Штучний інтелект у війні вже перестав бути фантастичною концепцією, але й досі залишається полем для міфів і перебільшень. Поки експерти говорять про автономні рої дронів і бойових роботів, військові стикаються з набагато прозаїчнішою реальністю – обмеженнями технологій, зв’язку і навіть погодних умов.

Повномасштабна війна в Україні стала унікальним полігоном, де ці уявлення швидко проходять перевірку практикою. Саме тут з’ясовується, що між гучними заявами про "розумну зброю" і реальною ефективністю на полі бою лежить складна інженерна робота та десятки невидимих проблем.

24 Канал поспілкувався з Юрієм Гуменчуком, керівником оборонної компанії Trident Group та співзасновником R&D Center Winstars про рої дронів, бойових роботів та чи дійсно ШІ допомагає на полі бою і в чому складнощі від його впровадження.

Багато років експерти говорять про використання ШІ в дронах – зокрема про рої дронів з ШІ. У наявній інформації легко заплутатись – наприклад, чим відрізняються рої дронів від меш-мережі, якою вже керуються "Шахеди" над Україною.

Сьогодні терміни "меш-мережа" та "рій" часто плутають. Меш-мережа – це архітектура зв’язку, де кожен дрон виступає ретранслятором, коментує 24 Каналу Юрій Гуменчук, керівник оборонної компанії Trident Group.

Це, за його словами, ефективно розв'язує проблему дальності польоту та стійкості до РЕБ, але автоматично не робить групу "роєм" у розумінні штучного інтелекту.

Юрій Гуменчук

керівник оборонної компанії Trident Group

Справжній рій (Swarm Intelligence) передбачає децентралізоване ухвалення рішень: коли група дронів поводиться як єдиний організм і самостійно розподіляє ролі (хто розвідує, хто атакує, хто прикриває) без участі оператора. Створення повністю автономного рою – це перспектива наступних 3 – 5 років, адже глобально ми ще на етапі розбудови надійної інфраструктури, на базі якої цей ШІ зможе комунікувати.

Але поки немає надійного рішення для 100% автономного рою, розробники впроваджують ті елементи автономності, які реально можуть працювати вже зараз. Наприклад, зі сценаріями, коли група дронів має знищити складний комплекс – скажімо, НПЗ, логістичний потяг чи колону техніки. У таких задачах ми реалізуємо автономний вибір цілей кожним учасником групи.

ШІ аналізує знайдені об'єкти й самостійно розставляє пріоритет: він оцінює цінність кожної цілі, зручність кута атаки, фіксує вже наявні пошкодження, пояснює співрозмовник. Тобто алгоритм сам визначає, що має бути уражено в першу чергу, а що – в другу.

Як наголошує Гуменчук, це ще не повноцінний колективний розум, але це той рівень прагматичної автономності, який радикально збільшує ефективність вже сьогодні.


Юрій Гуменчук / Фото з соцмереж

Читайте також На полі бою, у школах та в Дії: як ШІ працюватиме для України у 2026 – прогнози та підсумки Мінцифри

Донедавна вираз "бойові роботи" зустрічався лише в науковій фантастиці. Але поле бою російсько-українській війні змінило це, адже там дійсно зʼявилися роботи у вигляді НРК.

Водночас повна заміна людей-піхотинців автономними бойовими роботами – це міф найближчих десятиліть, каже Юрій Гуменчук. Сучасне поле бою занадто хаотичне для поточного рівня роботизації.

Юрій Гуменчук

керівник оборонної компанії Trident Group

Людина на полі бою виконує куди складнішу функцію, ніж утримання автомата чи кулемета. Піхотинець є автономним центром ухвалення комплексних рішень, що діє в надскладних умовах із величезною кількістю непередбачуваних змінних, і вкрай часто мусить робити це без будь-якого зв'язку. Сучасний штучний інтелект поки що навіть близько не підійшов до такого рівня адаптивності та розуміння контексту.

Сьогодні наземні роботизовані платформи (UGV) надзвичайно корисні, але це здебільшого телекеровані або напівавтономні системи. Вони виконують логістичні завдання, мінування/розмінування, евакуацію поранених та слугують рухомими турелями. ШІ в них відповідає максимум за базову навігацію (об'їзд перешкод) або автозахоплення цілі оптикою. Але рішення про відкриття вогню або складне тактичне маневрування в руїнах завжди залишається за людиною.


НРК Третьої штурмової / Фото Льва Шевченка, 24 Канал

Щоб роботи дійсно замінили людей у штурмах, потрібен величезний прорив у трьох напрямках, вважає співрозмовник:

  • енергоавтономність (ємність батарей);
  • прохідність на складному рельєфі;
  • створення сильного ШІ (AGI), здатного мислити нестандартно.

На це піде щонайменше 10 – 15 років, вважає співрозмовник.

Значна частина того, що сьогодні називають ШІ в оборонній сфері, – це алгоритми автоматизації або відносно прості рішення на базі комп'ютерного зору, зазначає керівник оборонної компанії.

