Першим словом, яке вивчила чеською, було valka: українка розповіла, як виїхала до Праги

Сайт 24 каналу поспілкувався з Лесею, яка поїхала до Праги з Києва. Дівчина розповіла нам, як шукала роботу, житло, вчила мову та намагалася адаптуватися у новій для себе ролі емігрантки. Далі – пряма мова.

Читайте Привезти авто з-за кордону безплатно: як працює нульове розмитнення в Україні

Мій чоловік вийшов на вокзалі у Львові, сказав, що хоче приєднатися до ТрО

У Києві у перший день війни, коли ми дивилися укриття на Оболоні, там, де ми жили, чоловік перейшов на іншу сторону дороги, і в цей же момент російський бомбардувальних пролетів над нами дуже низько, чоловік кричить: "Біжи!" У мене був шок і оніміння, тоді літак не кинув бомбу, але це була лотерея. Тепер на літаки у мене нездорова і неадекватна реакція. З'явився інстинктивний страх літаків, хоча раніше багато літала і подорожувала. Тоді ми побігли до метро і там ночували. Відчуття цього страху і порожнечі неможливо описати.

Ввечері 25 лютого з Києва ми з моїм чоловіком поїхали потягом до Львова. У нас не було квитків, ми просто стояли в метро і не знали, що нам робити, куди їхати, куди бігти. Потім хтось із знайомих чоловіка написав йому, що має квитки, але поїхати не зможе, тому запропонував їх просто подарувати нам. Ми взяли ці квитки як неймовірний подарунок, приїхали на вокзал. Там була тьма народу: на платформах, на пероні. Люди були агресивні, бо всі хотіли влізти на ці потяги, а місць не вистачало – це було щось страшне.

Перша ніч у сховищі у підвалі та у метро / Фото надані сайту 24 каналу

 

Ми підійшли до вагона, показали провідниці ці квитки, але вони ж були на чуже ім'я. Провідниця сказала, що посадять всіх по максимуму, навіть тих, у кого взагалі квитків немає. В купе, яке розраховано на двох людей, нас сиділо шестеро, люди лежали на підлозі, там були діти, тварини, собаки та коти у переносках та клітках – вагон був просто набитий битком. Всі були перелякані і хотіли поїхати.

Мій чоловік вийшов на вокзалі у Львові – сказав, що хоче приєднатися до територіальної оборони. Сам він не військовий і зброю ніколи в житті в руках не тримав. Мені було важко з цим погодитися, але це було його рішення, тому я його прийняла. Я вийшла у Будапешті, там мене забрав троюрідний брат чоловіка і відвіз у Прагу.

Чому Прага? Бо брат чоловіка з сім'єю там вже проживає 5 років, вони гарно знають чеську, мають роботу і т.д. Тобто я їхала туди, бо розуміла, що у перший час вони зможуть мені допомогти і підказати, що роботи, бо їхати в нікуди – страшно.

Взагалі у цьому поїзді з Києва до Будапешту я їхала годин 10. У якомусь прикордонному містечку нас висадили й сказали пересісти на інший поїзд, який йде напряму до Будапешту. Я була з одним рюкзаком, пересіла туди, провідних цього угорського поїзду вже сказав, що ми маємо заплатити за квитки і їх не цікавило, тікаємо ми від війни чи ні.

Це трохи про солідарність Угорщини. У тому вагоні сидів чоловік, угорець, він подивився на нас – було видно, що з нами щось не так: перелякані очі, брудний одяг, паніка. Цей чоловік підійшов і віддав нам всю свою їжу, там були якісь шоколадки, сирочки, соки. Сказав, що він співчуває Україні. Це було дуже зворушливо.

З Будапешту ми п'ять годин їхали до Праги. Я взагалі не хотіла цієї тимчасової міграції. На шляху до Львова я намагалася переконати свого чоловіка, що краще, якщо я залишусь з ним десь у Львівській області. Але він переконав мене, що йому буде спокійніше, якщо я буду у безпеці. Це було складне рішення. Чоловік забрав з собою нашого кота, бо у нас не було на нього жодних документів і я боялася, що на кордоні нас не пропустять. Ми цю кішку взяли з притулку 2 роки тому, переживали за її моральний стан. Але нам пощастило – наша кішка Альба глуха, і вона не чула всіх вибухів, але вона все одно була дуже налякана.

