З 70-х років останки Івана Федорова зберігали в Музеї книги – просто у сейфі.
Відколи вони там з'явились, почали відбуватись дивні речі. Наприклад є певні моменти, в абсолютній тиші, завжди чомусь зимою,в абсолютній тиші може бути позіхання гучне, коли навколо взагалі нікого немає,
- скаржились свого часу працівники.
Останки не ховали, бо хотіли дослідити. Єдиним підтвердженням, що вони належать Федорову був надпис на надгробній плиті. А затягнулися все через банальний брак грошей. І хто знає, скільки б це ще тривало, якби поляки не погодилися зробити експертизу безкоштовно. За специфічними хворобами, на які страждали типографи, встановили: людина була друкарем.
Хоч друкаря більше знають як Федоров, насправді він був Федоровичем,
— кажуть дослідники.
Точна дата смерті Івана Федоровича не відома, як і його національність. Але він хотів знайти спочинок саме у Львові, – кажуть дослідники, – і повернувся сюди незадовго до кончини. Турбували прах вже не раз. Поховали його на Підзамче, а коли цвинтар там ліквідували, перенесли у Монастир святого Онуфрія.
Лише через 440 років після смерті, останки першодрукаря знайшли вічний спочинок. Відспівували їх із особливими почестями священики всіх конфесій. Пішою ходою процесія пройшлася від центру міста до Монастиря святого Онуфрія. Разом із прахом Федоровича, поховали ще три ракії з останками. В одній із них – прах сина друкаря. Відтворили і точну копію надгробної плити, яка понад століття тому була втрачена.