Поворотний момент протистоянь

Чоловіки з дерев'яними щитами падають від куль, встають і далі йдуть. Навкруги калюжі крові. Це відео жорстокого розстрілу облетіло увесь світ і стало поворотним моментом в Революції Гідності. Ось на цих кадрах Роман Гурик – 19-річний студент з Івано-Франківська, ховається від куль за клумбою. Це останні хвилини його життя. В момент розстрілу з нього злетіла каска.
А це та сама клумба уже сьогодні. Нині на ній фотографія Романа. Квіти. І сліди від куль. Його батько Ігор часто сюди приходить. Звикнутись з думкою, що сина уже немає – не може до цього часу.

Шансів вижити не було. Якщо переглянути це відео, то всі, хто був – лягли. Бачите в мене заставка на телефоні, коли я беру телефон, він на мене дивиться і питає: тато, а що ти зробив, щоб ідея за яку пішли, довести до кінця, – розповідає батько Романа Гурика, керівник ГО "Родини Героїв Небесної Сотні" Ігор Гурик.

На цій липі – фотографія 33-річного Сергія Кемського, вихідця з Криму, який мешкав у Коростені і був економічним експертом. Саме тут його поранили, – розповідає Валерій. Знає точно, бо саме він виносив Сергія з-під обстрілу. Проте той помер у нього на руках. Того дня, Валерій, котрий за місяць до цього – в січні на Грушевського втратив око і пережив низку операцій, виніс до десятка поранених. Розповідає – стріляли звідусіль. Його врятував бронежилет.

Загинуло до ста осіб, ще десяток померло в лікарнях

З 18 по 21 лютого на Інститутській, Майдані, Грушевського і урядовому кварталі загинуло до ста осіб. Згодом цей трагічний список збільшився. Бо від травм в лікарнях померло ще як мінімум десяток. В останню путь їх відправляли з Майдану. Плакали навіть чоловіки.

Нині усіх їх називають Небеснею сотнею. Офіційно тих, хто до неї входить 104. Наймолодшому з них – 17, найстаршому – 70. 20 серпня по них в цьому храмі правили панахиду. Саме на їхню честь греко-католицька церква біля верхнього виходу станції метро Хрещатик – звела маленьку дерев'яну капличку.

Звання "Героя України" Небесній сотні так і не дали

Ті, кого ці герої привели до влади, трохи забувають як вони потрапили на владний Олімп. Каже Роман, котрий представляє об'єднання родичів загиблих. І хоча компенсацію виплатили майже всім, звання "Героя України", – досі не дали. Хоч постанову про це Верховна Рада ухвалила ще 24 лютого. А свіжоcпечений Орден Небесної сотні – має незрозумілий статус.

Родичі припинили вірити у справедливість

У багатьох родичів просто здають нерви, каже Роман. Через те, що досі не знайшли винних, одні – мало не божеволіють, інші – не виходять з депресії. У те, що винних у розстрілах знайдуть і покарають, не вірить ні батько Романа Гурика, ні Валерій, котрий виносив поранених з під обстрілу, ні Роман Савчак, який є упорядником книги про героїв небесної сотні. На їхню думку, причина в тому, що ті хто нагорі – не відчувають в цьому зацікавленості. По-друге, речові докази фактично знищені. Прокуратура ж каже – розслідування в активній стадії. Уже зібрали 10 томів допитів, свідчень, доказів. 10 посадовців фігурують в справах як організатори і замовники. Щоправда, усі вони нині за межами країни. Щодо виконавців, то затримано і ідентифіковано лише троє з 20-ти. Інші мовляв – були в шоломах без номерів, і у масках.

Зате влада обіцяє перейменувати вулицю Інститутську на Героїв Небесної сотні. Проте Київрада досі не прийняла відповідного рішення.

На Майдані обіцяють встановити меморіальний комплекс

Хоча таких вулиць і площ в регіонах України – з'явилось уже до сотні. А ще на Майдані обіцяють встановити меморіальний комплекс. Київська мерія вже оголосила конкурс. Проект має сторінку у мережі Фейсбук. Висловити свої зауваження і пропозиції стосовно них можуть всі охочі. Наразі зібрали 280 заявок, 10 з них – від іноземних авторських колективів. Серед них найбільш активні американці, поляки, іспанці. Поки ж на Майдані стоять ось такі мармурові дошки з іменами загиблих героїв. Тут повно квітів і вінків.

Тим часом, комунальники ладнають фонтани на Майдані та чи не вперше за півроку вимивають з милом вулицю Інститутську, котра півроку тому була залита кров'ю. А ось ці чоловіки кладуть новесеньку бруківку.

Робітники хвилюються, аби українцям не довелось знову видовбувати бруківку. Кажуть: кладуть міцно. Хоча запевняють: при потребі її легко можна буде дістати знову.