Покарати сумнівних науковців
Сьогодні у Верховній Раді та уряді дипломованих науковців стільки, що можна було б відкривати представництво академії наук. Щоправда, спілкуючись з деким з них мимоволі закрадається підозра, що наукова робота, вірогідніше за все, куплена. Оскільки людина мало розуміється на написаному у своїй науковій роботі.
До теми Радянська спадщина, фуршети та зневага: чому у вишах України досі жива корупція
Власне, в Україні є багато фірм та фірмочок, які за відносно невеликі гроші напишуть на замовлення все: від курсової до дисертації. Задля боротьби з цим явищем депутати розробили низку законопроєктів. Йдеться проє, якими пропонують внести зміни до Закону України "Про освіту" щодо встановлення відповідальності за передачу академічних творів із порушенням принципів академічної доброчесності (№ 5461 та альтернативний № 5461-1).
Викладач з понад 20-річним стажем Григорій Усатий впевнений, що плагіат – це масштабна проблема для України. Особливо наочною вона стала після захисту скажімо так тенденційних робіт народних обранців та високопосадовців. Тому потуги законотворців якось впливати на цю вкрай нездорову ситуацію зрозумілі, проте викладач сприймає такі авторські законодавчі ініціативи дещо песимістично-стримано.
Хто з політиків попався на гучному плагіаті:
Автори законопроєкту № 5461 пропонують фактично внести до закону "Про освіту" 2 точкових зміни. Передовсім, в законопроєкті дається визначення академічного твору.
Академічний твір – це твір, що містить результат наукових досліджень, науково-методичної, мистецької, навчальної або іншої творчої діяльності. Він також використовується для підтвердження результатів навчання або присвоєння освітніх кваліфікацій, наукових ступенів чи вчених звань.
Також законопроєкт додає до переліку видів порушень академічної доброчесності такий як "передача або посередництво при передачі автором (авторами) академічного твору або його частини третій особі для подальшого використання цією особою як автором". З аналізу законопроєкту випливає, що академічна недоброчесність полягає у передачі або посередництві при передачі твору третій особі для його подальшого використання як автором. На переконання доцента Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Юрія Носіка, таке формулювання складу академічного правопорушення навряд можна назвати вдалим з кількох причин.
Читайте також Хабарі за дипломи та дисертації: в Україні створили платформу про корупцію в освіті
По-перше, якщо використання третьою особою переданого їй твору відбуватиметься не в освітній чи науковій діяльності, то про порушення правил академічної доброчесності взагалі не може йтися. В розумінні закону "Про освіту" академічна доброчесність – це сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.
По-друге, якщо третя особа, якій передано твір, не використає його в освітній чи науковій діяльності, присвоївши своє авторство, то, вочевидь, посягання на академічну доброчесність фактично не відбулось.
По-третє, як пояснює Юрій Носік, бути посередниками чи реальним автором академічного твору можуть ті, хто не підпадає під академічну відповідальність. Відповідно, такий вид відповідальності до них неможливо застосувати (повторне проходження оцінювання, відрахування з вишу тощо). Ну не можливо застосувати академічну відповідальність до звичайних співробітників фірм, які пишуть роботи на замовлення.
До теми Кандидати, доктори наук та професори: хто з народних депутатів має надбавки за вчені ступені
По-четверте, якщо людина використає переданий їй твір під власним ім'ям в освітній чи науковій діяльності, то такі її дії підпадуть під поняття академічного плагіату, за які має нести відповідальність саме ця особа, а не ті, хто їй твір передавав або виступав посередником. Адже на академічну доброчесність посягає саме плагіатор.
Законопроєктом № 5461-1 пропонується визначити видом порушення академічної доброчесності "подання академічних текстів отриманих від інших фізичних чи юридичних осіб, як власних результатів навчальної та наукової діяльності". Такий склад академправопорушення повністю охоплюється вже існуючим складом порушення академдоброчесності – академічним плагіатом, – вважає Юрій Носік.
У пошуку авторів наукових робіт
Ще одна законодавча новація полягає у пропозиції карати продавців робіт. Щоправда, таким чином фактично закривають двері для можливостей застосування закону і відповідальності плагіаторів та покупців.
