Найдорожча помилка бізнесу: перевірки податкової, про які ніхто не попереджає

В ексклюзивній колонці для 24 Каналу розповім, чому власники бізнесів недооцінюють камеральну перевірку податкової служби і чим це може закінчитися.

Як правило, коли приходить рішення податкової, я вже знаю, із чого все почалося. Не з документальної перевірки. Не з обшуку. Не з допиту. А зі звичайної камеральної перевірки, яку керівник підприємства навіть не сприйняв як перевірку. Саме тому вважаю, що камеральна перевірка сьогодні є одним із найбільш недооцінених інструментів податкового контролю. І її небезпека полягає не в масштабі. Її небезпека саме у непомітності.

Про камеральну перевірку ніхто не попереджає

За роки роботи я переконалася, що більшість підприємців часто зосереджуються не на тих ризиках, які справді становлять найбільшу загрозу. Вони готуються до документальної перевірки, переживають через можливі обшуки, стежать за змінами у податковому законодавстві. 

Але коли отримують акт камеральної перевірки, дуже часто відкладають його в сторону зі словами: "Подивиться бухгалтер". 

І саме в цей момент бізнес робить свою першу стратегічну помилку. Бо акт камеральної перевірки – це не бухгалтерський документ. Це вже початок податкового спору.

Поки підприємство сприймає його як звичайний лист від ДПС, податкова вже сформувала свою позицію. Наступним кроком майже завжди стає податкове повідомлення-рішення. І тоді часу на виправлення помилок значно менше.

Перевірка, про яку ніхто не попереджає. Саме в цьому і полягає особливість камеральної перевірки. Відповідно до Податкового кодексу України, вона проводиться без наказу, без направлення, без повідомлення платника і без його участі.

Подали декларацію? Фактично з цього моменту вона вже може бути предметом перевірки. І це абсолютно законно.

Податкова аналізує показники декларацій, дані реєстру податкових накладних, системи електронного адміністрування ПДВ, інформацію з власних інформаційних ресурсів і перевіряє, чи узгоджуються між собою цифри. І у цьому ще немає жодної проблеми. 

Проблеми починаються саме тоді, коли під виглядом камеральної перевірки ДПС починає робити те, для чого закон передбачив зовсім іншу процедуру.

Де закінчується камеральна перевірка і починається перевищення повноважень

Як адвокат, я дедалі частіше бачу одну небезпечну тенденцію. Податкова виявляє розбіжність між декларацією та власними інформаційними базами. І це нормально. Саме для цього існує камеральна перевірка. Але далі відбувається те, чого, на моє переконання, бути не повинно: замість перевірки показників декларації ДПС починає аналізувати господарські операції. 

В акті починають з'являтися висновки про "нереальність" постачання, про відсутність трудових ресурсів у контрагента, про економічну недоцільність операції, про сумнівність постачальника, про неналежне оформлення первинних документів.

І щоразу в мене виникає однакове запитання: а коли саме камеральна перевірка перетворилася на документальну? Адже закон говорить зовсім про інше. Податковий кодекс чітко визначає, що камеральна перевірка здійснюється виключно на підставі даних, які вже перебувають у розпорядженні контролюючого органу. Саме слово "виключно" тут має ключове значення.

Якщо для висновку потрібно аналізувати договори, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, рух товару або пояснення посадових осіб, це вже інший вид податкового контролю. Інша процедура. Інші гарантії для платника. Інші правила гри.

Історія, яка повторюється занадто часто

Кілька місяців тому до мене звернулася компанія вже після отримання податкового повідомлення-рішення. Сума донарахувань була значною. Керівник був переконаний, що податкова зробила висновок про нереальність операцій після документальної перевірки. Але коли ми почали аналізувати матеріали, з'ясувалося зовсім інше: документальної перевірки взагалі не було. Вся позиція ДПС ґрунтувалася на акті камеральної перевірки.

Інспектор побачив розбіжність у базах даних і на її підставі фактично почав оцінювати господарську діяльність підприємства. Первинні документи ніхто не досліджував. Пояснення у підприємства ніхто не запитував. Можливості надати додаткові докази до складання акта бізнес також не мав. 

Саме такі ситуації, на мою думку, і є найбільш небезпечними. Бо бізнес втрачає процесуальні гарантії, які мав би під час документальної перевірки, але при цьому отримує ті самі фінансові наслідки.

Ще одна проблема, яку я бачу у багатьох справах, – це автоматичне ототожнення розбіжності з податковим правопорушенням. 

Податкова інформаційна система показала невідповідність. Чудово – це привід поставити запитання. Але це ще не відповідь. Розбіжність не означає автоматичне заниження податку, не означає незаконності податкового кредиту чи фіктивності господарської операції, і тим більше – автоматичної вини платника. 

Між словами "ми побачили невідповідність" і "ви порушили закон" лежить цілий процес доведення. І саме цей процес ДПС іноді намагається замінити припущеннями. На мою думку, це одна з найбільших проблем сучасної практики камеральних перевірок.

