Понад 860 мільйонів на профтехосвіту: чи вистачить лише коштів, щоб подолати кадровий голод?

Сучасне обладнання, нові майстерні та лабораторії – необхідна умова для підготовки фахівців, яких потребує економіка. Але ця новина значно важливіша, ніж може здатися на перший погляд. Вона ставить перед нами стратегічне питання: чи достатньо інвестувати в освітню інфраструктуру, якщо головним дефіцитом країни стають люди? Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Кадровий голод стає економічним викликом

Ще кілька років тому роботодавці переважно конкурували за замовлення, ринки збуту та інвестиції. Сьогодні дедалі більше підприємств конкурують за працівників.

Війна, мобілізація, демографічні зміни, вимушена міграція мільйонів українців і технологічна трансформація економіки сформували нову реальність. На багатьох підприємствах є замовлення, є фінансування, є сучасне обладнання. Але дедалі частіше бракує людей, які можуть на ньому працювати.

Саме тому кадровий голод поступово перетворюється з проблеми окремих компаній на один із головних бар’єрів економічного розвитку України.

Найбільше бракує тих, хто створює додану вартість

Найгостріший дефіцит роботодавці сьогодні відчувають щодо електрозварників, електромонтерів, слюсарів, токарів, фрезерувальників, операторів верстатів із числовим програмним керуванням (ЧПК), наладчиків сучасного обладнання, мехатроніків, сервісних інженерів, електриків, монтажників, будівельників, водіїв великовантажного транспорту та фахівців із промислової автоматизації.

Саме ці професії забезпечують роботу промисловості, енергетики, будівництва, транспорту та критичної інфраструктури. Саме вони створюють додану вартість і визначатимуть темпи відновлення української економіки.

Один кваліфікований працівник може "оживити" багатомільйонні інвестиції

Уявімо сучасне підприємство, яке інвестувало десятки мільйонів гривень у нові виробничі лінії. Є обладнання, є фінансування, є замовлення. Але виробництво не запускається, бо підприємство не може знайти кількох операторів ЧПК, мехатроніків чи сервісних інженерів.

У результаті простоює дороге обладнання, порушуються терміни виконання контрактів, зменшуються податкові надходження, а економіка втрачає темпи зростання. Так сьогодні виглядає кадровий голод. Його наслідки вимірюються вже не лише кількістю відкритих вакансій, а й втраченими інвестиціями, недовиробленою продукцією та нереалізованими можливостями розвитку.

Саме тому рішення про фінансування професійної освіти потрібно розглядати насамперед як інвестицію в економіку.

Бізнесу потрібні не дипломи, а компетентності та навички

Сучасне виробництво змінюється швидше, ніж освітні програми. Роботодавцям потрібні фахівці, які вміють працювати на сучасному обладнанні, володіють цифровими навичками, швидко навчаються, працюють у команді та готові постійно підвищувати кваліфікацію. Тому модернізація професійної освіти не може зводитися лише до оновлення матеріальної бази. Не менш важливо оновлювати зміст навчання, професійні стандарти, розвивати дуальну освіту, виробничу практику та незалежне оцінювання професійних кваліфікацій за активної участі роботодавців.

Головне питання – яку економіку ми будуємо?

Сьогодні дедалі частіше говорять про необхідність розвитку людського капіталу. Це правильно. Але розвиток людського капіталу не може існувати окремо від економічної стратегії держави.

Спочатку Україна має відповісти на фундаментальне питання: яке місце ми хочемо посісти у світовому поділі праці? Залишимося переважно експортером сировини? Чи зробимо ставку на сучасну переробну промисловість, машинобудування, оборонну індустрію, енергетичне машинобудування, агропереробку, цифрові технології та інші виробництва з високою доданою вартістю?

Саме від цієї відповіді залежить, яких фахівців потрібно готувати. Тому Національна стратегія розвитку людського капіталу має стати логічним продовженням стратегії економічного розвитку України.

Освіта, ринок праці, промислова політика, демографія, міграція, регіональний розвиток і навчання дорослих повинні працювати як єдина система.

Інвестиція, ефективність якої вимірюватиметься не гривнями

Уже за кілька років ми оцінюватимемо нинішнє рішення не за кількістю відремонтованих майстерень чи закупленого обладнання. Його справжнім результатом стане відповідь на інше запитання: чи з’явилося в Україні більше кваліфікованих електриків, зварювальників, операторів ЧПК, мехатроніків, будівельників, інженерів і техніків, яких сьогодні так гостро потребує економіка?

Українські роботодавці готові бути партнерами держави в цій роботі. Ми готові брати участь у формуванні професійних стандартів, розвитку дуальної освіти, створенні сучасних програм підготовки та оцінюванні професійних кваліфікацій.

Виділення 860 мільйонів гривень – це важливий і своєчасний крок. Але його справжня цінність визначатиметься не сумою бюджетного фінансування. Вона визначатиметься тим, чи стане це рішення початком нової державної політики, у центрі якої – людина, її знання, професійні навички та людський капітал як головний ресурс економічного розвитку.

У 21 столітті країни конкурують уже не лише природними ресурсами, капіталом чи технологіями. Вони конкурують людьми. І переможуть ті, хто не просто інвестує в освіту, а чітко розуміє, для якої економіки готує своїх людей і яке місце прагне посісти у світовому поділі праці.