Поки Володимир Путін звітує про те, що російська армія "наступає на всіх напрямках фронту", ЗСУ насправді повертають собі ініціативу. Не в останню чергу цьому сприяють новітні дрони та НРК, які все частіше можна побачити на полі бою. Навіть без безпосередньої участі військових, роботизовані комплекси можуть відбивати позиції у ворога та змушувати його відступати.

Саме технологічність може допомогти Україні перемогти у війні. Про це в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу розповів заступник командира Третього армійського корпусу Максим Жорін. За його словами, Росії важче вдається масштабувати потрібні рішення, що надає перевагу Силам оборони.

Більше про те, як змінилась ситуація на фронті, далекобійні удари України, мобілізацію та терміни закінчення війни – читайте далі у матеріалі.

Дивіться також "Ми не знали, що це майор": як група ССО ліквідувала офіцера ракетних військ Росії під час боїв за Київ

Google Хочете щодня читати оперативні та якісні новини Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати

На чому ґрунтуються заяви Володимира Путіна про ефемерну "перемогу" Росії? У нього провали на фронті, війська не просуваються, перебита логістика. Чи ви вірите, що може бути якийсь злам війни, на який він розраховує? Чи побачимо ми те, чого не бачили раніше?

По-перше, я майже впевнений в тому, що повної картини того, що відбувається на лінії боєзіткнення, він не знає. Я можу це стверджувати навіть тому, що, наприклад, ми досить прозоро бачимо перехоплення противника рівня роти, батальйону, бригади, дивізії. Брехня там просто масштабується.

Звісно, до Москви доходить абсолютно деформована інформація, яка навряд чи повністю відповідає тому, що вони "перемагають" щодня. Хоч вони справді можуть в це вірити.

По-друге, в нього (Путіна, – 24 Канал) варіантів немає, крім того, як принаймні публічно декларувати саме таку позицію. Якщо він скаже щось інше, йому доведеться вже пояснювати, зокрема і деяким нашим західним партнерам, які впевнені в тому, що в нього є якісь успіхи, що він не такий вже і успішний. Тому я думаю, що інакшого, принаймні публічно, він і не може собі дозволити.

Повне інтерв'ю з Максимом Жоріним: дивіться відео

Командир вашого корпусу Андрій Білецький казав, що наступні 6 – 9 місяців можуть стати поворотним моментом у війні, бо російська армія виснажена. Однак що ми маємо робити протягом цих місяців, щоб перехопити ініціативу? Як можна переламати ситуацію? В чому проявиться цей поворотний момент?

Насправді треба досить обережно ставитися до того, що відбувається. Андрій Білецький спирається на ту обстановку, яка відбувається сьогодні з розрахунком розвитку її в нашу сторону. Це він, власне кажучи, і говорить.

На що він спирається при такій оцінці? Перше – це просування противника. Сьогодні в рамках 3- армійського корпусу воно повністю зупинилося. На ділянках, на яких ще пів року назад були втрати по 70 кілометрів на місяць, зараз або взагалі противник не просувається, або навіть потроху втрачає ці території на тактичному рівні.

Наш корпус зупинив противника повністю в межах загальної смуги активної лінії бойового зіткнення, яка майже зупинилася. Тобто насправді є ще ділянки, де є противник, де він може просуватись, але вони незначні.

Друга складова для цієї оцінки – це втрати противника, які зростають щоденно. Навіть при зупинці (активних наступів, – 24 Канал) втрати росіян продовжують зростати завдяки технологічній перевазі з нашої сторони.

Саме ці дві складові, тобто повна зупинка противника і постійне збільшення кількості його втрат, дають можливість прогнозувати. Якщо ми втримаємо таку динаміку, втримаємо цю ініціативу, то так, справді, десь через 6 – 9 місяців ми зможемо говорити, що це вже критичний перелом саме в нашу сторону.

Досягти цього можна завдяки впровадженню технологічного підходу до ведення бойових дій, а також до масштабування ефективних прикладів управління військами, які сьогодні є.

Про критичність російських втрат говорять і наші партнери. Була заява держсекретаря США Марко Рубіо про те, що росіяни зараз втрачають більше ніж можуть мобілізувати. Отже, зараз останній шанс для Путіна піти на мир, бо далі буде гірше. Американці вже визнають, що у нас величезна перевага на фронті. Однак чи дослухається до цього Путін, чи будуть росіяни все-таки намагатися далі наступати?

На жаль, я думаю, що вони намагатимуться продовжувати вести активні бойові дії. Якщо ми говоримо про мобілізаційний ресурс, у них справді є проблема. У смузі 3 корпусу ми бачимо і розуміємо, що і на інших ділянках в них є проблема з кількістю особового складу, з утриманням деяких позицій і так далі. Його (особового складу, – 24 Канал) вже не вистачає.

Проте треба розуміти психологію нашого ворога. Для них це не зовсім проблема. Якщо треба буде, вони почнуть агресивнішу мобілізацію на своїх територіях. До цього прийдуть абсолютно спокійно, в них така можливість ще є – її ще не використали.