Найнебезпечніше, коли ДПС підміняє один вид перевірки іншим.

Я неодноразово чула від представників бізнесу приблизно одну й ту саму фразу: "Ну яка різниця, як називається перевірка? Якщо ми дійсно щось порушили, то податкова все одно мала це встановити". Різниця є, і вона принципова.

Кожен вид податкової перевірки існує не просто для зручності ДПС. Закон встановлює різні процедури, тому що вони забезпечують різний рівень процесуальних гарантій для платника.

Під час документальної перевірки бізнес знає, що його перевіряють. Він бачить наказ, має право надати документи, пояснення, реагувати на запити, фіксувати порушення з боку інспекторів. Під час камеральної перевірки нічого цього немає. І це нормально, поки податкова дійсно перевіряє лише те, що дозволяє Податковий кодекс.

Але якщо ДПС починає встановлювати реальність господарських операцій, оцінювати договори, аналізувати контрагентів чи робити висновки про ділову мету операції, вона фактично користується перевагами спрощеної процедури для вирішення питань, які законом віднесені до документальної перевірки. І це одна з найбільших процесуальних проблем сучасної податкової практики. Бо у такій ситуації бізнес позбавлений права повноцінно захищати себе ще на етапі перевірки.

Терміни перевірки дуже важливі

Ще одна тема, яку підприємства дуже часто недооцінюють, – це терміни проведення камеральної перевірки. Для перевірки декларації закон встановлює чіткий час: 30 календарних днів після закінчення граничного терміну її подання або після фактичного подання, якщо декларацію подано із запізненням.

На практиці я неодноразово стикалася з ситуацією, коли ДПС поверталася до декларації через рік або навіть через два. 

Коли починаєш аналізувати акт, виявляється цікава річ: податкова вже не пише, що перевіряє декларацію. Вона називає предмет перевірки інакше. Наприклад, "правильність виконання окремих вимог податкового законодавства" або "перевірка своєчасності…". Але достатньо уважно прочитати сам акт, і стає очевидно, що інспектор фактично перевіряв саме показники декларації.

Назва документа не змінює його зміст. І суди дедалі частіше звертають на це увагу. Саме тому я завжди кажу клієнтам: не довіряйте заголовку акта. Читайте його як детектив. Найважливіше часто приховано не в назві, а між рядками.

Пригадую одну справу, де підприємство звернулося вже після отримання податкового повідомлення-рішення. Керівник був упевнений, що сперечатися потрібно лише щодо суми донарахувань. Ми ж почали аналіз із зовсім іншого питання. Що саме перевіряла ДПС? Виявилося, що майже весь акт присвячений аналізу показників декларації. Але перевірка була проведена значно пізніше, ніж дозволяє Податковий кодекс. Податкова просто назвала предмет перевірки інакше.

Фактично ж вона повернулася до декларації тоді, коли вже не мала права цього робити. І саме ця обставина стала одним із ключових аргументів у спорі. І тоді я ще раз переконалася, що іноді найважливіший аргумент знаходиться не в бухгалтерських документах, а в календарі.

Акт перевірки – це вже позиція ДПС

Є ще одна помилка, яку я часто бачу. Підприємство отримує акт, читає останню сторінку, бачить суму можливих донарахувань, зітхає і відкладає документ до моменту отримання податкового повідомлення-рішення. На мою думку, це взагалі неправильний підхід.

Стаття 86 Податкового кодексу України існує саме для того, щоб платник мав можливість відреагувати ще до прийняття рішення. Саме тому закон передбачає право подати заперечення, додаткові документи та пояснення.

Чи змінить це позицію ДПС? Іноді – так. Але навіть якщо ні, це все одно потрібно робити. 

Заперечення – це не лист до податкової, це перший документ майбутньої судової справи, і його читатиме не лише інспектор. Його читатиме суд. Саме тому кожне заперечення я пишу так, ніби воно завтра стане додатком до позовної заяви.

Збитки найбільші, коли бізнес мовчить

Одного разу до мене звернувся клієнт із дуже сильними аргументами. У нього були первинні документи, листування, платіжні документи – усе необхідне для захисту. Не було лише одного – заперечень до акта.

Коли ми запитали, чому їх не подавали, відповідь була простою: "Ми думали, що це нічого не змінить". Можливо. Але в суді ДПС одразу заявила: "Платник був ознайомлений з актом, однак жодних пояснень або документів не подав". Формально це не означало поразку в суді, але податкова висловила сильний аргумент, якого можна було легко уникнути.

Саме тому я майже завжди кажу клієнтам: не мовчіть. Навіть якщо впевнені, що ДПС не змінить своєї позиції. Ваші заперечення ви пишете не лише для податкової. Ви пишете їх для майбутнього суду.

Не кожна помилка ДПС скасовує рішення

Коли я вперше зустрічаюся з клієнтом у податковому спорі, майже завжди чую однакове запитання: "Податкова ж порушила процедуру. Значить, ми автоматично виграємо?" Хотілося б відповісти "так". Але це було б неправдою.

