Людина місяця. Марина Врода

У неї вірили і у ній сумнівались, але вона всупереч усьому зробила неможливе - дебют на Каннському фестивалі і одразу - поважна нагорода.

“Я вас теж вітаю, я усіх нас вітаю, це добре. Але головне, що ми будемо думати про цей фільм в Україні, як сприймемо цей фільм”, - каже кінорежисер Марина Врода.

Зараз Марині 29. Втім, її творчий норов, що проявлявся з юних років - сформувався ще у роки студентства. Дівчина зрозуміла - вона хоче та може знімати, тож - прийшла до Університету театру, кіно і телебачення імені Карпенко-Карого.

“Як і всі абітурієнти - прийшла дівчина. Ну потім прізвище, і вона сама така Марина Врода - ну що тут скажеш”, - каже кінорежисер, викладач Михайло Іллєнко.

Навчання їй вдавалося поєднувати із бажанням творити. Так з’явилися перші роботи. Її "Клятву" та "Дощ" побачили на фестивалях Європи. І знову, не в останню чергу - завдяки "залізному" характеру Вроди.

“Бувають студенти, у яких через край той творчий дух, але нічого не знімають. Я не можу сказати, що Марина якось там фонтанувала, але вона просто знімала, знімала те, що вона хотіла”, - каже кінорежисер, викладач Михайло Іллєнко.

“Марина приходила частіше ніж треба, питаючи – “а чи взяли, а чи буде, хочу у конкурс”, - каже директор Української Кінофундації Андрій Халпахчі.

“Я надсилала фільми, диски на різні кінофестивалі і чи отримувала, чи не отримувала відповіді. Але з цього почався якийсь мій шлях”, - каже кінорежисер Марина Врода.

Шлях у велике кіно Вроді відкрив Сергій Лозниця, що якраз працював над фільмом "Щастя Моє". Цілеспрямована дівчина і тут не дала собі загубитися серед безлічі помічників та асистентів.

“Коли вона чітко бачить, що хоче – в неї вже, окрім її творчої цілі - все решта перестає існувати. Вона стрімко та захоплено йде до своєї цілі. Через конфлікти, через сварки, домовленості, але досягає того, чого вона хоче, а для режисера - це дуже важливо, а для режисера-жінки - дуже важливо”, - каже кінопродюсер Олег Кохан.

"Щастя" Лозниці потрапило до основної програми Каннсього фестивалю минулого року, що надало впевненості у власних силах. І вже влітку 2010 Марина Врода наважується завойовувати Канни власними силами. Нехай і не має ні зв’язків, ні бюджету. Лише сценарій, ідеї та літо у запасі. Так з’явився переможний "Крос".

“Робити кіно потрібно з людьми, які тебе розуміють. Я не можу доказувати, чому мені потрібен цей шар, чи чому так довго трамвай їде на початку. Якщо продюсер буде приходити і не буде розуміти - навіщо мені знімати цей фільм - то я і не можу з ним робити цей фільм”, - каже кінорежисер Марина Врода

“Марина шукає в тому напрямку, який зараз є найдефіцитнішим на наших екранах. У нас же ми краще знаємо американське життя і російське. Ну, через американські фільми і російські серіали”, - каже кінорежисер, викладач Михайло Іллєнко.

“Це є фільми, які повстали не на замовлення, а з любові. Та тема не була корумпована жодним замовленням, чи фінансовим, чи якимось іншим. Вони вповні виказували свою думку і це видно”, - каже кінодистриб’ютор Богдан Батрух.

Бюджет фільму - 3 тисячі євро, усі актори - аматори, знайдені буквально на вулиці. Впевненість у можливості успіху українки шириться європейськими ЗМІ, вона ж сама, зраджуючи надзвичайній впевненості власній - в очікуваннях дуже стримана.

“Чи були передчуття - на передодні мене питали - чи є шанси. Я сказав, що 1/9 є, бо тільки 9 фільмів з усього світу було відібрано у конкурс короткого метру у Каннах, то 1/9 шансів вже була”, - каже директор Української Кінофундації Андрій Халпахчі.

“Ще в інституті, коли ти думаєш, якщо я отримаю перемогу, що я скажу людям. Треба подякувати мамі, тату. Всім. Мріяла колись - так, а зараз, стоячи тут, я розумію, що для мене це не буде так важливо”, - каже кінорежисер Марина Врода.

Але минає кілька днів і вже 22 травня про Марину Вроду дізнаються усі. Та "зіркової хвороби" у володарки "золотої пальмової гілки" немає. За кілька хвилин після оголошення результатів - у голосі трепет хвилювання, але ззовні знову сама впевненість.

“З нагородою нічого не будемо робити. Знаю, на стелю вішають, мамі дарують, друзям, копію роблять. Що робити? Треба працювати далі”, - каже кінорежисер Марина Врода.

Щоправда, не приховує, навіть з високою нагородою, авторка побоюється - чи сприймуть її стрічку на Батьківщині.

“Але головне, що ми будемо думати про цей фільм в Україні, як сприймемо цей фільм”, - каже кінорежисер Марина Врода.

І частина побоювань Вроди справдилася. Українська преса, яка першою побачила фільм в Україні, здебільшого стрічку не сприйняла.

“Вони мають довіру до журі у Каннах і знають, що це журі, воно є дуже професійним. А з другої - вони говорять, так, як з сучасним мистецтвом. Коли бачать абстракцію і кажуть - а я б і сам так намалював. Це є речі, які виникають з браку контексту”, - каже кінодистриб’ютор Богдан Батрух.

“Ми знаходимося в так званій інформаційній - раз, кіно – 2, і культурній периферії і провінції. Нам вже ні Канн, ні Оскар, ні Берлін не авторитети. Ми тут і самі більше вас знаємо. Україна - специфічна. Щедра на таланти країна, але яка не вміє берегти, плекати свою працю та талант інших”, - каже кінопродюсер Олег Кохан.

Втім, впевнену Марину це не зупинило. Принаймні зовні. Дівчина і далі, тепер вже з подвоєною силою штурмує фестивальну публіку. В планах і нове кіно. Зніматимуть, найімовірніше, як і "Крос", у копродукції з Францією.

“У мене звичайно ревнощі виникають, але я зрозумію, якщо Марина стане французьким режисером. Шкода, що не українським. Ми вміємо розсіювати таланти”, - каже кінорежисер, викладач Михайло Іллєнко.

Колеги по цеху переконані, за фестивалями кіно Вроди має потрапити до глядача. Адже саме для нього його знімали і саме вони - у центрі подій.

“Я думаю, що я може її здивую, але треба іти в кіно, яке називається “касовим”. Тому що без любові глядача, шаленої, ми не виживемо”, - каже кінорежисер, викладач Михайло Іллєнко.

“Фільм не може обмежуватись тільки фестивальними нагородами, фестивальними показами”, - каже директор Української Кінофундації Андрій Халпахчі.

“Щоб бути успішним, треба бути спонтанним і відкритим, як маленька дитина, до усіх тих речей, котрі поруч з нами відбуваються у фільмовій індустрії. Це надзвичайно складно, бо це індустрія, яка пов’язана з фінансами, Як залишитись в індустрії - я не знаю, рецепту на це немає. Єдине, що міг би сказати - мати щастя в житті, це завжди допомагає”, - каже кінодистриб’ютор Богдан Батрух.

Та поки питання щодо широкого прокату відкрите. Але головне успіх Вроди дав усім українцям ще одну нагоду для гордості. А молодим та амбітним, які вагаються знімати-чи не знімати - привід ризикнути. Адже Марина Врода довела, навіть якщо тяжко - усе можливо.