Корупція чи ідейність: як Росія знайшла міцних друзів та союзників у Європі

За даними джерел 24 каналу в українських спецслужбах, на початку повномасштабного вторгнення Росія могла мати чіткі гарантії невпровадження санкцій від багатьох куплених ними європейських політиків. Розраховуючи на бліцкриг, Кремль сподівався захопити Україну та отримати лише настільки ж незначні обмеження, як це було у 2014 році.

Дивіться також Танки не заводяться, людей не вистачає: що відбувається у Придністров'ї після провокацій Путіна

Крім того, Путін розраховував на свій вплив на багатьох лідерів країн Євросоюзу в плані реалізації "Північного потоку-2". Але всі ці плани були зірвані. Спочатку завдяки діям ЗСУ та Генштабу, а згодом – завдяки повноцінному тиску на партнерів Москви з боку США, Великої Британії та інших країн, які розуміли загрозу від божевільного диктатора.

Весь досвід співпраці показував, що успіх буде

Гітлер сучасності завжди діяв за тактикою малих кроків та вивчення червоних ліній для світу. У 2008 році, під час нападу на Грузію, Путін зрозумів, що світ залюбки проковтне маленьку "побідоносну" війну. Це відкрило шлях для захоплення Криму та розв'язанню війни на Донбасі.

У 2014-му в Європі Путін багато в чому спирався на свої позиції у Німеччині та Франції. Завдяки цьому Ангела Меркель блокувала постачання Україні серйозного озброєння, а Євросоюз та США висловлювали лише своє глибоке занепокоєння.

Росіяни за допомогою підконтрольних собі громадських організацій та політиків досягли неймовірного успіху та вбили у зародку ідею розвитку в Німеччині атомної енергетики, чим підсадили локомотив Євросоюзу на "газову голку".

Завдяки енергетичному шантажу санкції, які були накладені на Росію, жодним чином не могли зупинити войовничий настрій кремлівського старця, оскільки їх навіть формально не дотримувалися. Німецькі та французькі компанії швидко перейшли до режиму співпраці за схемою business as usual. Укладені ще до санкцій контракти у сфері оборонно-промислового комплексу продовжувалися з додаванням до них нових пунктів. З 2014 року фактично жодна країна світу не постачала нам важкого летального озброєння. Навіть попри готовність укладати контракти та купувати сучасні розробки західного ОПК. Але при цьому французи постачали росіянам запчастини для бронетехніки, німці торгували озброєнням та лобіювали побудову "Північного потоку – 2", австрійці та угорці блокували просування України в напрямку євроінтеграції та вступу до НАТО.

З огляду на це зовсім не випадковим було постачання турбін Siemens до Криму. Фактично росіяни мали вільний доступ до технологій, які їм були потрібні, отримали змогу готуватися до подальшого наступу на Україну.

Крім того, Кремль займався політичним лобі по всій Європі. Німецькі політики роками отримували можливість вигравати вибори завдяки економічному розвитку країни, фундаментом якого було отримання дешевих енергоносіїв. Ті діячі, що йшли у відставку, отримували пости у "Газпромі" та інших російських компаніях з величезними зарплатами. Така собі легальна подяка за просування російських інтересів.

Паралельно з цим Росія більш ніж вдало просувала потрібні наративи в розуми європейців за допомогою пропаганди. Russia Today, заслані у великі світові редакції "ліберальні журналісти" та кореспонденти впливових видань роками робили все, аби суспільство будь-якої країни світу сприймало Кремль не агресором, а про війну в Україні всі забули.

Станом на 23 лютого 2022 року досвід Путіна та його кліки показували, що реакція цивілізованого світу на розв'язання повномасштабної війни буде цілком прийнятною для нього.

Відлуння дружби

Завдяки такому неймовірному лобі кривавого режиму Москви після початку війни Україна й опинилася у настільки важкій ситуації. Замість миттєвого впровадження заздалегідь підготовлених рішень про санкції у перші ж дні нападу в ЄС лише домовилися їх обговорювати. Німецькі політики відчайдушно пручалися відрізанню російських банків від SWIFT, а деякі міністри взагалі казали про те, що "Україні залишилося кілька годин". Втім, найбільш серйозною є ситуація з озброєнням. Фактично одноосібно канцлер Німеччини Олаф Шольц понад два місяці блокував постачання нашим військам всього вкрай необхідного. При чому робив він це зі знанням справи.

Неможливо достеменно стверджувати, що очільник німецького уряду діє в інтересах Росії саме через свої зв'язки з Путіним. Однак досить дивним є той факт, що канцлер поставив під сумнів всю свою політичну репутацію. Шольц пішов проти власної партії, члени якої наполягають на передачі Україні зброї. Він пішов проти бажання виборців, а також проти німецької промисловості. Саме об'єднання всіх цих чинників виглядає вкрай підозрілим, оскільки загальна шкода для Німеччини в цілому та Шольца зокрема є беззаперечною. Це і хрест на власній кар'єрі, і втрата геополітичного лідерства країни в Європі. Натомість він не отримує взагалі нічого, оскільки так чи інакше Берлін відмовиться від російського газу, а Бундестаг під тиском змусять реально передати Києву озброєння. Головна проблема полягає в тому, що подібна поведінка німецького політика дозволила Путіну найголовніше – виграти час. Якби не загравання з Москвою з боку Меркель, не "миротворчі" демонстрації Макрона, не самоусунення Шольца, цілком ймовірно, що ЗСУ вже б мали сучасну зброю. А це означало б лише одне – збереження тисяч життів захисників нашої держави та цивільних жителів.

Однак не можна казати лише про країни ЄС. Так само заграє з Путіним уряд Грузії, намагається всидіти на двох стільцях Ізраїль, чиї компанії з початку війни відмовилися постачати пластини для бронежилетів та інші товари навіть попри заздалегідь укладені контракти. Відлуннями дружби з Росією є й рішення багатьох величезних компаній залишитися на ринках держави-терористки.

Проте загальна підтримка України дає шанс на перемогу над агресором. При цьому весь світ платить мільярди у вигляді підтримки нашої держави через власну бездіяльність та дружбу з агресором. Ми ж – сплачуємо за це життями кращих доньок та синів України. Кривавий рахунок, який світ отримав за безмовне схвалення нового нацизму, що пішов з Росії.