Тому радіти, що в них закінчуються люди, трохи зарано. За тієї системи мобілізації, яка є сьогодні, вони все ж дійдуть, щонайменше, до стагнації і зменшення кількості своїх можливостей.

Однак можливість агресивно-репресивної мобілізації на своїх територіях в них досі зберігається. І для цього населення поки що ще вистачає. Я впевнений, що Путін розуміє це і розраховує, що в певний критичний момент він все ж таки почне залучати те населення, яке поки що не залучав.

У Міноборони кажуть, що останні місяці російські втрати на фронті досягли 35 тисяч осіб. Якщо ця цифра сягне 50 тисяч, чи справді це може критично зламати ситуацію на фронті? Чи, якщо Путін паралельно проводитиме мобілізацію, то втрати і в 50 чи 60 тисяч не будуть для них проблемою?

Для них ніколи не було проблеми втрати. Це інша психологія, інших підхід до життя та до цінності життя. Втрати для них – це не проблема до тих пір, поки не закінчуються ті, кого можна ще набирати.

Сьогодні справді цифра втрат є приблизно 30 – 35 тисяч. До 50 тисяч ми можемо легко дійти завдяки технологічності. Ця цифра абсолютно досяжна. Чи буде вона для них проблемою? Так.

Велике питання в тому, як і наскільки швидко вони будуть реагувати на ці зміни. Поки що ми бачимо досить повільну реакцію з їхньої сторони. Саме через відсутність прийняття рішень вони почали втрачати сьогодні вже більше ніж можуть просуватись.

Такого не було вже кілька років, а сьогодні це вже реалії, які реєструють абсолютно всі, хто за цим просто спостерігає. Але радіти поки що рано. Залежати буде багато від того, чи ухвалять вони вчасно певні рішення – такі є, і вони зможуть принаймні тимчасово врятувати.

Ми це вже побачимо з часом, чи потрібні рішення ухвалять. Якщо ні, тоді критичність для росіян настане ще раніше.

Чи можливий контрнаступ у 2026 році і що для цього потрібно?

А чи є проблеми з нестачею людей у нашому війську? Чи могли би ми, наприклад, розраховувати на контрнаступ взагалі в цьому році? Чи взагалі варто забути зараз про це?

Чи є проблема з людьми в армії? Так, вона є. Це факт, що в нас досі немає жодної укомплектованої бригади. Бригади, які перебувають в складі 3 армійського корпусу, це найбільш укомплектовані бригади, які зараз узагалі є в армії. Однак і вони неукомплектовані на 100%.

Тобто проблема з людьми у нас дійсно є, але є і шляхи подолання цієї проблеми. Вони полягають не лише у збільшенні мобілізації. Наприклад, ми це питання розв'язуємо через технологічність наших підрозділів, завдяки НРК, тобто наземних роботизованих комплексів.

Від командира корпусу Андрія Білецького у нас зараз є завдання до осені зменшити кількість особового складу на передньому краї на 30% завдяки НРК. І ми вже розуміємо, що зможемо це зробити з огляду на результати, які у нас є сьогодні.

У майбутньому, звісно, ця цифра збільшуватиметься. Ми хотіли б, наприклад, зменшити (кількість особового складу на передовій, – 24 Канал) взагалі на 50%. Тобто це означає, що нам потрібно буде не лише мобілізувати менше людей, а й менше людей ризикуватимуть своїм життям.

Ми зберігаємо набагато більше людей, замінюючи їх сучасними роботизованими комплексами. Це і НРК, і дрони, які можуть виконувати завдання. Сьогодні вони вже виконують бойові інженерні та логістичні завдання. Тобто є цілий список завдань, які раніше виконували люди, а зараз виконують НРК.

Надалі ми хочемо, щоб і певні завдання піхотинця на передньому краї теж на себе змогли забрати, зокрема, НРК.

Тобто проблема є, але вона має шляхи вирішення. І це не лише про те, щоб більше людей набирати до війська. Я впевнений в тому, що при масштабуванні досвіду успішних підрозділів це питання не буде для нас критичним.

Щодо нашого просування. Сьогодні вже є низка підрозділів, які на тактичному рівні просуваються вперед, потроху звільняючи території. Знову ж, це не великі контрнаступальні дії з залученням великої кількості техніки. Це здебільшого робота комплексу малих бойових груп разом з дронами та НРК.

Тобто зараз це комплексна мініоперація, в якій бере участь маленька бойова група піхотинців-штурмовиків. Їх підсилюють, підкріплюють і захищають дрони з неба, дрони на землі, дрони-інженери, мінери, дрони з модулями, які також йдуть поруч з ними, дрони, які допомагають їм з евакуацією.

Зараз ці малі дроново-штурмові групи потроху звільняють та зачищають позиції. Якщо ми говоримо про наш корпус, то зараз є мінімум три бригади, які поступово рухаються вперед такими малими групами.