Юрій Гуменчук

керівник оборонної компанії Trident Group

Треба віддати їм належне: навіть такі базові рішення вже зараз суттєво підвищують ефективність в окремих бойових сценаріях, рятуючи ситуацію тут і зараз. Проте варто розуміти об'єктивну реальність: ці технології лише ледь торкаються поверхні того колосального потенціалу, який має справжній штучний інтелект.

Наприклад, технологія автозахоплення цілі – це вузькоспрямоване машинне навчання. Це надзвичайно корисний інструмент, який знаходить та утримує об'єкт, що дозволяє будувати системи для значного підвищення точності ураження. Проте він ще не має розуміння контексту чи справжньої комплексної автономності.

Справжній ШІ має здатність аналізувати обставини набагато глибше, наголошує Гуменчук. Але створення таких технологій (deep tech) – це надзвичайно складний процес. Для побудови стійких ШІ-архітектур потрібна фундаментальна експертиза в дисциплінах, пов'язаних із роботою з даними.

Розробка повноцінного ШІ для фронту – це не питання швидкої адаптації готового коду, додає експерт. Вона потребує системної роботи профільних R&D-команд із глибокою експертизою, адже шлях від базового алгоритму до надійної автономної системи вимагає величезного ресурсу. Але саме цей еволюційний перехід від "простих рішень" до глибокого ШІ зрештою визначатиме технологічну перевагу на полі бою та зберігатиме життя військових.

До теми Коли ШІ можуть вимкнути: як Україна готується до найгіршого сценарію та яка стратегія в Мінцифри

Популярність терміну "штучний інтелект" призводить до надмірної його переоцінки та хайпу. Якщо розглядати ШІ як "магічну паличку", яка здатна сама по собі виграти війну – так, його роль переоцінюється, вважає Гуменчук. Адже навіть найрозумніший алгоритм справді не має сенсу, якщо дрон не долетить через слабку батарею, або якщо на позиціях немає боєприпасів. Базові фактори залишаються фундаментом.

До теми Бульбашка на трильйони: як гіганти роздувають ШІ-ринок і чому експерти згадали про кризу 90-их

Юрій Гуменчук

керівник оборонної компанії Trident Group

Проте тут є критично важливий нюанс. Протиставляти ШІ та "кількість заліза" – неправильно. Покладатися виключно на математику мас (хто виробить більше платформ і випустить більше снарядів) – це хибна, застаріла філософія війн минулого покоління. Підхід "закидати ворога ресурсами та людьми" – це шлях, який Україна не може і не повинна собі дозволити.

Саме тут ШІ розкривається як потужний мультиплікатор сили, який дає нам асиметричну перевагу відразу в трьох ключових вимірах, зазначає експерт:

  • Людському: це найголовніше. Технології дозволяють мінімізувати участь людини в найнебезпечніших процесах. Автономні системи здатні виконувати завдання там, де людина б не вижила, і дозволяють відвести операторів далі від нуля.
  • Економічному: розумні технології роблять зброю рентабельною. Дешевше інвестувати в ШІ-модуль, який гарантовано вразить ціль з першого чи другого разу, ніж відправити десять "сліпих" дронів і схибити, або витрачати десятки дорогих артилерійських снарядів на пристрілку.
  • Бойовому: ШІ радикально підвищує ймовірність успішного виконання місії навіть в умовах жорсткої протидії ворога (наприклад, під дією РЕБ).

Тому штучний інтелект не скасовує значення логістики чи виробництва – він їх оптимізує, додає Гуменчук. ШІ допомагає нам бути ефективнішими, перетворюючи війну на виснаження на війну точності та збереження життів.

Головна проблема полягає в тому, що переважна більшість нових розробників катастрофічно недооцінила складність створення справді функціональних бойових систем, зазначає Юрій.

Юрій Гуменчук

керівник оборонної компанії Trident Group

Багатьом здавалося, що достатньо взяти базові інструменти ШІ загального призначення (відкриті моделі чи алгоритми з цивільного сектору), завантажити їх на дрон – і все запрацює. На практиці ж виявилося, що між демоверсією алгоритму та системою, яка стабільно виконує бойові завдання, лежить прірва складної інженерної роботи.

Команди з реальним досвідом не дивуються РЕБ чи поганій видимості – вони закладають ці фактори в роботу як стандартні умови, зазначає експерт. А серед головних викликів є:

  • Обчислення на борту (Edge Computing): в ідеальному світі ШІ працює на потужних серверах. На війні через дію РЕБ дрон втрачає зв'язок і має думати сам. Розмістити важку нейромережу на дешевому, легкому та слабкому процесорі FPV-дрона — це колосальна архітектурна задача.
  • Сенсорна деградація: цивільні нейромережі чудово розпізнають об'єкти на якісних відео. На фронті ж камера часто заляпана брудом, іде дощ, ціль схована під маскувальною сіткою, а сам відеосигнал переповнений артефактами та шумами. Навчити систему бачити в такому хаосі вкрай важко.
  • Брак релевантних даних: для навчання ШІ потрібні не просто картинки танків з інтернету, а сотні тисяч розмічених кадрів із реального сучасного бою (з урахуванням окопів, "мангалів" на техніці, специфічного освітлення). Збирати та обробляти такі масиви даних (датасети) — це окремий, дуже складний напрямок роботи, який багато хто недооцінив.

