Втратив сина, а через 8 років – ще й дім: історія Віталія Зубенка – батька Героя Небесної Сотні
.
18 – 20 лютого 2014 року – одні з найкривавіших днів з часу відновлення незалежності України. У той час центр Києва перетворився на зону бойових дій – постріли, кров, поранені, загиблі, крики та сльози, дерев'яні щити, коктейлі молотова, шини у полум'ї...
За наступні 10 років ми з вами пізнали жахи війни, але криваве побоїще в центрі Києва жахало неабияк. Розстріли мітингувальників були злочинним актом відчаю з боку тодішньої влади – експрезидента Януковича і його банди. За 3 дні силовики, які стріляли у своїх же співгромадян, забрали майже сотню життів. І протягом наступних тижнів у лікарнях від отриманих поранень померли ще десятки. Серед них і 22-річний Владислав Зубенко – залізничник із Харкова.
Щороку ми згадуємо про тих, хто загинув у центрі столиці, про тих, чиї життя забрала злочинна влада. З того часу минуло вже десятиліття. Довге та важке десятиліття, на котре нам випало чимало випробувань. І найбільше – війна, яка торкнулася кожного. Зокрема і родичів Героїв Небесної Сотні.
Віталій Зубенко 10 років тому втратив сина, а восени 2022 – будинок у Харкові унаслідок ворожого ракетного удару. Дача у Чугуєві теж зазнала пошкоджень від уламків ракети. Коли росіяни вдарили по його дому, єдине, що він встиг урятувати, – нагороди сина. Зараз батько Героя усіма силами намагається відбудувати дачу, щоб просто мати де жити, та це складно. Ба більше, немає допомоги та підтримки від місцевої влади.
Тому сьогодні ми хочемо розповісти про те, як живе Віталій Зубенко – батько Героя Небесної Сотні Владислава Зубенка. У 2014 році його син загинув за європейське майбутнє України, а зараз йому доводиться оббивати пороги кабінетів з проханнями допомогти у біді, але марно. Про сина-Героя, втрачений дім і боротьбу з бюрократією читайте у матеріалі 24 Каналу.
"Я хочу змінити систему": спогади про сина Владислава
Коли в Україні розпочалася Революція Гідності, Владислав Зубенко, працівник Південної залізниці, став активним учасником Євромайдану в Харкові. Хлопець часто виходив на мітинги та виступав із промовами, в яких закликав виборювати зміни. Батько Владислава зізнається, що не розумів ентузіазму сина, аж поки не спитав його, чому він щодня ходить на Євромайдан.
А він мені каже: "Я хочу змінити систему. Ось ти все життя працював на будівництві і що ти маєш зараз? Нічого. Я не хочу, щоб зі мною було так само, я хочу, щоб було інакше",
– пригадує ледь стримуючи сльози батько Героя.
18 лютого 2014 року центр Києва перетворився на криваве побоїще. Побачивши, що відбувається у столиці, Владислав вирішив, що не може далі бути у Харкові, потрібно їхати до Києва. 19 лютого він уже був на місці. На Майдан хлопець поїхав в обладунках, адже займався лицарськими боями, і одразу ж вступив до лав самооборони.
Наступного дня батькові зателефонували незнайомі люди й сказали, що Владислав поранений. Снайперська куля влучила хлопцеві у живіт та пошкодила внутрішні органи, коли він щитом прикривав поранених. Через це він опинився у лікарні, де медики провели не одну операцію, аби врятувати його.
Владислав кілька разів приходив до тями. Йому розповідали, що Янукович втік, Майдан переміг. Однак, на жаль, 28 лютого хлопець помер у лікарні. У квітні йому могло виповнитися 23, попереду було ще ціле життя, але воно обірвалося у столичній лікарні.
Батько пригадує, що Владислав з раннього дитинства був самостійним, умів постояти за себе і відстоювати свою позицію. Тому казати йому: "Не варто їхати до Києва" було б марною справою.
