Путін зірвав перемир'я, Трамп не зміг домовитися: чому Україна знову б'є по НПЗ Росії

Україна зробила паузу в ударах по російських НПЗ, але Кремль використав цей час для нових атак на українську енергетику. Після удару по Кременчуцькому НПЗ Київ повернувся до масштабних операцій проти нафтової інфраструктури Росії, а надії на енергетичне перемир'я та домовленості Вашингтона з Москвою опинилися під загрозою.

Дипломат Володимир Огризко в розмові з 24 Каналом пояснив, чому Росія сприймає поступки як слабкість, що сталося з "дизельною угодою" Дональда Трампа та чому переговори з Кремлем без реального тиску не принесуть результату. Також він оцінив, як Україна може змусити Москву рахуватися з її умовами та чому Європа досі неправильно розуміє російську владу.

Кінець "енергетичного перемир'я": чому Україна відновила удари по НПЗ

Понад три тижні Україна тримала неофіційну паузу в атаках на російську нафтопереробну інфраструктуру. Очікувалося, що це стане кроком до так званого "енергетичного перемир'я", яке активно обговорювалося в західних політичних колах.

Проте реальність виявилася інакшою: Росія використала цей час для продовження методичного знищення української енергетики, а кульмінацією став зухвалий удар по Кременчуцькому НПЗ на Полтавщині.

Цей крок Москви став каталізатором для зміни підходу Києва. Як зазначає Володимир Огризко, Україна більше не може залишатися в позиції очікування, поки західні партнери дадуть дозвіл на активні дії.

Відповіддю стала масштабна атака дронів на три великі нафтопереробні заводи в Уфі (Башкортостан), що належать ключовим російським нафтовим гігантам. Це чіткий сигнал: будь-які спроби домовитися з агресором без застосування сили сприймаються ним виключно як слабкість.

Повна розмова з Огризком: дивитись відео

Провал "дизельної дипломатії" Трампа

На тлі ескалації на фронті, політичні маневри у США виглядають відірваними від реальності. Спроби Дональда Трампа продемонструвати свою здатність домовлятися з Росією, зокрема через так звану "дизельну угоду", зазнають краху. Російський дизель, який мав би продемонструвати потепління відносин, найімовірніше, навіть не дістанеться американських портів.

Причина полягає в жорсткій позиції демократів та керівників окремих штатів, які попередили власників танкерів та страховиків про неминучі юридичні наслідки за порушення американського законодавства.

Репутаційні та фінансові ризики змушують бізнес відмовлятися від російських енергоносіїв, перенаправляючи їх до країн на кшталт Бразилії чи Куби. Навіть очільник російського МЗС Сергій Лавров змушений визнати: жодного реального прориву у відносинах зі США не відбулося, а санкційний тиск лише посилюється.

Нагадаємо Сергій Лавров 30 жовтня 2026 року заявив, що попри відновлення контактів із Вашингтоном реального прогресу у відносинах між країнами немає. На пресконференції в Атланті він наголосив, що санкції проти Росії залишаються чинними, а адміністрація Дональда Трампа запроваджує нові обмеження проти російських нафтових гігантів "Лукойл" і "Роснефть". Лавров також закликав не плекати ілюзій щодо угоди про постачання російського дизельного пального до США, адже вона не свідчить про справжнє потепління відносин.

Європейська ілюзія інституцій: чому Захід не розуміє Росію

Ще більшою проблемою є фундаментальне нерозуміння природи російської влади європейськими політиками. Заяви очільника МЗС Польщі Радослава Сікорського, який закликав Лаврова поводитися як "джентльмен у клубі", яскраво ілюструють цю прірву у сприйнятті.

Володимир Огризко наголошує, що застосовувати до російських посадовців поняття європейської дипломатії – це битися головою у відчинені двері. У Росії не існує незалежних інституцій, парламенту чи міністрів у західному розумінні.

Усі посадовці, включно з Лавровим, є лише виконавцями волі диктатора, не маючи ані власної думки, ані права на самостійні дії. Віра Європи в те, що з російськими міністрами можна вести конструктивний діалог, є маніакальною ілюзією.

Єдиний спосіб змінити ситуацію – це вибити основу з-під трону російського диктатора, а не намагатися домовитися з його підлеглими.

Глухий кут переговорного треку

Усі розмови про можливі переговори, чи то в Туреччині, чи на інших майданчиках, наразі позбавлені практичного сенсу. Росія продовжує наполягати на виконанні всіх цілей своєї агресії, що робить будь-який політичний діалог неможливим. Єдиними напрямками, де ще можливі точкові домовленості, залишаються гуманітарні питання та обмін полоненими.

Україна не має "територіальних питань" для обговорення – є лише питання припинення вогню та відновлення територіальної цілісності. Будь-які поступки територіями є кримінальним злочином за українським законодавством.

Тому єдиним дієвим інструментом примусу Путіна до миру залишається сила: посилення далекобійних санкцій, знищення російської економічної бази (зокрема НПЗ) та безперервна підтримка Сил оборони України. Тільки тотальний тиск здатен створити умови для переговорів, але вже виключно на українських умовах.