Чи зможемо ми завдяки дронам зробити більший прорив вперед? Я впевнений, що зможемо, і все до цього йде. Що більше ми зараз маємо досвіду застосування, то більше розуміємо, що функціонал ще можна розширювати.

Ви сказали про третину чи навіть половину людей, яких можна замінити НРК чи дронами. Мається на увазі, що піхотинців можна замінити і, наприклад, другу лінію оборонців?

Так, насамперед, звісно, ми говоримо і думаємо про піхотинця, який перебуває на передньому краї, тому що це місце найбільшого ризику для життя та здоров'я. Це люди, які виконують найнебезпечніші завдання.

Особовий склад, який раніше займався логістикою і теж багато в чому зазнавав втрат, вже майже повністю замінили. Тобто логістика сьогодні майже повністю "лежить" на дронах. Це тисячі тонн вантажів, які перевозять на передній край, не використовуючи взагалі людей. Все роблять роботи, знижуючи втрати в підрозділі.

У майбутньому, якщо ми говоримо про ці 30%, то мовиться про людей, які перебувають на передньому краї. Це ті люди, які ризикують найбільше. Замінити 100% людей в найближчій перспективі виглядає неможливим. Але щонайменше завдання замінити 30%, я думаю, ми виконаємо точно.

З огляду на те, що у Путіна немає ніяких просувань на фронті, немає жодних перемог, до яких методів терору він може вдаватися, наприклад, цього літа? Ви вже попередньо казали, що цивільним потрібно готуватися. До чого готуватися?

У них не багато варіантів, що робити. Беручи до уваги хід подій, все, що йому (Путіну, – 24 Канал) залишається, – це просто руйнувати і знищувати наші цивільні міста. З військовими вони впоратись не можуть, тому вони будуть перемикатися на цивільних.

Тому треба готуватись, треба розуміти, що це буде. Росіяни намагатимуться збільшувати обстріли. Абсолютно очевидно, що ці обстріли насамперед спрямовані саме проти цивільних людей, а не проти якихось окремих військових об'єктів чи чогось подібного.

Вони просто б'ють по цивільній інфраструктурі, по житлових будинках. Треба усвідомлювати, що, на жаль, це буде той інструмент, яким вони намагатимуться на нас тиснути.

Нещодавно у Санкт-Пебербурзі проходив економічний форум. Там говорили про підготовку до десятиліть війни, про сценарій приєднання Києва, Одеси і Харкова до Росії, про розпад ЄС. Також там розглядали сценарій війни проти Заходу і застосування ядерної зброї. Що ви про це скажете? Чи справді росіяни можуть воювати десятиліттями і навіть застосувати ядерну зброю?

Я вам більше скажу – за моїм переконанням, вони готуються воювати не на десятиліття, а воювати завжди. Це їхній підхід, їхній світогляд.

З Україною чи з Заходом?

З Україною, з Заходом. Вони воюватимуть, доки в своєму розумінні не захоплять абсолютно все для повного контролю. Це така країна – вона завжди воює і без війни не може. Вона не в змозі розвиватись, наприклад, і "захоплювати" якісь території інтелектуально чи економічно. Це точно не про них.

Але вони вірять в те, що будь-які військові захоплення їм під силу, тому й планують воювати завжди. Навіть якщо вони тимчасово десь отримають поразку або зупинку, то, повірте мені, весь час потім вони готуватимуться до того, щоб продовжувати цю війну. Думатимуть виключно про те, як саме військовим шляхом захопити будь-які території.

Чи може війна перейти в Європу або інші країни? Росіяни вже залякують Вірменію, країни Балтії. Чи може тривати підготовка до цього, з огляду на те, що росіяни не мають перемог в Україні, і хочуть "намалювати" її собі деінде?

Це може відубватись, готуватись до цього треба – як країнам ЄС, так і Вірменії. Чи є в них сили для того, щоб зробити це сьогодні? Навряд чи. Однак, за певної заморозки тут, вони абсолютно спокійно можуть перенести свій терор і війну на інші території.

Я можу нагадати, що коли ми дивилися на війну в Грузії, в Чечні або ще десь, то ніколи не думали про те, що ця війна відбуватиметься тут. Не думали, що війна, яку ми бачили по телевізору або чули по радіо, буде на нашій території.

Саме про це мають сьогодні думати інші країни. Зараз вони дивляться на війну в Україні і те саме може чекати через деякий час і їх.

На вашу думку, чи може наша балістика стати геймченджером у цій війні? Вже є заяви від наших оборонних компаній, що балістика може полетіти на Росію або влітку, або восени.

Я не дуже вірю, що це єдиний інструмент, який все вирішить або кардинально щось змінить. Однак абсолютно очевидно, що з перемогами на полі бою цей інструмент допомагатиме. Ми сьогодні вже бачимо результати того, як наша зброя долітає до певних регіонів (Росії, – 24 Канал).

Також ми подекуди бачимо проблеми з пальним.