Перетинати кордон мені було не складно, ми стояли десь годину всього, подивилися наші паспорти, сумки не дивилися. Жодних труднощів з перетином кордону не було, можна сказати, що пощастило.

Поїзд у нове життя та повернення чоловіка з кішкою до Києва / Фото надані сайту 24 каналу 

 

Спочатку було дуже важко, ніби ти в якомусь акваріумі

Я не була в центрах допомоги біженцям, бо одразу поїхала до родичів. Там я три тижні жила у вітальні, допомагала готувати, няньчити їхню маленьку дитинку, намагалася щось для них зробити.

Пошуки роботи й житла – це складна тема. Я розуміла, що не можу у них залишатися вічно, тому на другий же день мого приїзду ми пішли у міграційний центр, родичі допомогли мені заповнити чеською необхідні документи і я отримала візу толерантності – це вклейка в паспорті, досить велика, з моїми даними, фотографіями. Вона діє один рік, отримала я її буквально за 2 години. Перше слово, яке я вивчила чеською, це було vаlka – війна. Бо потрібно було вказати причину приїзду. Також я отримала медичне страхування від держави строком на один рік. Консультація лікаря тут безкоштовна, але ліки потрібно купувати за свої кошти.

В Чехії передбачена допомога – 5 тисяч крон (6 530 гривень) одноразової виплати, але це для тих, хто не працевлаштований. Коли я зрозуміла, що я можу отримати цю допомогу, я вже була працевлаштована, тому я її не отримала. Я отримала картку у чеському Райффайзені, тоді він давав всім українцям по 2,5 тисячі крон як допомогу за реєстрацію у їхньому банку. І ця картка стала моєю зарплатною.

Громадський транспорт для українців тут безкоштовний – ти маєш показати паспорт та візу, і все. Це велика підтримка, бо він тут недешевий. Але проїзд у міжміських поїздах треба оплачувати.

Українські прапори у Празі / Фото надані сайту 24 каналу

 

Мої друзі питали по всім своїм знайомим, чи є якісь вакансії. Чеської я не знаю. Знаю українську, російську, англійську, бо я вчителька англійської, та французьку. Згодилося знання саме англійської. На LinkedIn знайомі моїх друзів запостили моє резюме та дали свої рекомендації, також там є рекомендації від моїх попередніх роботодавців.

Роботу також шукала на різноманітних сайтах, у мене було близько десяти різних співбесід на різні позиції: асистентка генерального директора, виконавча асистентка, координаторка проєктів, івент-менеджерка. Всюди вимагається хороше знання чеської мови і це було великою проблемою, коли ти не розумієш ні слова. Саме через це я впустила багато хороших вакансій.

Мені подзвонили із компанії Coca-Cola, сказали, що бачили моє резюме на LinkedIn, тому саме він мені допоміг. Мене запросили на онлайн-співбесіду, у мене було декілька етапів і мене взяли на роботу. Я пообіцяла, що вивчу чеську, бо в чеськомовному середовищі важко перебувати, коли ти взагалі не розумієш мову. Також я пообіцяла, що буду працювати довгостроково – щонайменше 1 рік. Я вже майже місяць тут працюю як асистентка генерального директора, поки навіть важко у це повірити.

Чеську вивчаю із вчителем онлайн двічі-тричі на тиждень. Викладачка – українка, вона вільно володіє чеською і гарно пояснює мені українською. Я вже майже 2 місяці в Празі і на 80% розумію, про що говорять люди. Правда, відповісти можу не завжди – у мене поки доволі обмежений набір слів, але спілкуватися на мінімальному рівні я можу. Бо спочатку було дуже важко, ніби ти в якомусь акваріумі, де всі все розуміють, а ти – ні.

Перепустка з нової роботи / Фото надані сайту 24 каналу

На роботі мій директор – румун, він говорить тільки англійською, але інші колеги розмовляють чеською. Колеги дуже приязні. До України та нашої ситуації всі ставлять з великим співчуттям і сама компанія максимально допомагає. Багато співробітників компанії Coca-Cola із Києва приїхали сюди, їм допомагають шукати житло, підбирати відповідні роботи, купують одяг, ліки – роблять все.