Владислава поховали у рідному Харкові як справжнього лицаря, поклавши у труну обладунки. Ті, в яких він приїхав на Майдан.
Могила Владислава Зубенка у Харкові / Фото Ігоря Сердюкова, "Герої України"
Тоді батько Героя і подумати не міг, що через 8 років ще й втратить дім, а єдиним, що вдасться врятувати з будинку, який палав, будуть нагороди сина.
Нагороди, врятовані з полум'я
Владислав помер, не знаючи, що Росія почала окупацію Криму. Він не став свідком початку війни на Сході, спроб сепаратистів створити квазіреспубліку в рідному Харкові й повномасштабного вторгнення, через яке його рідне місто страждає ледь не щодня. Батько переконаний, що якби син був зараз живий, то він був би упевнений в тому, що війна почалася задовго до 2022 року.
У нього була б така думка, як у мене – війна почалася не в 2022 році, а у 2013-му, коли Янукович ліг під Путіна і в них була угода для захоплення України. Тому і була скасована асоціація з ЄС, і якби не почався Майдан, то Україна була б зараз Білоруссю, була б в такому ж стані,
– наголошує батько.
Віталій впевнений, що його син пішов би воювати добровольцем.
Як би Владислав Зубенко реагував на теперішні події: дивіться відео
Віталія Зубенка повномасштабна війна застала на роботі. У нього були два варіанти – залишатися у Харкові або їхати у Чугуїв. Там, де влада виділила земельні ділянки для ветеранів АТО та для родини Героя Небесної Сотні, батько побудував невеличкий будинок – дачу. Однак їхати в Чугуїв було поганою ідеєю – росіяни вже гнали туди колони техніки. Тому чоловік залишився у Харкові, який щодня накривали ракетами та артилерією. Та біда прийшла тоді, коли вся Україна спостерігала за початком контрнаступу в районі Балаклії.
Уночі 6 вересня 2022 року росіяни вдарили ракетами С-300 по Індустріальному району Харкова. Уламки однієї з ракет влучили будинок Віталія. Почалася пожежа. Єдине, що чоловік зміг врятувати з охопленого вогнем будинку – нагороди сина.
Через влучання у дах будинку зайнялась пожежа, я встиг схопити нагороди сина і вистрибнув з будинку. Він згорів повністю,
– пригадує Віталій.
Віталій Зубенко опинився буквально у безвиході – будинок у Харкові знищений, дача у Чугуєві теж побита уламками ракет. Жити просто ніде. Декілька місяців чоловік жив у квартирі, наданій небайдужими, але потім вирішив, що потрібно відновлювати дім, адже треба десь жити. І варіантів небагато – будинок у Харкові згорів повністю, його відновлювати дорожче, а в Чугуєві – дешевше. Та не все так просто в обох випадках.
Боротьба з бюрократією і відсутністю електрики
Після удару по будинку для Віталія розпочалася боротьба з бюрократією. Спершу чоловік подав через сервіс "єОселя" заявку на відшкодування втраченого майна. За отримані кошти можна було б відбудувати дім. Однак розгляд заявки призупинили.
У департаменті житлово-комунального господарства Віталію сказали, що є проблеми з документами. Проблема полягає у тім, що на одній земельній ділянці зареєстровані 3 будинки з 3 співвласниками й позаяк інші будинки цілі, то дім Віталія не може вважатися зруйнованим, а лише пошкодженим. Відповідно, сума відшкодування буде суттєво менша.
Дім Віталія Зубенка після удару по Харкову 6 вересня 2022 року / Фото Анни Черненко, 24 Канал
А цього, звісно, не вистачить на відбудову будинку з нуля. Для цього треба відбудувати сам будинок, наново провести газ, адже труби після удару демонтували. Також потрібно наново проводити електрику.
Віталій 7 разів звертався до департаменту житлово-комунального господарства з проханням демонтувати залишки будинку. Однак тільки один раз на місце приїхали волонтери, які розбирали завали й вивезли частину уламків стін і меблів.
