Сьогодні йому б минуло 80 років. Однак, життя поета обірвалося у 1985 році, у карцері табору особливого режиму. Стус родом з Вінничини, але виріс у Донецьку. Там закінчив історико-філологічний факультет педінституту. А в аспірантуру поїхав вчитися до Києва – аспірантура Інституту літератури Тараса Шевченка.
У 1965 році під час прем'єри фільму "Тіні забутих предків" разом В'ячеславом Чорноволом закликав глядачів "Встаньте, хто проти тиранії!". Так митці засудили арешти української інтелігенції.
Читайте також: Вальдшнеп Розстріляного відродження, або чому застрелився Хвильовий
Стуса вигнали з аспірантури, за ним почало стежити КГБ і вже у 1972 році – перший арешт. 8 років за антирадянські вірші. Позиції батька тоді не розумів навіть рідний син.
Між завершення одного строку до нового вироку – лише декілька років свободи. За цей час Стус разом з Левком Лук'яненком та іншими дисидентами встигли створити правозахисну Гельсінську групу.
Привід до другого арешту – листи поета до шістдесятників. На суді Стус сказав: 10 років примусових робіт та 5 років заслання – для нього смертний вирок.
Він помер через 4 роки у карцері. Ті, хто сиділи поруч, довідались про це не одразу. І переконують, що поета вбили тюремні кати.
***
Цей біль — як алкоголь агоній,
як вимерзлий до хрусту жаль.
Передруковуйте прокльони
і переписуйте печаль.
Давно забуто, що є — жити,
I що є — світ, і що є — ти.
У власне тіло увійти
дано лише несамовитим.
А ти ще довго сатаній,
ще довго сатаній, допоки
помреш, відчувши власні кроки
на сивій голові своїй.