Паливна криза є вже по всій території Росії, навіть у Москві і Санкт-Петербурзі.

Так, це працює. Ми не говоримо, що це (балістика, – 24 Канал) є єдиним інструментом, який зупинить цю війну. Але це те, що в комплексі допоможе на полі бою досягнути результатів, завдяки яким ми зможемо сідати за стіл переговорів в іншому тоні, з іншими позиціями. Як каже дехто (Дональд Трамп, – 24 Канал) – з іншими картами.

Якби ще деякі країни Заходу дозволили нам відкрити у себе низку підприємств з їхньою ліцензією, з доступом до їхніх технологій, це б ще більше пришвидшило і відкрило нам ще більше можливостей. Ми бачимо, як нас дуже підтримують і люблять, та чомусь ще не хочуть ділитись технологіями.

Однак ми вже зробили великий прорив, адже перенесли війну на територію Росії. Раніше Путін казав, що нехай лиш хтось вдарить по Криму – і Росія застосує ядерну зброю. Тобто він відсуває "червоні лінії" завдяки Україні. Світ бачить,що Путін слабкий, потрібно тільки дотиснути. Однак дотискає тільки Україна.

Проблема в тому, що хіба весь світ не слабкий? Особливо, з огляду на всі ці поразки росіян, зокрема вже й на оперативному рівні, є відчуття, що на Заході теж не дуже багато рішучості та сил.

А пересування цих "червоних ліній", як ви кажете, лиш продовжуватиметься. Ми технологічно та інтелектуально триматимемо ініціативу, тому "червоні лінії" знову посуватимуть. Тоді Путін знову й знову згадуватиме про ядерну зброю. Але в найближчій перспективі взагалі не бачу, щоб він її справді застосував.

Тобто сумнівний удар не тільки по цивільних містах, а й по фронту?

Так. А чим потім він буде лякати? Це єдине, що в нього зараз залишилося з того, чим можна ще лякати світ.

Ще з лякалок у Путіна є "Орешнік".

"Орешник" вже прилетів. Залишилась (для залякування, – 24 Канал) лише ядерка. Але тут вони також залежні від геополітичної дипломатії.

Швеція має передати нам винищувачі Gripen разом з ракетами Meteor, які здатні влучати в ціль на відстані понад 100 – 200 кілометрів. Тобто вони зможуть долітати до усіх окупованих територій. Як це нас підсилить, як це допоможе боротись з КАБами?

Вони суттєво підсилять нас у небі. Це не перевага, але це серйозне і відчутне підсилення саме нашого неба.

КАБ все одно залишається одним із наймасовіших (видів зброї, – 24 Канал), який проти нас застосовують. Він справді завдає дуже великого ураження. Були винаходи, завдяки яким вдавалось збивати КАБи, але поки це точкова історія, яку навіть ми не можемо масштабувати. Тобто системного рішення цієї проблеми немає.

Ось це (передача ракет, – 24 Канал) може бути саме тим рішенням, яке "виключить" ще один із сильних інструментів противника.

В України були власні розробки КАБів. Якщо вони з'являться, це може змінити ситуацію на фронті?

Головне, щоб все працювало в комплексі. Треба розуміти, що у військовій справі один піхотинець чи навіть один командир нічого не вирішують. Є комплексний підхід до застосування військ.

Що більше у тебе, як у командира, інструментів, якщо ти їх правильно застосовуєш, то, звісно, що від цього збільшується результат. Дуже важливо, як ти це застосовуєш і чи вмієш ти застосовувати це саме в ефективному комплексі.

А зараз, як ви думаєте, є таке злагодження між бригадами, корпусами? Чи може це запрацювати системно в комплексі?

Може, певні спроби в цьому є. Сьогодні система управління і взаємодії суттєво відрізняється від тої, яка була навіть ще рік тому.

Я не кажу про 3 армійський корпус, бо ми єдиний корпус, який зібрав всі свої штатні бригади. Крім цього, ми ще й піклуємось про підрозділи, які не є в штаті корпусу. Ми допомагаємо їм з навчальним процесом, із забезпеченням, з управлінськими рішеннями.

Тому в межах 3 армійського корпусу проблем зі взаємодією фактично не існує. Це одна з перших історій, якій приділялась увага при формуванні і виході корпусу на смугу.

Саме ця взаємодія і злагодженість між підрозділами довго була великою проблемою на фронті. Як всередині деяких бригад, так і між бригадами. Однак з того, що я бачу сьогодні, це питання рухається в позитивний бік і потроху налагоджується.

Хочу вас запитати і про перебиття логістичних шляхів росіянам. Зокрема, так звана траса "Новоросія" вже практично не може функціонувати. До яких проблем у російській армії це призведе в перспективі? Проблеми з паливом ми вже бачимо, але як глобально це вплине на фронт?

Це стосується насправді не тільки цієї траси, це стосується взагалі збільшення глибини впливу України на окуповані території і не лише. Це "висушування" всієї логістики.

