Китай поглинає російську "зону впливу"

І це не випадково – за останні 2 місяці спостерігалося різке пожвавлення білорусько-китайських контактів.

Читайте також Битва за Покровськ: бути чи не бути

Достатньо сказати, що у червні – липні в Мінську побували 9 (делегацій різних міністерств КНР, а в Китаї не менше двох білоруських "міністерських десантів". Думаю, згадувати, що Білорусь була прийнята в ШОС насамперед з ініціативи Пекіна, зайве. Ну і, нарешті, зустріч китайського лідера Сі Цзіньпіна з польським президентом Анджеєм Дудою, де, серед іншого, обговорювалося питання виходу з білорусько-польської кризи на кордоні. Причому МЗС Китаю за результатами навіть зробило окрему заяву.

Маємо ситуацію, коли Китай, користуючись тим, що Росія все глибше грузне в Україні, продовжив відрізати собі російську зону впливу. Держави Центральної Азії переорієнтувалися на Пекін ще 2022 року, після того, як дзвінок з Піднебесної швидко завершив "операцію ОДКБ у Казахстані". Далі був лютий 2022 року, який не завершився "Києвом за 3 дні".

КНР досить впевнено створила інфраструктуру свого політичного впливу у регіоні. По факту, зараз Росія у Центральній Азії – важливий партнер, але не домінантна сила. Це виявляється у відкритому опонуванні президента Казахстану Касима Жомарта Токаєва тезам Владіміра Путіна про майбутнє регіону та світу. Та й у подіях останніх тижнів, коли банки Киргизстану один за одним, посилаючись на санкції, відмовлялися працювати з Росією.

Білорусь і Китай

2023 року дійшла черга до Білорусі. Тим більше, що Росія не демонструвала хоч якихось масштабних успіхів на фронті, а її економіка все більше потрапляла у залежність від китайської. Була розморожена низка програм, була зустріч Алєксандра Лукашенка та Сі. І, нарешті, 2024 року Білорусь таки приймають у ШОС.

Але, на відміну від Казахстану чи Узбекистану, з Білоруссю є дві суттєві проблеми.

  • Перша проблема – конфлікт із країнами ЄС та США після подій 2020 року. Казахський чи узбецький режими навряд, чи є більш демократичними, але тут відіграє роль географічне становище та "геній" Лукашенко, який вміє знайти можливість своїми заявами зіпсувати відносини з сусідами.
  • Друга проблема – залучення Білорусі до агресії проти України та "особливі" відносини з Росією. Китай може "нести на собі" державу, яка перебуває в ізоляції, але якщо є можливість цього не робити, радить місцевим елітам вийти з конфлікту. Тим більше, що вихід із політичної кризи (тобто корекція внутрішньої та зовнішньої політики) давно назрів, виходячи з настроїв не лише суспільства, а й місцевого бізнесу.

Цікаво Чого бракує для захисту бізнесу?

Для Білорусі є два варіанти – або різке вилучення політики самого Лукашенка або керований транзит із приходом рукодавальної постаті. Для Росії, яка прагне зберегти свій вплив на Білорусь, прийнятні або Лукашенко в старих рамках політики (тобто без варіантів покращення відносин із сусідами і, отже, з обмеженими можливостями дрейфу від Москви) або керований транзит, але з приходом "своєї" людини. Або щонайменше "не надто токсичної" для російських еліт.

Для Китаю, чиї інтереси полягають у прив'язці Білорусі безпосередньо до себе, без "російського вузлика", підходять обидва варіанти. Крім явно московської замінити Лукашенка. При цьому допускається і навіть вітається "прийнятність такого" для російських еліт.

Лукашенко та майбутні вибори

Тепер розглянемо можливості для Лукашенка. З варіантом "Саня залишиться з нами" є проблеми. Якщо не змінювати курс – Росія дотисне і, образно кажучи, зжере. Якщо міняти – проблема у недовірі до Лукашенка з боку більшості сусідів. Тобто зміна курсу має бути швидкою, демонстративною та різкою. На що в Мінську поки не готові, побоюючись реакції Москви. Але обережні кроки у вигляді зміни кадрів, поступового зменшення впливу на економіку "людей у ​​погонах" вже роблять.

Рекомендуємо Єдиний бізнес, який розвивається на окупованих територіях, – похоронний

З другим варіантом дещо простіше. Завершується перший етап реформи системи управління, яка трансформується до якогось аналога іранської моделі. У ній є місце і для Лукашенка, і того, хто замінить президента. Питання в тому, що потрібні гарантії недоторканності у майбутньому.

Тобто той, хто замінить президента, повинен мати повноту довіри Лукашенка. А також потрібні певні запевнення підтримки з боку зовнішніх сил. Російські гарантії не варті нічого, це в Мінську вже зрозуміли. А ось досвід втечі ОДКБ з Казахстану та різкість у риториці стосовно Росії держав Центральної Азії перед очима. Тобто варіант "іншого східного гаранта" виявляється робочим.

І тут повертаємось до візиту Лі Цяна. Крім, власне, економічних та гуманітарних програм, яким дадуть старт під час поточного візиту, головне питання – вибори 2025 року.

Лукашенко хоче піти на них та "перемогти" з показниками під 90%. Це йому треба, щоб компенсувати травму 2020 року. Адже після репресій попередніх років масові протести малоймовірні, а отже можна й самому повірити в народну любов, що виявилася на виборах.

Але підтримки з Москви, судячи з усього, поки що немає. Частина оточення акуратно натякає, що можна й у транзит зіграти. Китай мовчить. Тому для Лукашенка цей візит – передостанній шанс здобути "ярлик на вибори" від східного партнера. Від дуже східного – китайського. Навіть у форматі "перемогти та піти з гордо піднятою головою" з обіцянками транзиту до кінця електорального терміну.

Читайте також Не суд над попами: як Україні ефективно позбутися Московського патріархату

Чому передостанній? Тому що Лукашенко ще спробує зустрітися з Сі та порушити те саме питання.

Але якщо не вийде, візит Лі Цяна є аналогом оглядин білоруської панівної верхівки. У Мінську це розуміють та пропонують кандидатів. Базовий підхід – прийнятність для Пекіна та Москви. У цьому випадку – насамперед для Пекіна.

Тому я б дуже уважно стежив за тим, хто сидить на переговорах поруч із Лукашенком і, що найважливіше, хто коментує їхній хід і взагалі тему китайсько-білоруської співпраці. Може так статися, що одне з прізвищ після 2025 року отримає гучну приставку.