А на запитання лорда Карнарвона "Чи ви щось бачите?" відповів легендарним "Так, дивовижні речі" – адже то було золото Тутанхамона, яке засліпило планету. Але це мало ще один несподіваний наслідок – виник новий потужний міф про прокляття фараонів, і 24 Канал розповість про все трохи докладніше.
Чому смерть від комара стала "помстою мумії"?
Те, що відбулося далі, після відкриття гробниці Тутанхамона, багато хто сприймав як тріумф містики, але насправді це був перший в історії глобальний майстер-клас зі створення фейкових новин. Відоме нам із безлічі книг та фільмів "прокляття фараонів" народилося не у темряві єгипетського підземелля, а у прокурених кабінетах і на сторінках газет 1923 року.
Передовсім зауважимо, що експедицію Говарда Картера фінансував Джордж Герберт, п'ятий граф Карнарвон, а розкопки вимагали таки колосальних коштів. І от щоб компенсувати витрати, лорд уклав безпрецедентну угоду – він продав ексклюзивні права на висвітлення розкопок лондонській газеті The Times за 5000 фунтів стерлінгів (величезна сума на той час), ще й плюс відсоток від перепродажу новин іншим виданням.
З цього й розгорілося полум'я міфу. Сотні репортерів з усього світу з'їхалися до Луксора – вони знемагали від пекельної спеки, жили у наметах і дешевих готелях, але не мали доступу до гробниці. Журналісти таких гігантів, як Daily Mail чи New York Times, були змушені передруковувати матеріали своїх конкурентів з The Times. При тому власники газет вимагали ексклюзивів та сенсацій.
Поки репортери стояли перед зачиненими дверима, їм наче й не залишалося нічого іншого, окрім вигадувати – і тут доля підкинула ідеальний сюжет. 5 квітня 1923 року у каїрському готелі Continental-Savoy помирає лорд Карнарвон, йому було лише 56 років. Причина смерті, задокументована лікарями, була абсолютно прозаїчною, хоч і трагічною – під час гоління лорд зрізав укус комара на щоці.
В умовах тогочасної медицини та єгипетського клімату у рану потрапила інфекція, що призвела до запалення, а згодом – до фатальної пневмонії. Карнарвон, чиє здоров'я було підірване ще до Першої світової війни внаслідок важкої автомобільної аварії, просто не мав достатнього імунітету, щоб боротися з хворобою. Але для репортерів, які місяцями сиділи без роботи, його смерть стала золотою жилою.
Артур Вейгалл, спеціальний кореспондент Daily Mail (і колишній інспектор старожитностей Єгипту, який мав особисту неприязнь до Картера), миттєво підхопив тему та почав роздувати істерію. Преса миттєво згадала лист популярної тоді письменниці-містички Марі Кореллі, яка за два тижні до смерті графа опублікувала попередження, що "найжорстокіше покарання чекає на будь-якого непроханого гостя у гробниці".
Міфи й правда про наслідки відкриття гробниці Тутанхамона: дивіться відео Щодочого
До яких масштабів розрослася газетна містифікація?
Журналісти почали конструювати міф із блискучою, хоч і безпринципною майстерністю. Вони писали, що у момент смерті Карнарвона у всьому Каїрі згасло світло. Та факт у тім, що перебої з електропостачанням у Каїрі 1920-х років траплялися щовечора через перевантаження мережі, це була буденність, а не містика. Також ЗМІ стверджували, що у маєтку лорда в Англії його улюблена собака Сюзі завила і впала мертвою тієї ж секунди, коли помер сам лорд. Ніхто не зважав на відсутність будь-яких свідків цього "феномену".
Масла у вогонь підлив сер Артур Конан Дойл. Творець Шерлока Холмса, який на схилі літ став палким прихильником спіритизму, публічно заявив, що смерть лорда могла бути викликана "елементалями" – демонічними охоронцями, створеними жерцями Амона. Коли такі слова вимовляє один із найвідоміших письменників світу, натовп перестає вірити лікарям.
А далі преса просто почала приписувати "прокляттю" будь-яку смерть людини, яка хоча б раз відвідувала Єгипет. Загинув у автокатастрофі? Прокляття. Помер від старості через десять років? Прокляття наздогнало. Газети навіть вигадали напис над входом до гробниці: "Смерть на швидких крилах наздожене того, хто торкнеться гробниці фараона". Насправді такого напису ніколи не існувало – це чиста вигадка репортерів.
У 1934 році американський єгиптолог Герберт Вінлок провів простий статистичний аналіз. З 26 осіб, які були присутні за відкриття самої гробниці, протягом наступних десяти років померло лише 6. З 22 людей, які були присутні за відкриття саркофага, померло лише 2. З 10 фахівців, які розгортали мумію, до 1934 року не помер жоден.
Головний "винуватець" порушення спокою фараона, Говард Картер, який провів у гробниці найбільше часу, дихаючи її пилом, прожив ще 17 років і помер у 1939 у 64 роки від лімфоми. Доктор Дуглас Деррі, який безпосередньо проводив розтин мумії Тутанхамона, дожив до 87 років. Сержант Річард Адамсон, який цілодобово охороняв поховальну камеру і спав просто біля саркофага, помер у 1982.
Станом на 2026 рік артефакти Тутанхамона спокійно експонують у Великому Єгипетському музеї (GEM) біля пірамід Гізи, а міф про прокляття давно розсипався на порох – якщо не зважати на особливо довірливих до фантастичних фільмів глядачів. Але "прокляття фараонів" залишається з нами у ще одній іпостасі – як пам'ятник людській жадобі до сенсацій та безжальній конкуренції газетних магнатів.