Хто із народних обранців має фальшивий диплом:
Сьогодні для покупців таких робіт передбачена відповідальність. Приміром, за порушення академічної доброчесності здобувачі освіти можуть бути притягнені до академічної відповідальності йдеться про повторне проходження оцінювання (контрольна робота, іспит, залік), позбавлення присвоєного педагогічного звання, кваліфікаційної категорії; позбавлення права брати участь у роботі визначених законом органів чи займати визначені законом посади, відрахування з закладу освіти тощо.
Запроваджуючи відповідальність для продавця постає питання – звідки надходитиме інформація про такі порушення? Наразі така вірогідність хоч мінімальна, проте є. Приміром, хтось замовив дисертацію і не розрахувався з замовником, тому можливий сигнал і цим фактом займуться. Або інший випадок: когось із науково-педагогічних працівників керівник змушує писати дисертацію якомусь чиновнику. Будуть незадоволені. Вочевидь, вони можуть поскаржитись чи зробити анонімні повідомлення про дані факти. Сьогодні є зворотній зв'язок, а запровадивши відповідальність для обох сторін, закриються шпарини для отримання інформації. Тому, на переконання Григорія Усатого, процедура доказування буде вкрай складною.
Правопорушники розумітимуть, що у випадку розголошення відповідатимуть обидві сторони, тому вони будуть незацікавлені у цьому. Як наслідок ми отримаємо негласний закон мовчання. До того ж в Україні діє презумпція авторства. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається інша особа, яка зазначена у примірнику твору. Водночас, жодних обов'язкових реєстраційних чи підтверджуючих процедур не передбачено, – додає Григорій Усатий.
Вищенаведена норма прописана в статті 11 закону "Про авторські й суміжні права". Верховний Суд звертав увагу інших судів враховувати це при винесенні рішень. Більше того, процедура встановлення авторства доволі тривала. В такому випадку доказом авторства можуть слугувати наявні оригінали фотографій, рукописи.
Автори законопроєкту зазначають, що в пошуку доказів у фірмах, які виготовляють на замовлення такі роботи, можна буде виявити тексти дисертацій. Але ж ця фірма на свій захист стверджуватиме, що допомагає в редагуванні, вичитуванні цієї дисертації. Вони ж мають право це робити, оскільки авторство не присвоюють. Тим паче, що відповідні юридичні, зокрема правовстановлюючі документи цих фірм, міститимуть такий вид діяльності.
Дисертація Киви: підробки, брехня і найкращі цитати:
Постає питання – як доводитимуть автентичність текстів? Задля цього сьогодні суд може призначати лінгвістичну авторознавчу експертизу. Але ж вона коштовна та тривала в часі. Поки проведуть експертизу мине 3 місяці. А саме цей термін є строком позовної давності по адмінправопорушенням. Тобто притягнути до відповідальності нікого не вийде.
Сумнівна законодавча користь
Аналізуючи законопроєкт 5461 Григорій Усатий зазначає, що навіть якщо його й ухвалять, то він мало на що вплине. Водночас він погоджується з висновком Науково-експертного управління ВРУ, спеціалісти якого забракували цю законодавчу ініціативу. На їхнє переконання, відносини щодо дотримання академічної доброчесності визначаються як вид порушень, відповідальність за недотримання академічної доброчесності повинна регулюватись дещо в інший спосіб.
До теми Антикорупційна освіта в Україні: які перспективи вона дає та де її можна отримати
За порушення академдоброчесності у нас передбачена відповідальність в законодавстві, яке дає інструменти для реагування на такі факти.
Підсумовуючи Юрій Носік зазначає, що вжиття заходів з підвищення рівня академічної доброчесності в Україні є важливим і актуальним завданням. Проте, експерт запитується – який новий ефект створюють ці законодавчі новації чи дієвою буде реалізація нових правових норм?
Створення і передачу творів іншим для недоброчесного академічного використання заборонити навряд чи можливо. Ця пропозиція відповідає попиту. А от попит зменшити цілком можливо. Нормативно-правового ресурсу для цього вже достатньо в чинному законодавстві України. Справа, скоріше, за організаційними, освітніми, економічними та інформаційними заходами і часом.