Через це передній край та командні пункти не забезпечуються всім, чи потрібно. Вони не можуть поміняти собі, наприклад, перебитий зв'язок. Вони не можуть забезпечити харчами, боєприпасами або іншим майном свої підрозділи.

На боєздатність твоїх підрозділів впливає саме забезпечення. Це основний пункт, і він в них сьогодні повністю руйнується.

Вони намагаються диференціювати, розкидати все на менші способи забезпечення. Однак це все одно не дає можливості повноцінно забезпечувати абсолютно всім спектром, яке має бути у переднього краю й у підрозділів, які виконують бойові завдання.

Як ви думаєте, що ми далі можемо побачити: відступ російських військ з першої лінії оборони, чи сценарій, коли вони будуть покидати Крим або, наприклад, Маріуполь.

На це я б не розраховував. Хотілося б цього, звісно. Мені хотілося б повернутись у Маріуполь. Однак для цього недостатньо перебиття логістики.

Я все ж таки вірю виключно у вирішальність саме поля бою. За правильної оцінки ситуації, просування наших військ може змінити ситуацію, може звільнити території.

Так само, як жоден дрон, жоден НРК не звільнить територію, поки поруч з ним не буде українського піхотинця. Він може частково контролювати цю територію, але ця територія все одно не буде нашою.

Чи призведе це до повного відступу? Знову ж, якщо ми будемо правильно будувати, якщо ми зможемо утримувати ініціативу, якщо ми зможемо тримати натиск, що ми сьогодні вже робимо, то при нарощуванні і масштабуванні цих рішень, звісно, що ми зможемо рухатися далі.

Будемо сподіватися, що зможемо це робити ще швидше. Однак просто дрон або НРК, або ракета, не дають статус території. Це не може зробити ніхто, крім людини, яка там перебуває.

Росіяни теж не стоять на місці і вдосконалюють свої дрони, нарощують можливості. Олександр Сирський заявив, що вони збільшуватимуть кількість реактивних дронів до 50%. Що ми будемо бачити далі і як це буде впливати на фронт? Чим відрізняється цей весняно-літній наступ від попередніх?

Основна відзнака – це те, що його, в принципі, і не було. Я думаю, з цього треба починати оцінку цього наступу. Він провалився, майже не почавшись.

Якщо ми говоримо про російські можливості і масштабування, то так, вони інколи вміють дуже сильно масштабувати певні рішення. Вони дуже рідко вміють їх знаходити. Однак ті (рішення, – 24 Канал), які в них є, існують завдяки ресурсам, великій військовій промисловій машині та внутрішньому режиму, який керує і питань ні в кого немає.

Можливості до масштабування в них є, ними будуть користуватися. Але я думаю, що це більше все-таки стосуватиметься, на жаль, ураження цивільних міст, ніж переднього краю.

Тому що на передньому краї сьогодні вони не можуть перехопити ініціативу. В певний час у нас забрали ініціативу рішенням з оптоволоконними дронами. Однак зараз вони вже її втратили.

Як тоді готуватися цивільним? Ви кажете, що буде все одно продовжуватися терор. Умовно треба йти на курси домедичної допомоги? Чи готуватися, що ми ледь не на кожну тривогу маємо реагувати і йти в укриття?

Готуватися до сьогоднішніх реалій. Треба, по-перше, для себе усвідомити нарешті, що ми живемо в абсолютно інших реаліях.

Ті речі, які для нас колись здавалися чимось "вау", наприклад, пройти курс тактичної медицини або якоїсь підготовки, сьогодні мають бути на кшталт звичайних предметів у школі, які вивчають обов'язково. Це звичайний предмет, завдяки якому ми зможемо виживати і надавати допомогу своїм близьким.

Сьогодні в Україні є достатньо тих, хто навчає людей. Ці курси існують, до них нескладно дотягнутися. Один з прикладів – Центр підготовки цивільного населення в Київській області за підтримки 3 штурмової бригади.

Там постійно готують людей, які туди звертаються. З кожного випуску виходять люди взагалі з іншим розумінням, з іншим усвідомленням, з іншим ставленням до всього навколо.

Ці люди вже можуть допомогти не тільки собі, а й людям поруч. Треба усвідомити, що сьогодні це не щось "супе"р. Це звичайний обов'язковий предмет, який ти зобов'язаний вивчати для того, щоб мати можливість надати допомогу собі і своїм близьким, тому що такі реалії, в яких ми живемо.

Якщо повертатися до росіян, їхніх втрат на фронті і в тилу, то бачимо, як постійно прилітає по їхніх засобах ППО не тільки на тимчасово окупованих територіях. На вашу думку, до чого цей дефіцит ППО буде призводити? Чи можна вже казати, що у них є дефіцит?

Сьогодні цього дефіциту немає. Справді, є велика кількість ефективних уражень, але треба пам'ятати, що росіяни навіть до початку повномасштабної війни були країною з одним з найбільших запасів ППО, які тільки існують в світі.

