Паоло Ді Каніо - еталон відданості команді

Коли, скажімо, піддавався тверезим компромісам заради свого ж майбутнього... Вірними власним переконанням залишались і залишаються одиниці. Серед них – Паоло Ді Каніо.

Насправді талановитий італійський футболіст так і не став мегазіркою світового масштабу. Він навіть жодного разу не вдягав футболки національної збірної. Усе лише тому, що не мирився з, на його думку, неправильними вказівками.

Втім, у серцях фанів кожного з клубів, кольори яких захищав, Паоло назавжди залишився еталоном відданості команді.

Вихованець футбольної академії "Лаціо" доволі швидко доріс до рівня гравця команд-єврограндів. Втім римлянин, так і не затримався ні у "Ювентусі", ні у "Мілані". Ді Каніо скрізь грюкав дверима після гучних конфліктів з тренерами калібру Трапатоні та Капелло. Саме "Трап" згодом закрив перед Паоло двері у збірну. А з кремезним доном Фабіо Ді Каніо навіть якось побився у роздягальні.

Через зверхність керівників клубу, не довго пограв і в шотландському "Селтіку". Життя налагодилось, лише коли потрапив до Англії, де після двох сезонів у "Шефілді" знайшов себе у складі "Вест Хема".

Ді Каніо миттєво став своїм серед фанів-"молотобійців". Він ріс у бідному районі Риму на території фанатів "Роми" і був одним з "Іррідучібілі" – активного угрупування уболівальників "Лаціо". Він ризикував вигнанням з академії бьянкочелесті, пірнаючи у вуличні бійки між “ультрас”. Тож із войовничими фанами "Вест Хема" Ді Каніо розмовляв однією футбольною мовою.

На полі Паоло був таким, як і в житті. Він був "Іррідучібілі". У перекладі з італійської "незламним". Регулярно доносив свою точку зору до арбітрів, суперників і навіть одноклубників. Якось було міць римського характеру на собі відчув партнер Френк Лемпард, який спробував відібрати м'яча, щоб пробити пенальті.

Ді Каніо справді часто бешкетував на полі. Та поряд з тим, ніколи не влаштовував театру, щоб заробити штрафний. Ніколи не вдавав, ніби по ньому проїхав танк після силових зіткнень. Ніколи не чіпав суперника лише заради того, що його принизити. Паоло просто не давав образити себе.

І насамперед виконував власну роботу. Тренеру Гаррі Реднапу не потрібно було шукати ні форварда, дриблера, ні нападника таранного спрямування. У нього був універсал Ді Каніо.
Дриблінг Паоло міг залишити позаду півворожої команди. Коли потрібно було, безкомпромісний італієць, мов носоріг, ліз у натовп опонентів. А коли не було часу на роздуми, вирішував долі матчів єдиним ударом.

Родзинкою Ді Каніо став постріл у стрибку опорною ногою. При цьому, він не вигадував фінтів тільки для того, щоб їх згодом показало телебачення. Просто гамселив по м'ячу, як при найменшій нагоді, так і тоді, коли можливості, здавалось, не було.

Загалом за 4 роки італієць відвантажив суперникам "Вест Хема" майже півсотні голів.

З “молотобійцями” Ді Каніо не виборював надпрестижних трофеїв. Найгучнішими успіхами залишились Кубок УЄФА, раніше здобутий з “Ювентусом”. Та Скудетто, яке згодом виборов на лаві запасних "Мілана".

Та навколофутбольний світ таки змушений був аплодувати Паоло. Коли римський скандаліст став лауреатом премії Fair Play. Усе - за благородний вчинок у матчі проти "Евертона". Ді Каніо самотужки призупинив поєдинок, коли була нагода забити у порожні ворота. "Іррідучібілі" вхопив м'яча руками, щоб медики якнайшвидше надали допомогу голкіперу Полу Джеррарду, який щойно зазнав важкої травми.

Під завісу кар'єри Ді Каніо не міг не віддати борг "Лаціо". Відігравши ще два сезони за улюблену команду, Паоло пішов з великого футболу. Пішов, щоб повернутись вже у статусі тренера. Зараз Ді Каніо – наставник нищолігового англійського "Суіндона".

"Іррідучібілі" передає мудрість підопічним власними методами. Так, аби матеріал закріпився якнайшвидше. Він не зациклюється на канонах тренерської науки. Він – досі не зрадив, досі вірний своїм принципам.