Війна в Україні – це одна з основних тем для розмов. Але чехи не тільки говорять, а й справді роблять. Я відчуваю їхню підтримку, мене вже сто разів спитали, чи потрібна мені допомога, якісь речі, одяг, посуд. Українські прапори тут по всьому місту і чехам я дуже вдячна за все, що вони роблять. Офіс у мене прекрасний – окремий кабінет з чудовим обладнанням. Умови такі ж, як я мала в Києві, я довгий час працювала асистенткою генеральних директорів фармацевтичних корпорацій, також я довгий час була особистою асистенткою Євгена Клопотенка, відомого шефа.

Є маса підводних каменів, які не дають просто взяти і винайняти житло

Щодо житла, мій колега з компанії Coca-Cola живе поряд з офісом і він погодився надати мені дитячу кімнату, щоб тимчасово пожити. Це абсолютно безкоштовно, на той час, поки я отримаю хоча б першу заробітну плату і зможу знайти собі якесь житло. Тому я переїхала туди, 7 хвилин пішки і я в офісі. Сім'я у них чудова – щирі, відкриті. У нас відбувається постійний культурний обмін: я їм готую щось з української кухні, вони мені – з чеської, розповідаємо один одному про свої культури.

Український борщ, яким Леся пригощала чехів / Фото надані сайту 24 каналу

Житло шукала на Bezrealitky – це популярний тут сайт. Щодо умов оренди: потрібно заплатити за перший і останній місяць, заплатити депозит, який тобі повернуть вкінці оренди, якщо ти нічого не зіпсуєш, і ще ти повинен заплатити комісію рієлтору. Тому перша сума, яку потрібно внести – просто астрономічна. Це складно і багато моїх знайомих, які приїхали до Чехії, зіштовхнулися з цим. Потрібно використовувати усі свої зв'язки, питати всіх знайомих, бо через сайти знайти це доволі складно.

Власникам квартир потрібно надавати гарантії, що ти зможеш платити. Бо те, що ти українець і біженець, для них не виглядає так, наче ти людина, яка зможе довгий час платити оренду.

Є маса підводних каменів, які не дають просто взяти і орендувати житло. Багато квартир здаються без меблів, тобто вони абсолютно пусті, то ти мусиш купити всі ці меблі, а це доволі дорого. Тому я шукала тільки житло з меблями. Але житло знайшла собі через друзів – це гарний будинок, але на краю міста, за ним лише поле. Та мені це підійшло, бо лише три автобусні зупинки до мого офісу. Тому збираюся переїхати, буду жити сама – у невеличкій однокімнатній квартирі.

Психологічно важко те, що я одна, без свого чоловіка. Ми ніколи не розлучалися так надовго. Ми познайомилися, страшно сказати, ще у дитячому садочку, все життя були друзями, і ось уже чотири роки, як ми одружені. Дітей у нас немає, але є кішка. І ось ця розлука психологічно дуже важка, але я розумію, що якийсь час мушу попрацювати тут, бо так потрібно.

В Києві у нас є власна квартира, але вона в іпотеці і за неї треба платити, тому обставини лише ускладняються. А можливості поїхати назад поки немає. Навіть якщо завтра закінчиться війна, я не зможу повернутися назад, бо у мене є зобов'язання і контракт тут. Зарплата дозволяє орендувати квартиру, покривати свої життєві потреби, хоча не можна сказати, що вона дуже велика, але цілком достатня для проживання.

Чехи дуже допомагають українцям / Фото надані сайту 24 каналу

 

Якщо врахувати, що багато українців взагалі за кордоном не працюють за професіями, то у мене така ж сама робота, як у Києві. Я вважаю, що мені пощастило, і ще й гідна оплата праці. Але я вірю, що цей рік мине, і я поїду до Києва, до своєї сім'ї, бо дуже хочеться повернутися до свого життя, вкраденого життя.

Також цікаво – генерали хотіли відмовити Путіна від наступу: дивіться відео