Вони мали найбільшу кількість як установок, так і безпосередньо ракет. Сьогодні їх продовжують виробляти і ще можуть це робити далі. Тому "висушувати" ППО треба. Це інколи дає нам коридори, по яких ми можемо проходити, дає можливості для ураження певних об'єктів. Однак казати про дефіцит чи сильні "дірки" поки що рано.

Ми знаходимо інші рішення, робимо маневри чи інші дії з дронами, які все ж долітають туди, куди треба. Тому про дефіцит ППО росіян я б поки що не говорив, але в них є проблеми через те, що ми знаходимо рішення.

Щодо напрямку, де працює ваш корпус. Днями були кадри атак на Донецьк і Луганськ. Як вдалося долетіти до цих територій? Це ж величезна відстань. Як вдалося пройти непоміченими? Можете розповісти про ці операції?

Тут є дві основні складові. Перша складова полягає в тому, що в 3 корпусі Андрій Білецький запровадив спільну і єдину систему застосування дронів взагалі. Тобто весь корпус працює як одна система, як один організм застосування цих дронів. Це дає високу ефективність.

Ті підрозділи, які до нас заходили, майже одразу через прийняття цієї системи, вдвічі збільшували свій результат і зменшували втрати бортів. Тобто насамперед нам допомагають розвиватися системно-адміністративні рішення.

Друге – це технологічні рішення: що саме ми докручуємо в дронах, в пультах. Про це поки що зарано казати, для того, щоб ми продовжували далі літати і могли долітати до Ізвариного (пункт контролю на кордоні між Україною та Росією на Луганщині, – 24 Канал), куди давно ніхто не долітав.

Є окремі команди, яким командири надають можливість реалізації ініціативи щодо технічних рішень саме в дронах, які ми застосовуємо. Після цього роблять обов'язковий аналіз будь-якого такого польоту. Якщо цей політ був ефективний, то ми намагаємося одразу його масштабувати й на інші підрозділи, щоб вони так само могли продовжувати літати далі й далі.

Що далі ми залітаємо, то складніше противнику там існувати, себе забезпечувати, управляти боєм тощо. Тому саме системні адміністративні рішення всередині корпусу, підтримка ініціативи і певні технічні рішення безпосередньо в самих апаратах дають нам на це змогу.

Тобто росіянам буде безпечно тільки на своєму кордоні? Умовно, з Китаєм.

Ми до цього йдемо.

Ви згадували за Ізварине. Як вдалося долетіти на 200 кілометрів від лінії фронту? Це поставило всю ключову логістику окупантів в тимчасово окупованих районах Луганської області під вогневий контроль українських сил. Чи можна цей контроль зберігати впродовж довгого часу?

Ми точно будем це робити. Ба більше, ми намагатимемося підсилитися тим, щоб наближатись до Ізвариного безпосередньо по території, яка сьогодні окупована. Так ми дамо можливість нашим операторам БпЛА залітати ще й далі.

Цей процес технологічного удосконалення і адаптації відбувається постійно. В межах корпусу є низка внутрішніх R&D (відділи дослідження та розробок, – 24 Канал), які постійно аналізують польоти, вивчають, що можна покращити, шукають, дивляться, що є в інших підрозділах. Саме через це з'являється можливість робити їх краще і краще. Працюємо над тим, щоб могли і далі залітати.

Що змінилося за рік, відколи 3 штурмова бригада стала корпусом? Як змінився фронт?

Одне з перших завдань, яке перед нами стояло, – це стабілізація фронту загалом. Тому що тоді, коли ми отримували смугу відповідальності, вона вся була надзвичайно динамічна і там були дуже великі втрати територій. Це завдання ми виконали.

Наступне завдання – покращення тактичного положення в своїй смузі відповідальності. В межах нього ми навіть повернули один із населених пунктів – Надія, що розташований в Луганській області. Він був тимчасово під контролем росіян, але сьогодні перебуває під контролем української армії, а конкретно 3 армійського корпусу.

Я не пам'ятаю, скільки разів росіяни вже заявляли, що вони контролюють всю Луганську область. Однак за весь цей час нічого не змінилося, крім того, що вони в Луганській області за час роботи 3 армійського корпусу лише втрачали територію.

Якщо повертатися до реформи корпусів, на вашу думку, які ви бачите в цьому плюси, мінуси? Рік пройшов, можна вже якісь короткі підсумки підбивати.

Мені буде легше говорити саме за наш корпус, тому що не дуже коректно говорити про інші корпуси, адже я не знаю всі внутрішні процеси, причини, умови. Вони мені не всі відомі, хоча частково, звісно, ми в курсі.

Отже, щодо нашого корпусу. Ми:

  • єдиний корпус, який стоїть корпусом, ми змогли це зробити;
  • утримуємо найбільшу територію, – понад 150 кілометрів активного фронту сьогодні;
  • змогли зробити деякі речі, які призвели до ефективності інших підрозділів.

