Традиційно 15 лютого вони збираються біля меморіального комплексу воїнам-афганцям. Зустрітися з тими, хто вижив, згадати тих, хто загинув. На гранітних плитах, колишні солдати шукають знайомі прізвища.
Тепер можуть говорити відверто. А колись навіть на спогади була заборона.
Мене визвали в партійну організацію і попередили, щоб я не сильно кічився, щоб не розповідав і не ділився своїм бойовим досвідом,
– пригадує учасник Афганської війни, полковник у відставці Василь Юрій.
Кажуть та війна для них була чужою, просто виконували наказ. Втриматися допомагало бажання повернутися на Батьківщину.
Я мріяв в Афганістані про одну річ – хотів пройтись ввечері по Києву в повній тиші. Мені дуже хотілось почути тишу без пострілів,
– розповідає Олександр Величкевич.
Після зустрічі – панахида у в церкві Воскресіння Христового, або як її в народі називають "Афганською".
Багато з тих хто вижив в Афганській війні, пішли добровольцями в АТО. Цього разу боронити вже рідну землю. Вони дуже хочуть, щоб новітніх ветеранів держава захищала краще, ніж воїнів-інтернаціоналістів.
