Активісти Революції гідності, обурені "диктаторськими законами", зібралися на чергове віче на Майдані. Вони вимагали від опозиції висунути єдиного лідера, який би очолив Революцію. Але жоден політик не знайшов в собі сили взяти на себе таку відповідальність. Тож народ вирішив брати ситуацію у власні руки. Частина протестувальників рушила в урядовий квартал на вулицю Грушевського, де і розгорнулися події "кривавого Водохреща". Там на них уже чекав "Беркут".
Тоді ж біля стадіону "Динамо" почали зводити перші барикади. Незабаром Грушевського перетворилася на суцільне вогнище. Щомиті чулися вибухи гранат, феєрверків і петард. Під час сутичок на Грушевського було поранено десятки протестувальників. Але народний рух було вже не зупинити.
Цей кривавий день вкотре довів безстрашність і рішучість українців у боротьбі за справедливість та свободу. А події того часу назавжди закарбували у піснях, які швидко стали народними.
Читайте також: Постраждалі на Майдані можуть отримати статус Учасників бойових дій
Сутички, що почалися на Грушевського у день Водохреща тривали кілька днів. На Євромайдан прийшла перша смерть. 22 січня від вогнепальних поранень загинули Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський. Тоді ж стало відомо про викрадення двох активістів – Ігоря Луценка та Юрія Вербицького. Тіло останнього знайшли зі слідами катувань у лісосмузі на Київщині. В МВС же тоді цинічно заявили, що чоловік помер від переохолодження.