Сучасна судова практика давно вже відійшла від формального підходу. Не кожне процедурне порушення саме по собі є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення. Суд ставить інше запитання: чи вплинуло це порушення на права платника та на законність висновків ДПС? І, чесно кажучи, я вважаю такий підхід правильним. Бо право не повинно перетворюватися на гру в пошук технічних помилок.

Але є й інша сторона медалі. ДПС також не може прикриватися тим, що її порушення були "несуттєвими", якщо саме через них бізнес фактично втратив можливість захистити себе.

Тому ніколи не будуйте позов лише на фразі, що податкова порушила процедуру. Цього замало. Завжди ставте питання – що саме втратило підприємство через це порушення:

• якщо ДПС вийшла за межі камеральної перевірки, то платник був позбавлений права брати участь у процедурі, яка фактично стала документальною;
• якщо податкова пропустила терміни, передбачені законодавством, вона здійснила перевірку тоді, коли вже не мала на це законного права;
• якщо акт складений так, що з нього неможливо зрозуміти логіку розрахунків, підприємство не може ефективно спростувати висновки ДПС;
• якщо заперечення розглянули формально або взагалі проігнорували документи, то рішення приймалося без повного дослідження всіх обставин.

Саме так процесуальне порушення перестає бути формальністю і перетворюється на реальний аргумент у суді. І саме так, на мою думку, потрібно будувати захист.

Найсильніший аргумент іноді взагалі не стосується податків

Дуже часто бізнес приходить до суду доводити, що він нічого не порушував. Іноді це виявляється правильною стратегією. Але далеко не завжди. Бувають ситуації, коли набагато сильніше звучить зовсім інше питання: "Чи мала ДПС право взагалі встановлювати це порушення саме таким способом?" І це різні речі.

Перше питання стосується суті. А друге – вже законності самої перевірки. І дуже часто саме друге питання стає вирішальним. Бо якщо процедура була незаконною, виникає логічне запитання: чи можна взагалі покладати її результати в основу податкового повідомлення-рішення?

Тому слід завжди починати аналіз не з бухгалтерських документів, а з аналізу акту, з термінів, з предмета перевірки. Бо іноді відповідь саме там.

Ще одна історія, яку я неодноразово бачила: в одній зі справ клієнт був переконаний, що головна проблема – це неправильно визначена сума донарахування. Бухгалтер кілька тижнів перевіряв арифметику, перераховував ПДВ, шукав помилки у формулах. 

Коли ми почали аналіз справи, виявилося, що питання взагалі не в цифрах. ДПС зробила висновок про порушення, використавши обставини, які не могли бути встановлені під час камеральної перевірки. Тобто сперечатися потрібно було не про розмір донарахування, а про законність самої перевірки. І саме це, зрештою, і стало одним із ключових аргументів захисту.

Іноді бізнес витрачає тижні на перевірку цифр, хоча найсильніший аргумент лежить у першому абзаці акта перевірки.

Як будувати захист у спорах щодо камеральної перевірки

Якщо мене запитують, з чого починається захист у спорах щодо камеральної перевірки, відповідь майже завжди дивує: не з декларації, не з первинних документів. І навіть не з бухгалтерського обліку. Я починаю з одного простого запитання: що саме перевіряла ДПС?

Після цього з'являються інші питання. Чи могла вона перевіряти саме це питання в межах камеральної перевірки? Чи дотрималася термінів, визначених Податковим кодексом? Чи використовувала лише ті джерела інформації, які дозволяє законодавство? Чи належним чином оформила результати перевірки?

І лише після цього я переходжу до аналізу самого податкового порушення. Саме така послідовність, на мою думку, є правильною. Бо судовий спір – це не лише питання бухгалтерії. Це передусім питання законності дій державного органу.

Щоб не було занадто пізно

За роки практики я переконалася: у більшості податкових спорів бізнес починає захищатися занадто пізно. Акт камеральної перевірки – це не завершення перевірки, а початок захисту. Саме в цей момент потрібно оцінювати не лише правильність арифметики, а й законність дій ДПС. Дуже часто саме відповіді на ці питання визначають результат майбутнього податкового спору.

І тому головна думка дуже проста: податковий спір починається не з податкового повідомлення-рішення. Він починається в той день, коли на столі керівника або бухгалтера з'являється акт камеральної перевірки. І саме тоді вирішується, чи стане він лише черговим документом у папці вхідної кореспонденції, чи початком багаторічного судового спору. 

Саме тоді бізнес має найбільше шансів змінити розвиток подій.

Якщо після отримання акта камеральної перевірки перша фраза в компанії звучить: "Потім розберемося…", це майже завжди поганий знак. Набагато правильніше, щоб вона звучала інакше: "Поки ще не пізно, давайте перевіримо, чи сама податкова діяла в межах закону". Бо в податкових спорах дуже часто перемагає не той, хто має більше документів, а той, хто знаходить момент, у якому держава сама порушила правила, які встановила для інших.