Маючи досвід 3 штурмової бригади і маючи можливість працювати в межах корпусу, ми змогли масштабувати систему підготовки, створити в цих підрозділах сержантську гілку.

Є система управління, за якої надається ініціатива командирам. Тобто коли є задум командира, у молодшого командира є можливість обирати, як він його буде реалізовувати. Це дає більш гнучку, адаптивну і швидку реалізацію тих самих задумів.

Є After Action Review, який теж є тепер для всіх абсолютно постійною робочою схемою.

Що це мається на увазі для тих, хто не в курсі?

Це аналіз всього, що відбулося. Аналіз і обов'язкове доведення результатів цього аналізу всім учасникам або всім, хто поруч з тобою.

Це щоденний процес?

Це абсолютно щоденний процес на всіх рівнях.

Є, наприклад, у нас капітан бою – посада, яку ми ввели. Це дало змогу швидше керувати саме поточним боєм. Також існує єдина система застосування дронів, використання і масштабування НРК. Сьогодні кожен другий НРК, який взагалі існує в Збройних Силах України, є в 3 армійському корпусі.

Саме тому в нас з'явилася можливість берегти більше життів, перевозити більше вантажів і бути ефективнішими в застосуванні та використанні НРК безпосередньо в штурмових діях або навіть в оборонних діях. У нас є такий досвід.

У нас є досвід роботи на окупованих територіях вже в глибині, є досвід взяття в полон без використання особового складу. Тобто все це розвивається і це дає можливість одразу на всю ширину смуги відповідальності корпусу це масштабувати.

Ось саме ця можливість корпусу мати спільну систему підготовки, спільну систему управління, спільну систему застосування дронів дозволяє ефективніше виконувати завдання в довіреній нам смузі. Як єдиний такий монолітний організм.

А чи дійсно у вас є така ініціатива, що будь-який офіцер або командир, якщо він не був у ролі піхотинця або не був на лінії бойового зіткнення, не має права командувати або доручати завдання?

Це правда. В нас є така принципова позиція.

Як це працює?

Командир може вирости тільки з поля бою, серед особового складу, з яким він був. Абсолютно всі командири, які командують особовим складом, вийшли і мають підтримку й авторитет особового складу, яким вони керують.

Вони можуть не підходити по званнях, вони можуть не підходити через якісь штатні історії, але якщо ця людина має авторитет і має досвід, то ми зробимо все, щоб поставити його на цю посаду і щоб саме він керував тими підрозділами, які в нього будуть.

Суть зміни сержантської гілки – це абсолютно інші принципи, інша філософія. Тому що сержанти ж наче існували і раніше, і вони існують в інших підрозділах. Однак раніше це була людина, яка була просто старшим солдатом.

У нашому ж випадку філософія нашого сержанта полягає в одній фразі, дуже важливій: "Роби, як я". Він показує, як робити, і він йде, веде за собою. Ось це дуже суттєва різниця.

Будь-який сержант – це людина, яка власним прикладом особовому складу показує, що йому робити. І тільки після цього ти можеш від цього особового складу щось вимагати. Коли ти сам це зробив, коли ти сам показав, як це зробити.

Виглядає дуже справедливо.

Так воно і має бути.

Повертаючись до теми техніки, НРК, дронів. Як ви думаєте, за якими технологіями майбутнє, яких засобів ще хотілося б більше? Чи, наприклад, ми побачимо НРК або дрони на ШІ?

Ми побачимо і НРК, і дрони на ШІ найближчим часом. Вже зараз є дуже багато роботи в цьому напрямку – адаптивності деяких завдань частково і для НРК, і для дрона. Я думаю, що ми побачимо дуже суттєвий розвиток саме наземних роботизованих комплексів.

Наприклад, дрони в повітрі вже досить широко розкрили свої функціонали, і складно ще щось вигадати. Як збільшити бойову частину щось на кшталт – це вже такі деталі. А ось НРК, я думаю, ще навіть і наполовину не розкрились з того, що вони можуть зробити.

До речі, одна з проблем НРК – це те, що вони не прикриті зверху. Тобто коли відбувається евакуація пораненого, ворог може в нього влучити. Як ви бачите, що б могли вдосконалити в НРК, щоб вони ідеально працювали і максимально захищали тих, кого евакуюють?

Подібні рішення є. Йдуть розробки в напрямку РЕБів, які накривають НРК куполом під час його пересування. Річ у тім, що евакуацію проводить не НРК, евакуацію проводить пункт управління, який керує цим НРК.

Дуже багато залежить від того, як вони спланували цю евакуацію: як побудували маршрут, як розрахували час тощо. Насправді дуже багато залежить саме від цього. Однак паралельно, звісно, ще йдуть постійно пошуки рішень того, як їх накривати для того, щоб не піддавати ризику людей, які на них є, і не втрачати самі НРК.

