Одним із таких був Геннадій Міліневський – фігура, без якої цей вихід на край світу складно уявити. 24 Канал розповість про все це трохи докладніше.
Як Україна опинилася на краю світу – в Антарктиді?
Антарктида байдужа до гучних заяв. Але залюбки приймає тих, хто готовий до вітру, що ріже обличчя, до темряви, яка триває місяцями, і до льоду, що здається живим. Саме у таку сувору географію у 1996 році увійшла Україна – не як випадковий гість, а як новий учасник великої полярної науки.
Історія першої української антарктичної експедиції – це не лише сюжет про корабель, станцію і далеку дорогу. Це ще й історія людей, які вміли бачити далеко за горизонт. Але почати варто з очевидного – Україна не з'явилася в Антарктиді раптово, а в результаті тривалої та плідної міжнародної співпраці. До 1996 року на материку вже працювала британська станція Faraday ("Фарадей") на острові Галіндез – маленькому клаптику суші біля західного узбережжя Антарктичного півострова. Саме вона стала точкою входу для України.
6 лютого 1996 року станцію передали нам, після чого й перейменували на Vernadsky Research Base (буквально – Науково-дослідна база "Вернадський", також відома як Антарктична станція "Академік Вернадський" Національного антарктичного наукового центру). Це була не декоративна зміна таблички, а глибокий політичний і науковий жест – відтоді Україна стала державою з постійною присутністю в Антарктиді.
Першу українську антарктичну експедицію до колишньої Faraday доставило судно RRS James Clark Ross. Тобто в українську полярну історію країна увійшла не через пафосний парад, а через дуже конкретну роботу британської антарктичної логістики, наукової дипломатії й морської витримки. У цьому є певна краса – Антарктида визнає не прапори самі по собі, а здатність працювати у її реальності.
Щоб зрозуміти масштаб події, треба пам'ятати, що для нової незалежної держави отримати антарктичну станцію – це не просто технічне досягнення. Це вхідний квиток до клубу країн, які беруть участь у довготривалих спостереженнях за кліматом, атмосферою, океаном і біосферою. Vernadsky відтоді стала єдиною українською антарктичною станцією, і Україна веде там безперервну присутність із 1996 року.
Станція Vernadsky на острові Галіндез стоїть там, де материк дихає льодом, а море щодня нагадує, що людина у полярних широтах – хоч і тимчасовий, але наполегливий гість. Саме тому український прихід в Антарктиду мав такий сильний емоційний і науковий резонанс – держава, яка на той час лише формувала власні інститути, гучно заявила про себе в одному з найскладніших регіонів планети.
Геннадій Міліневський поділився спогадами про передачу станції в Антарктиді українцям: дивіться відео НАНЦ
Історія Геннадія Міліневського і першої експедиції
Геннадій Міліневський у цій сюжетній лінії – не випадкова постать, а фігура, без якої неможливо чесно говорити про український вихід на крижаний континент. У науковому й організаційному середовищі української полярної справи його ім'я пов'язують із запуском цієї епохи.
Народився Геннадій Міліневський у 1945 році. До 1990-х років він працював у системі радянської науки, а після проголошення Незалежності постав серед того покоління українських вчених, які від розпаду СРСР не розгубилися, не сховалися за ностальгією, а шукали для України нову велику наукову територію. Антарктида стала саме такою – віддаленою, складною, престижною.
Там не можна приписати собі успіх – його треба здобути працею й дисципліною. Для експедиції на Антарктиду потрібна була не тільки політична воля, а й команда людей, які розуміли полярну логістику, науку й організацію життя в екстремальних умовах. Одним із таких і був Міліневський.
У 1995 році, коли українська антарктична програма вже готувалася до старту, організатори відбирали учасників, формували наукові завдання, перевіряли обладнання, продумували маршрут і постачання. Міліневський був серед тих, хто визначав, якою буде перша українська присутність на материку – що саме вивчатимуть, як житимуть полярники, як працюватиме команда в ізоляції та холоді.
6 лютого Велика Британія офіційно передала станцію "Фарадей" Україні. І підняття українського прапора на станції того дня назавжди увійшло в історію як одна із найважливіших наукових та політичних віх.
Одразу після передачі станції українська команда почала вбудовуватися у її роботу. Перша експедиція прибувала до Антарктиди не як туристична група і не як коротка місія, а як колектив, який мав залишитися там надовго. Відтоді на "Академіку Вернадському" українська антарктична програма активно працює та виконує всі належні їй функції вже понад 30 років.