Монголо-татарське іго – імперія, яка змінила плин історії
Історія цікава тим, що дозволяє прослідкувати, як насправді влаштований світ та з якої причини він не може бути інакшим. Приміром, як одна імперія не може поглинути інші держави, навіть якщо має на це всі шанси.
Монгольська імперія, без сумніву, була дуже могутньою, інформує 24 Канал. У новому випуску спецпроєкту "KOBLEVO. Твоя історія" розповідаємо про розквіт цієї держави, її тактику та головне – про план захопити весь континент.
До теми Як Володимир вибирав релігію для Київської Русі: цікаві факти, про які ви могли не здогадуватись
Як і Україна, бренд KOBLEVO має багату історію. Понад 30 років компанія вирощує добірні сорти винограду на Півдні України, на основі яких створюють вина, шампанське, коняки та бренді. Час підтримувати національні бренди, адже в них – наша історія!
Якою була Русь до монголо-татарської навали
Розпочинаючи аналіз цього періоду, важливо врахувати, що з XII століття Київська Русь вступила у добу роздробленості. На тогочасній політичній мапі виникло понад 10 великих і фактично самостійних князівств на чолі з представниками різних гілок династії Рюриковичів.
Крім того, значна частина сучасних українських земель була під владою кочівників половців: хани контролювали степи від гір Алтаю та Волги та від Волги до Дунаю. Давньоруські літописи називали ці території Половецькою землею або Половецьким полем.
Життя йшло своїм ходом до XIII століття. Половці та русичі продовжували метатися між ворожнечею та потребою знаходити спільну мову, інколи – шляхом створення династичних зв’язків з Рюриковичами. А давньоруські князі воювали між собою та зовсім не були готовими до боротьби із зовнішнім ворогом. Так Київська Русь й "проспала" велику загрозу, адже тим часом за тисячі кілометрів створювалася непереможна армія, яка готувалася підкорювати світ. Мова йде про монголів на чолі з Чингісханом.
Чому Чингісхана вважають полководцем, який змінив історію
На чолі молодої імперії, яка спершу не викликала в інших держав інтересу, стояв Тимуджин. У 1206 році він завершив велике об’єднання племен монголів і проголосив себе їхнім великим ханом Чингісханом. Тоді ж полководець розпочав масштабні завойовницькі походи і підкорив більшу частину тогочасного Китаю та Центральної Азії, отримав доступ до передових технологій тогочасного світу і познайомився з прогресивною системою управління державою. Це дозволило правителю збільшити військову могутність та створити міцну й довговічну бюрократичну систему.
Ось так міг виглядати Чингісхан: сучасна реконструкція з традиційним вбранням монголів / Фото Shutterstock
На цьому амбіції Чингісхана не обмежились. Він вирішив підкорити усі відомі та невідомі землі. З цією метою Чингісхан відправляв потужні воєнні експедиції, одна з таких переможно пройшла Кавказ, пограбувала Крим і навесні 1223 року з’явилась у Причорноморських степах, де завдала нищівної поразки коаліції половців та їхніх союзників на річці Калці (територія сучасної Донеччини). У тій битві загинуло чимало руських князів та представників еліти, в основному – з південної та центральної Русі, тобто сучасних українських земель.
Чому монголо-татарське військо було нездоланним на полі бою
Насамперед відповідь приховується у самій армії. А точніше – у поєднанні мобільної та важкої кінноти, які виснажували противника та лише після цього завдавали вирішального удару. Саме єдине командування та злагоджена робота всіх підрозділів відрізняли монголів від противників та забезпечували успіхи на полі бою.
Також монгольське військо було дуже мобільним і мало на озброєнні не лише передову тактику, але й досконалі, як на ті часи, ієрархію та логістику. Тому й наші предки не могли дати їм гідну відсіч.
Як українські землі опинились під владою монголів
Монголи повернулися на Київську Русь у 1237 році, у рамках так званого Великого Західного походу до "Останнього моря". Син Чингісхана, новий великий хан Угедей, відрядив на захід свого наступника – Батия. Це і стало початком нового етапу захоплення Русі.