Міноборони постійно анонсує реформу армії, ми її чекаємо. Як гадаєте, які пропозиції можуть запрацювати, щоб ми могли залучати більше спеціалістів до війська? Чи дійсно підняття зарплати може вплинути на це? Чи річні контракти теж вплинуть?

Серйозно може вплинути повернення довіри до армії – саме над цим треба працювати. Всередині цього лежить, зокрема, довіра до рішень командирів, до того, як командири застосовують свій особовий склад, до того, наскільки технологічними є сьогодні підрозділи. Якщо людина буде це бачити, ця довіра буде зростати.

Якщо ми говоримо про матеріальне забезпечення, то, звісно, воно багато чого вирішує. Не може воно бути сьогодні на тому рівні, на якому воно є. Очевидно, так ми не змотивуємо абсолютно нікого, тому що будь-які фахівці, спеціалісти сьогодні можуть ці кошти заробляти і в своїх напрямках, і за своїми спеціальностями.

Я навіть вже не кажу про моральну складову. Безперечно, цим людям треба збільшувати заробітну плату.

Але більше впливатиме повернення довіри до війська, до командирів, які в цьому війську. Впевненість в тому, що їхні рішення були правильними і зваженими. Також, думаю, повпливає технологічність і матеріальне забезпечення.

Чи може вплинути реформа ТЦК на повернення довіри? Тобто повертати довіру до військових через інші методи залучення людей у військо.

На мою думку, навряд чи ми побачимо суттєву реформу ТЦК. Ми хочемо реформувати те, що зламано. Ми намагаємось його просто іншою стороною показати, але від цього нічого не міняється. Треба міняти підходи, систему мотивацій для людей.

Треба обов'язкова відповідальність, надзвичайно жорстока для всіх, хто робить неправильні дії, в тому числі в рамках ТЦК. Тому що будь-які оці корупційні історії точно не мотивують нікого довіряти ТЦК, вірити їм, любити тощо.

Я не дуже вірю в те, що буде якась суттєва реформа ТЦК, але я вірю в те, що людей можна мотивувати – ми використали ще не всі інструменти для цього.

А які ще можна було б інструменти використати?

Ми повинні показати нормальну, адекватну систему підготовки особового складу. Ми маємо показати командирів, які стоять на своїх місцях, тому що їм довіряють.

Ми маємо показати те, що сьогодні армія хоче і робить все для того, щоб, наприклад, технологічно зменшити ризики для людей, які в цій армії служать. Ми маємо показати, що якщо людина фахівець, то вона буде служити за тим фахом, який в неї є.

До цього ще має додаватися нормальна соціальна підтримка, нормальна матеріальна підтримка і впевненість в тому, що навіть якщо ти отримуєш поранення, то ти не будеш забутий, а це надзвичайно важливо, тому що саме такі приклади теж мало тебе мотивують.

У нас в межах корпусу є патронатна служба, яка повністю супроводжує тебе. З моменту, як тільки ти зазнав поранення, вона супроводжує тебе повністю, навіть коли ти вже закінчив лікування або реабілітацію.

Вони продовжують з тобою підтримувати зв'язок, коли ти повертаєшся. Тому, до речі, у нас найбільший відсоток повернення після поранення назад до служби. Люди відчувають відповідне ставлення до себе, і тому хочуть повернутися назад, а не будь-якою ціною звільнитися і кудись бігти.

Тобто є ще ціла купа речей, які ми не зробили, а хочемо просто більше людей набрати.

Як ви ставитеся до ідеї, що можуть провести часткову демобілізацію? Чи вірите, що це реально зараз зробити?

Дуже хочу, але не вірю. Ми не знайшли рішення, ким замінити військових. З огляду всю напругу всередині, як ми взагалі контролюватимемо ось цей відтік людей з армії? Війна ж не закінчилась. Тому я би дуже хотів, але поки що я не дуже вірю в те, що це взагалі можливо.

А як ви ставитеся до ідеї залучати більше іноземців до війська? Чи дійсно це може розв’язати питання нестачі особового складу?

Я до цього ставлюсь позитивно. Іноземців треба долучати і я вважаю, що ми над цим мало працюємо. У нас, наприклад, є цілий підрозділ з іноземців, які мають таку саму систему підготовки, вони виконують такі самі завдання.

Будьмо відверті: кожну позицію, яку тримає іноземець, не тримає українець.

Що ви маєте на увазі?

Абсолютно національно-егоїстична позиція. Замість українця цю позицію утримує іноземець. Мені здається, що це все-таки краще, якщо ми можемо долучити іноземця, тим самим зберегти життя українця. Тому я нормально до цього ставлюсь, над цим можна працювати, такі можливості ще є. Ми, наприклад, залучаємо іноземців.

Як ви думаєте, який варіант закінчення війни найбільш реалістичним? Дипломатичний – за столом переговорів чи тоді, коли ми на фронті зупинимо росіян?

Дипломатичний після переваги на полі бою.

Це може статися цього року?

Не знаю, але взагалі може.

В найближчі роки?

Давайте над цим працювати.