибунал не назвав "Галичину" злочинною організацією.

Чи варто було запрошувати пана Гуньку на засідання парламенту Канади? Мабуть, ні. Або ж лише після дослідження всіх фактів і обставин. Це мав зробити офіс пана Роти, який, мабуть, нині також шукає роботу. Натомість на виході маємо "ведмежу послугу" для України, яка нині потребує спільної підримки в боротьбі проти рашизму – нової варіації чи навіть перевидання фашизму, що був "чумою 20 століттія", а нині прагне те саме зробити з 21 століттям.

Феномен "Галичини" – не унікальне явище, а прокляття та трагедія бездержавної нації, що опинилася під владою тоталітарної імперії. Тут немає однозначно білого та чорного, тому дослідженням теми мають займатися історики, а не політики та пропагандисти, чия робота – спекуляції та маніпуляції.

Нація без держави – приречена воювати за чужі інтереси та ставати гарматним м'ясом. Саме таку роль історія відвела дивізії Ваффен-СС "Галичина", саме таку роль вже нині виконують буряти, дагестанці, чеченці та представники інших поневолених народів у лавах російської окупаційної армії в Україні.

Таку ж роль гарматного м'яса Росія запланували і для так званих "ополченців" так званих бананових республік Донбасу. І нині абсолютно зрозуміло, що саме в такій подобі Росія воліла б бачити решту українців. На щастя, цього вже не станеться.