Але і в Чугуєві не все так просто. Будівництво дачі не було завершене, та й крім Віталія там майже ніхто і не будується, хоч сотні людей і мають виділену землю для цього. І цьому є причина – туди досі не провели електрику.
Будинок Віталія Зубенка в Чугуєві / Фото Анни Черненко, 24 Канал
Коли Віталій вирішив власними силами відновлювати будинок в Чугуєві, він звертався до обленерго, але йому сказали, що він може провести собі електрику сам, але власним коштом. Грошей на це, на жаль, немає, як і на те, щоб завершити відновлення будиночка.
Ба більше, до дому без гумових чобіт дістатися нереально, усюди вода та болото.
Коштів на це (відновлення – 24 Канал) уже немає, тому я почав звертатися до державних установ. Звертався до мера Харкова Терехова, у Міністерство ветеранів, Міністерство соціальної політики, звертався до голови ОВА. Від голови відповіді нема, від інших – відповідь негативна,
– бідкається Віталій.
За словами чоловіка, для того аби закінчити з ремонтом, йому потрібно близько 200 000 гривень, але таких грошей у нього немає.
Ви можете допомогти батькові Героя
Віталій Зубенко 10 років тому втратив найдорожче – сина. Тепер же чоловік з усіх сил намагається завершити ремонт невеличкого будинку в Чугуєві й цей намір він пояснює просто – аби не стати безхатьком.
Зараз відкрито чимало зборів на потреби ЗСУ і кожен з нас донатить на армію. Та все ж, якщо у вас є бажання та можливість – ви можете допомогти Віталію, віддячити йому за сина, який не міг залишатися осторонь важливих для своєї батьківщини подій, та підтримати його у складній ситуації.
Реквізити для допомоги Віталію Зубенку:
BENEFICIARY
Отримувач (П. І. Б. отримувача рахунку латиницею)
ZUBENKO VITALII 61089, Ukraine, region Kharkivska, city Kharkiv, street Kaialska, building 25
IBAN:
UA513052990262016400942977356
ACCOUNT
Рахунок в банку одержувача (номер пластикової карти або поточний рахунок в ПриватБанку)
5168 7450 3292 0388
BANK OF BENEFICIARY
Банк отримувача
JSC CB PRIVATBANK, 1D HRUSHEVSKOHO STR., KYIV, 01001, UKRAINE
SWIFT CODE/BIC: PBANUA2X
CORRESPONDENT ACCOUNT
Рахунок банку одержувача в банку-кореспонденті
36445343
INTERMEDIARY BANK
Банк-кореспондент
Citibank N.A., NEW YORK, USA
SWIFT CODE/BIC: CITIUS33
Валюта рахунку
USD
Установа банку:
ПриватБанк
МФО банку:
305299
Отримувач платежу
ЗУБЕНКО ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
IBAN:
UA073052990000026203863154272
Рахунок отримувача:
26203863154272
Валюта рахунку
UAH
РНОКПП отримувача:
2574717770
Призначення платежу:
Поповнення рахунку ЗУБЕНКО ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
Номера карток ПриватБанк:
4149 6293 5894 8420 Гривня
5168 7450 3292 0388 Долар
10 років тому ми думали, що боротьба скінчилася, але вона тільки почалась. За десятиліття ми пережили чимало піднесень та падінь. Однак назавжди у нашій пам'яті залишиться Революція Гідності та люди, які ціною власного життя виборювали для нас майбутнє на Майдані – Небесна Сотня.
Складні часи відкривають світові найкращих та найсміливіших людей. І ці люди повинні бути для кожного і кожної з нас.
І, звісно, ми маємо не тільки дякувати тим, хто виборює для нас краще життя, але й підтримувати їх та підтримувати родини Героїв, бо саме вони виховали найкращих та найсміливіших з нас.
Пам'ятаємо Героїв Небесної Сотні! Пам'ятаємо усіх Героїв України!