В умовах широкого використання алгоритмів це питання має право на існування. І Гуменчук його підтверджує: прикладів, коли рішення з ШІ не давали очікуваного результату на полі бою, вистачає.

Юрій Гуменчук

керівник оборонної компанії Trident Group

Однак варто одразу розвіяти популярні міфи: з критичними інцидентами на кшталт "дружнього вогню" (friendly fire) через помилки алгоритмів ми не стикалися. По-перше, поточні системи ще не мають такого рівня автономності, щоб самостійно ухвалювати рішення про ураження без участі оператора. По-друге, застосування таких систем зазвичай відбувається в зонах, де гарантовано відсутні дружні підрозділи або цивільні об'єкти.

В Україні зараз відбувається безпрецедентний бум defense tech. Тисячі талановитих інженерів та розробників з різних сфер щиро намагаються допомогти фронту. Цей масовий рух формує потужну інженерну культуру, яка є критично важливим елементом стійкості нашої країни, і робота кожного, хто долучається до цього процесу, викликає величезну повагу.

Проте саме через це величезне бажання якнайшвидше дати військовим ефективне рішення, часто виникає пастка завищених очікувань, додає експерт. У гонитві за швидким результатом на фронт нерідко потрапляють сирі, ідеалізовані концепти. Але коли цей щирий ентузіазм стикається з суворою реальністю – жорстким РЕБ, нестабільним або повністю відсутнім звʼязком, а також поганою видимістю через складне освітлення, маскування чи погодні умови, – такі неадаптовані системи швидко дають збій.

Головний ризик у цій ситуації полягає не в прямій загрозі життю, а у зростанні глибокого скепсису. Розчарування від неактивних систем створює додаткові бар'єри для прийняття нових технологій загалом. Військові вигорають від постійних тестувань і втрачають довіру до самої ідеї ШІ.

І це справжній виклик для всієї індустрії: тепер абсолютно всім розробникам доводиться витрачати набагато більше зусиль і часу, щоб пробити цю стіну недовіри та довести, що їхня технологія дійсно здатна працювати на результат, каже Гуменчук.

Оборонна сфера зараз проходить класичну "криву хайпу" Гартнера (Hype Cycle), каже експерт, але додає, що це абсолютно нормальний і навіть неминучий еволюційний процес для будь-якої проривної технології.

Юрій Гуменчук

керівник оборонної компанії Trident Group

Так, ми вже пережили "Пік завищених очікувань". Це був етап, коли від штучного інтелекту чекали справжньої магії: появи повністю автономних "роботів-термінаторів", непереможних роїв або систем, які ухвалюватимуть стратегічні рішення замість генералів.

Зараз, щодо цих глобальних та абстрактних концепцій, ми дійсно спускаємося у "Безодню розчарування". Ринок і військові зіткнулися з жорсткою фізикою процесу, технологічними обмеженнями, викликами реальних бойових умов та економічним складником. Зростає розуміння, що ШІ – це складна інженерія, але вкрай необхідна для реальної переваги в умовах непорівнянних ресурсів.

Але водночас паралельно відбувається інший, надзвичайно позитивний процес, додає експерт. У вузьких, прагматичних нішах військовий ШІ вже впевнено долає "Схил просвітлення" і виходить на стабільне "Плато продуктивності". Тут хайп закінчується і починається щоденна бойова ефективність. До таких прикладів можна віднести:

  • Системи машинного зору (Machine Vision) для донаведення: алгоритми автозахоплення цілі на фінальному етапі польоту FPV чи ударних дронів, які дозволяють влучати навіть при втраті відеозв'язку через купольний РЕБ. Це вже масовий і незамінний інструмент.
  • Аналіз розвідданих та комп'ютерний зір для БпЛА-розвідників: алгоритми, які в реальному часі аналізують відеопотік з крила-розвідника і підсвічують замасковану техніку чи артилерію ворога в лісопосадках. Те, на що оператор міг би не звернути увагу через втому, алгоритм фіксує миттєво.
  • Акустичні сенсорні мережі: використання машинного навчання для аналізу звукових патернів. Мережі мікрофонів здатні розпізнавати тип двигуна (наприклад, відрізнити дрон-камікадзе від крилатої ракети) і будувати вектор їхнього руху швидше за класичні радари.
  • Системи РЕР (радіоелектронної розвідки): нейромережі все активніше використовуються для класифікації складних і зашифрованих ворожих сигналів, допомагаючи швидше ідентифікувати джерела випромінювання.

Тобто ШІ на фронті вже є і він працює, фіналізує Юрій Гуменчук. Просто, за його словами, ШІ виглядає не як голлівудський кіборг, а як невидимий, але глибоко пропрацьований математичний алгоритм, що робить нашу зброю точнішою, економить ресурси та зберігає життя військових.