Цього разу метою були Чернігівське та Київське князівства. Монголи напали на війська Рюриковичів і захопили спочатку Чернігів (листопад 1239 року), а потім і Київ (грудень 1240 року). Далі військо ординців рушило на Поділля, Галичину та Волинь, де так само легко захопило землі.
Наступними цілями загарбників, які розділилися на північну та південну групу, стали Польща, Угорщина, Трансільванія та інші європейські королівства. Так, похід Батия поставив під загрозу існування європейської цивілізації.
Все перервалося раптово та з невідомих досі причин. У 1242 році Батий та його військо просто відступило із захоплених земель. За одною із версій, Європу врятувала смерть Угедея у далекому Каркорумі. Коли Батий дізнався про смерть дядька, йому довелося повернутися назад, аби не залишатися осторонь від "великої політики".
Так, на полі бою залишилася лиш часина війська без полководця.
Фортеці ставали прихистком для князів і їхніх підданих / Фото Shutterstock
Водночас правителі міст, за які точилася боротьба, не наважувались давати монголам бій у відкритому полі й мудро відсиджувались у власних замках або за міськими мурами. Штурми кожного таких опорних пунктів виснажували і без того невмотивованих ординців. Невдовзі вони зрозуміли, що вкусили більше, ніж зможуть з’їсти. Прийшов час відступати. Однак і це монголи зробили за власними правилами: обклали місцевих князів даниною. Такий "податок" сплачував, зокрема, Данило Галицький.
Втім, галицькому князю вдалося уникнути повного підкорення, як це сталося іншими руськими правителями. Та навіть це не звільнило від "відряджень" до Орди та участі у воєнних кампаніях вимушеного союзника.
Пам’ятник Данилу Галицькому у Львові / Фото Shutterstock
Разом із Галичиною васалами ординців стали Волинь та Берестейщина. Інші ж регіони теперішньої України тоді постраждали більше.
Так, Київщина та Чернігівщина лише номінально залишились під владою князів з різних гілок династії Рюриковичів. Хоч формально ці землі не входили до складу Орди, проте перебували у прямій залежності. Відтак їх могли віддавати під управління князям або ж призначати адміністраторів, які виконували функції баскаків та збирали данину.
Лівобережна, Степова Україна, а також Крим прямо увійшли до складу Золотої Орди. При цьому колишні господарі цих земель – половці, рятуючись від геноциду, втекли до Угорщини.
Зазнало значних руйнувань і Закарпаття. Хоч монголи тут не затримались, внаслідок цих подій регіон тривалий час перебував під владою Угорського королівства і лише згодом став частиною Галицько-Волинської держави.
Очевидно, що монгольська навала та подальша окупація стали важким випробуванням для підкорених народів. В цей період жорстокість орди виявилася не меншою за майстерність на полі бою. Про їхні звірства ходили легенди, на жаль, чимало з них були правдою. Це була свідома тактика терору з метою залякування та тримання у покорі.
Занепад Монгольської імперії
Здавалось би, ця могутня імперія буде владарювати вічно, адже рівних їх з військової точки зору, на той час не було. Та все змінилось у XV столітті. Висока смертність від епідемій, економічні проблеми, зумовлені незадовільним збором податків, і боротьба нащадків Чингісхана за престол призвели до ослаблення Золотої Орди. Ситуацію ускладнювали й зовнішні атаки, зокрема, з боку імперії Тамерлана.
Українські землі звільнились від ординського панування у 1362 році, точніше – в період битви на Синіх Водах. Тоді військо литовців і русинів на чолі з князем Ольгердом розгромило татарських ханів та після серії походів по Дніпру й Південному Бугу об’єднались у Велике князівство Литовське. Але це вже зовсім інша історія.
Чого ж нас навчило монгольсько-татарське іго? Насамперед, що неважливо, якою є армія: "перша" чи "друга" у світі. Здолати прагнення до свободи, традиції, самоідентифікацію цілого народу не вдасться силою та жорстокістю. Тож сьогодні, як і майже тисячу років тому, ми можемо спостерігати, як історія повторюється, а ще одна держава через свої загарбницькі плани поступово йде до розпаду.