Здавалося, сама природа, витесавши з каменю цей неприступний півострів, унеможливила його падіння. Проте 20 серпня 1672 року твердиня Кам'янця-Подільського почала нестримно падати до ніг османського султана Мехмеда IV. Як і чому це сталося – 24 Канал розповість докладніше.
Падіння Кам'янця-Подільського: чому Європа втратила свій щит за лічені дні?
Улітку 1672 року величезна армія Османської імперії, очолювана особисто султаном Мехмедом IV та його блискучим великим візиром Фазілом Ахмедом Кепрюлю, вирушила з Едірне на північ. Доля Кам'янця-Подільського на той час вже була вирішена у кулуарах Варшави – бо Річ Посполита розривалася від внутрішньої ворожнечі. Король Міхал Корибут Вишневецький, слабкий і непопулярний, втягнувся у жорсткий конфлікт із магнатською опозицією, і аніяк не міг консолідувати сили для захисту південних рубежів. Тим часом шляхта створювала конфедерації та ділила владу.
Для повноцінної оборони Кам'янецької фортеці та міста потрібні були щонайменше 7 – 8 тисяч професійних солдатів. Та коли османські авангарди наблизилися до тамтешніх стін, гарнізон мав мізерні 1500 осіб. І то це були залишки регулярної піхоти, кілька сотень драгунів та місцеве ополчення, яке не мало ані належного вишколу, ані мотивації протистояти найсильнішій армії тогочасного світу, що назбирала понад 80 тисяч вояків. А проте – серпень 1672 року став не стільки тріумфом османської зброї, скільки саме вироком політичному паралічу польсько-литовської держави.
Фазіл Ахмед-паша, видатний стратег і майстер облогового мистецтва, не став витрачати час на безглузді лобові штурми кам'яних стін Кам'янця-Подільського. Він застосував тактику, яка вже довела свою ефективність під час облоги Кандії на Криті – масований артилерійський терор і глибокі мінні галереї. І от саме 20 серпня 1672 року стало критичною точкою неповернення – османські війська захопили зовнішні земляні укріплення перед Новим замком.
Перед цим османська важка артилерія, розташована на панівних висотах навколо міста, коїла безперервний, наче апокаліптичний обстріл Нового замку – передової лінії оборони, збудованої на початку століття. Гармати методично перетворювали гордість європейської фортифікації на купу щебеню. Водночас османські сапери, найкращі в Європі на той час, вгризалися у скелястий ґрунт та підводили мінні галереї під ключові бастіони. Захисники чули глухі удари кирок під землею – і цей звук посіяв зневіру серед міщан та ополченців через усвідомлення того, що у будь-яку мить земля може вибухнути під ногами.
Як османи брали Кам'янець-Подільський у 1672 році: дивіться відео igor..518
Капітуляція замість самогубства: чому гарнізон Кам'янця здався майже без бою?
До 25 серпня ситуація стала катастрофічною. Новий замок був практично зруйнований, а османські мінери заклали вибухівку під стіни Старого замку. Командування оборони, зокрема генеральний староста подільський Микола Потоцький, розуміли, що допомоги від короля не буде. Продовження опору означало б лише одне – після неминучого пролому стін османи за звичаями війни того часу могли вирізати все населення міста або продати його в рабство.
Тож рішення про здачу ухвалили не через паніку та боягузтво, а через прагматизм і розрахунок. 26 серпня почалися переговори, а 27 числа Кам'янець капітулював, при чому на напрочуд почесних умовах – султан гарантував життя містянам, дозволив гарнізону вільно покинути фортецю зі зброєю, а католицьким родинам можна було виїхати або навіть залишитися за умови сплати податку.
Трагічним акордом цієї драми став вибух порохового льоху у Старому замку вже після підписання капітуляції. За свідченнями очевидців, які пізніше лягли в основу звітів для європейських дворів, майор артилерії Гейкінг, не змирившись із ганьбою, підірвав арсенал. У вогняному смерчі загинув і ротмістр Єжи Володиєвський, "Кам'янецький Гектор", один із небагатьох справжніх героїв тієї короткої оборони.
Загалом, падіння Кам'янця-Подільського у серпні 1672 року стало не наслідком військової слабкості мурів, а результатом фатальної безвідповідальності еліт Речі Посполитої. Фортецю здали майже без бою, бо держава, яка мала б її захищати, ще раніше здалася внутрішнім чварам.