Чого вдалося досягти ворогу

Угрупування російських військ "Захід" спромоглося розрізати оперативний плацдарм ЗСУ на лівому березі річки Оскіл та прорватися своїми передовими підрозділами до самої річки в районі села Кругляківка. Ворог створив собі умови для подальшого наступу на Куп'янськ, а також суттєво скоротив плацдарм ЗСУ на річці Чорний Жеребець, по суті – ліквідувавши його північну частину в районі Макіївки та Невського. Про це Костянтин Машовець повідомив на своїй сторінці у фейсбуці, інформує 24 Канал.

Читайте також Дехто може закидати мене камінням за цю думку

УВ "Південь" просунулось у напрямку Бахмут – Часів Яр й створило умови для формування північного фасу Костянтинівського виступу та просування у бік Костянтинівки і Дружківки, одночасно ведучи сковувальні дії на південному фасі Сіверського виступу.

УВ "Центр" виконало основний обсяг роботи. Після заволодіння Авдіївкою та прилеглими територіями росіяни розпочали оперативно-тактичний наступ у напрямку Авдіївка – Покровськ та Авдіївка – Курахове, одночасно ведучи наступ на Торецьк.

У результаті чого ворог спромігся захопити Селидове, Красногорівку, частину Торецька та вийти на ближні підступи до Покровська і Курахового, чим створив оперативно-тактичне вклинення у систему оборони ЗСУ на Донецькому напрямку. Також росіяни сформували північний фланг Курахівського виступу. Загальне просування противника по цьому напрямку, після захоплення Авдіївки, склало 32 – 35 кілометрів.

Південна частина УВ "Південь" та війська УВ "Схід" не тільки повністю ліквідували Вугледарський плацдарм ЗСУ на Волноваському напрямку й заволоділи самим Вугледаром та сформували південний фланг Курахівського плацдарму.

У контексті літньо-осінньої кампанії противника я не згадую його невдалу спробу сформувати буферну зону у Харківській області та Курську епопею. Це – тема окремої розмови. Однак, розглядаючи події у всій Східній операційній зоні, завжди будемо пам'ятати про те, що відбувається у смузі УВ "Північ" та про існування УВ "Дніпро", щоб оцінити стратегічну ситуацію.

Стратегічного результату росіяни не досягли

Зараз у всій Східній операційній зоні сформовано 3 виступу, які вдаються в оперативну побудову військ противника й на флангах яких вони ведуть активні дії. Мовиться про:

  • Сіверський (мабуть, найбільш стабільний з них) – має північний фланг, прикритий річкою Сіверський Донець та залишками Серебрянського лісництва. Також має на флангах Лиманський та Краматорський напрямки;
  • Костянтинівський – там активно наступає УВ "Південь" в районі Часового Яру. 51 загальновійськова армія противника зі складу УВ "Центр" на своєму південному фланзі активно намагається його посунути ближче до самої Костянтинівки шляхом захоплення Торецька;
  • Курахівський. На північному фланзі УВ "Центр" у взаємодії із південною частиною УВ "Південь" намагаються прорватися безпосередньо до Курахового. На південному фланзі сили та засоби УВ "Схід", розпочавши кілька тижнів тому несподіваний для українського командування наступ на захід від Вугледару, зуміли прорвати систему оборони ЗСУ на тактичну глибину й просунулись у північному напрямку на відстань до 12 – 15 кілометрів.

Звісно, що все це – сумно. Однак я не бачу причин особливо впадати у тугу та журбу, як це зараз стало чомусь модно у багатьох пабліках та в експертному середовищі.

Цікаво Це не просто балачки: чому міжнародні конференції важливі для нашої перемоги

Адже очевидно що метою стратегічного наступу противника був і є відповідний стратегічний результат.

У цьому випадку це – розгром угрупувань ЗСУ на основних оперативно-тактичних напрямках. Як передумова загального виводу України з війни на вигідних Кремлю умовах. Іншими словами, росіяни сподіваються розгромити українські війська до такого стану, коли вони будуть вже не спроможні утримувати значні території країни й таким чином примусити владу України до капітуляції, аби припинити війну.

Наскільки я зрозумів, російське військово-політичне керівництво, прагнуло й прагне добитися цього шляхом проведення серії взаємопов'язаних наступальних операцій оперативно-тактичного масштабу, які надалі повинні були перерости у дії оперативного та стратегічного рівнів.

Досягти цього вони сподівалися протягом нинішнього літа – осені, зокрема й на Харківському напрямку, й проведенням чергового "кидка за Дніпро".

Операція у Курській області скорегувала плани окупантів

Задля цього російське військово-політичне керівництво було вимушене напружитися. Воно підготувало відповідні стратегічні резерви, назбирало зброї та людей. Та й загалом провело цілий комплекс заходів майже у всіх сферах своєї діяльності – від пропаганди та "фінансово-бюджетної мобілізації", до зміни та удосконалення основних тактичних прийомів на полі бою.

Зауважте Справжня мета війни Росії проти України дещо інша, аніж ми вважали

Вилилось це в те, що я перерахував вище, – у 30 – 35 кілометрів на Донецькому напрямку, прорив до Осколу, "падіння Вугледару", прикордонний "огризок" у Харківській області і як "вишеньку на торті" – Курський флешмоб.

Основні угрупування Сил оборони України, м'яко кажучи, – не розгромлені. Ані влада України, ані її армія, ані народ загалом складати зброю явно не збираються. Водночас виявилось, що на болотах також далеко не безмежні можливості.

Тому "посипати голову попелом" й заходитись в істериках, що "все пропало" не варто. Особливо, якщо згадати, що на "полі бою – дві волі", а не виключно одна – російська. Історія з Курською областю, яка в реальності суттєво "підкорегувала" той самий план стратегічного наступу противника, це підтверджує.

Для подальшого розвитку та ходу війни, в першу чергу у стратегічному сенсі, має значення не те, де й наскільки просунувся противник на тактичному, нехай навіть на оперативно-тактичному рівні. Важлива відповідь на питання – чи буде він здатний на ще один такий ривок стратегічного рівня у вигляді серії взаємопов'язаних різномасштабних наступальних операцій на низці напрямків й чи будуть існувати для цього відповідні умови? Іншими словами – як довго та як сильно він ще буде тиснути одночасно на більшості напрямків?

Якщо, наприклад, допустити, що Кремль таки матиме бажання, сили, ресурси й можливості спробувати ще раз влаштувати такого роду стратегічний ривок, нехай у вигляді перманентного наступального тиску по всіх напрямках, й буде мати для цього відповідні умови, то буде зовсім незайвим зрозуміти – яким чином й чим він може тиснути.