Туристи часто готуються до зустрічі з такими хижаками: читають інструкції, беруть спреї, шумлять на стежках і намагаються не опинитися надто близько, Science alert. Дослідження показують інше: у природі є істота, якої ці сильні хижаки самі намагаються уникати. І це – людина.
Чому ведмеді та пуми уникають людей?
Попри страх перед великими хижаками, напади ведмедів і пум на людей у Північній Америці трапляються доволі рідко. За даними досліджень, бурі ведмеді, або гризлі, нападають у середньому приблизно на 11,4 людини на рік.
Пуми нападають ще рідше – приблизно 4 – 6 разів на рік. Точну частоту нападів чорних ведмедів оцінити складніше, але відомо, що з 1900 до 2009 року у Північній Америці зафіксували 63 смерті людей через напади чорних ведмедів.
Чому грізні ведмеді бояться людини / Фото unsplash
Для порівняння, у США та Канаді блискавка вражає приблизно 580 людей щороку. Тобто самі цифри показують: страшні хижаки далеко не так часто нападають на людей, як здається з новин чи фільмів.
Одна з причин, за словами науковців, у тому, що ці тварини не просто реагують на появу людини. Вони активно змінюють поведінку, щоб триматися від нас подалі. Еколог Єльського університету Освальд Шмітц у коментарі до двох нових досліджень у Current Biology зазначив, що такі відкриття змінюють уявлення про конфлікт між людьми й хижаками.
Як ведмеді реагують на людські голоси?
Одне з досліджень очолив біолог дикої природи Філіп Менлік із Лісової служби Міністерства сільського господарства США. Його команда вивчала чорних і бурих ведмедів, які харчувалися біля лососевих струмків на південному сході Аляски. Дослідники встановили динаміки з датчиками руху. Коли до місця підходив ведмідь, система вмикала один із записів: крики мартинів, звуки позашляховиків або людські голоси.
Камери фіксували, що тварина робить далі, результат був дуже показовим. Ведмеді вдвічі частіше поспішали піти, коли чули звук транспортного засобу, ніж коли чули крики мартинів. Людські голоси діяли ще сильніше, почувши людей, ведмеді майже у 10 разів частіше тікали з місця.
Це важливо не лише для розуміння поведінки ведмедів. Такі реакції можуть впливати на цілу екосистему. Коли ведмеді ловлять лосося, вони часто несуть здобич у ліс. Там залишки риби розкладаються й фактично удобрюють ґрунт. Якщо через страх перед людьми ведмеді рідше приходять до струмків або швидше залишають місце годівлі, це може змінити рух поживних речовин у природі.
Як пуми "планують" обхід людей?
Друге дослідження, яке очолив еколог Джон Морган із Каліфорнійського університету в Санта-Крузі, показало схожу картину для пум. Науковці проаналізували шість років GPS-даних від 36 диких пум у горах Санта-Круз. Потім вони зіставили ці маршрути з даними фітнес-додатка Strava, який показував, де й коли люди ходили пішки, бігали, їздили велосипедами або користувалися стежками.
Як поводиться пума коли почує людину / Фото unsplash
З’ясувалося, що пуми не просто тікали після появи людей. Вони ніби заздалегідь враховували, де й коли людська активність буде найвищою, і в ці періоди уникали таких місць. Навіть якщо пуми жили в районах із великою кількістю людей, це не означало, що вони частіше нападали.
Вищий ризик у таких місцях пояснювався простіше: там люди й пуми просто частіше перетиналися. Разом обидва дослідження показують: великі хижаки сприймають людину як серйозну загрозу. Ведмеді залишають місця, де могли б харчуватися. Пуми підлаштовують маршрути під людський розклад. Тобто ці тварини вже багато роблять самі, щоб небезпечних зустрічей із людьми було менше.
Що це змінює у ставленні до хижаків?
Звичний образ виглядає так: хижак – агресор, людина – потенційна жертва. Але науковці кажуть, що в реальності все складніше. Для ведмедів і пум людина часто не слабка здобич, а джерело небезпеки. І поведінка тварин це підтверджує. Саме тому відповідальність лежить не лише на хижаках, які мають "не нападати".
Люди теж можуть поводитися так, щоб не ламати їхні стратегії уникнення. Якщо пуми намагаються обходити місця з великою людською активністю, важливо не заганяти їх у ситуації, де такого вибору вже немає. Якщо ведмеді уникають людських голосів, варто розуміти, що наша присутність змінює не лише їхню поведінку, а й природні процеси навколо.
Освальд Шмітц підсумовує: люди мають усвідомлювати, як вони формують "ландшафт страху" для хижаків та інших видів. Якщо враховувати це, можна перейти від конфлікту до співіснування. І це, можливо, найцікавіший висновок. У лісах і горах Північної Америки є хижаки, яких ми звикли вважати найстрашнішими. Але для них найбільшим хижаком часто є саме людина.