Нормандський формат: як перспектива перетворювалась на безвихідь

Глухий кут

Впродовж п’яти годин, сторони не спромоглися дійти згоди щодо доцільності введення або відкидання ідеї миротворців на Донбасі та узгодження усіх аспектів припинення вогню. Залучення миротворчої місії активно обстоює українська сторона. Але її втілення наразі виглядає примарним.

Засідання четвірки проходило під нові мінометні обстріли українських позицій, про які наголошували в ГУ МВС в Донецькій області.

Здебільшого учасники зосередились на обговоренні забезпечення технічних аспектів реалізації мінських домовленостей за допомоги ОБСЄ, створення підкомісій у контактній групі "Україна-ДНР/ЛНР-ОБСЄ" та відведення важкого озброєння. Новим об’єктом переговорів тепер є танки. Точніше сказати, їх виведення за окреслену в мінських протоколах зону.

Виходить, що до невиконаних пунктів про відведення артилерії, систем реактивного залпового вогню, додаються нові види озброєння, зокрема танки. Які самопроголошені лідери Донбасу виводити не збираються, бо не вони туди їх розмістили. На зустрічі вкотре жодна зі сторін не досягла помітного успіху в досягненні цілей.

З цього витікає, що дипломатичний процес перемовин по "українському питанню" перетворюється на бутафорію та абсурд. Компромісних механізмів виходу з конфлікту не започатковано. Говорити міністрам між собою вже немає про що.

Такого абсурду не витримав французький міністр МЗС Лоран Фабіус, який достроково залишив місце зустрічі. Себто, можна констатувати реальну кризу у переговорах дипломатів.

На підтвердження цього варто згадати пропозицію Павла Клімкіна забезпечити доступ ОБСЄ до перевірки відведення важких озброєнь. Заява суто політична без жодної надії на її втілення. ОБСЄ не зможе проконтролювати цей процес.

Лідери та аутсайдери конфлікту

Можна припустити, що такий стан справ склався тому, що конфлікт на цьому етапі не виявив відвертого лідера та аутсайдера. Між учасниками перемовин виникла взаємозалежність та конфігурація у якій ці дві ролі залишаються вакантними.

Зрозуміло, що Україна є слабкою стороною, але не аутсайдером. Фактор мобілізованого людського ресурсу, оборонні заходи та волонтерський рух створюють захисний щит проти агресора.

Читайте також: Клімкін про переговори у Берліні: Було складно, але до рукоприкладства не дійшло

При кожному новому витку ескалації конфлікту сторони мають підтверджувати свій статус. На наступних його етапах співвідношення сил, безумовно, буде змінюватись. Зокрема, послаблення агресора або послаблення сторони, яка цій агресії опирається.

Звісно, що Росія чекає від України політичної капітуляції та двостороннього діалогу, де вона могла б у зручний спосіб шантажувати Україну. Але Київ робить усе правильно, залучаючи інші держави, міжнародні організації. В першу чергу для засвідчення агресії, як доконаного факту.

Єдиний шлях

Без перегляду російською стороною своєї політики, Україна не зможе власними силами та опосередкованими силами ЄС та США зупинити потенцію до загарбницьких дій Росії. Без зміни позиції РФ щодо конфлікту цей поступ є неможливий.

У Росії ще достатньо ресурсів, аби далі знекровлювати Україну різним типом соціальних, військових напружень та підривною діяльністю.

За будь-яких обставин цей конфлікт з часом все одно завершиться підписанням українсько-російського Договору.

Але головне питання: на яких умовах, хто вважатиметься у вигіднішому стані. Адже абсолютних переможців у цій війні точно не буде.