Простими словами про війну на Донбасі, анексію Криму та рагулізм Росії

Нещодавно я зрозумів, що почавши вести свої блоги, я не представився нормально і не висловив свою позицію щодо бойових дій на сході, анексії Криму та ролі Росії у цьому всьому.

Я доброволець та ветеран, здавалося, ну якою може бути моя позиція. Це ж очевидно. Але розмови онлайн та наживо наштовхнули мене на думку, що свою позицію таки необхідно озвучити.

Це буде не звичайний блог. В ньому я спробую на дуже простому прикладі показати, що ж відбулося і досі відбувається у нас вдома.

Отже. Мене звати Леонід Остальцев і я - учасник бойових дій. Мені було 27 років, коли мавпи збили ІЛ-76 з нашими десантниками.

Тоді я пішов у військкомат і сказав: я - доброволець, прошу зарахувати мене до лав Збройних сил України.

За розподілом потрапив до 30 ОМБ 1 батальйон 2 рота. З літа 2014 по літо 2015 я виконував бойові задачі у складі свого підрозділу на території Донецької та Луганської областей.

По поверненню я разом із іншими ветеранами створив союз ветеранів деснянського району, щоб бути корисними для тих хто, повертається з війни, і допомагати сім"ям загиблих.

Після цього я створив проект Ветерано піца. Ну а тепер ще й веду свій блог на 24 каналі.

Буду відвертим. Мене напружує позиція певної частини мешканців України щодо подій на Сході та окупації Криму. Бо сам я не звик ховати голову в пісок як страус-телепень при перших труднощах, які з"являються в моєму житті.

І якщо з позицією зрадників та колаборантів все ясно, то не зрозумілими для мене залишаються такі погляди типу “Росія не нападала”, “У Криму прйшов рефрендум і все законно”, “На сході України немає війни із Росією - там громадянська війна”.

І ще є улюблене - “ Це вигідно владі на чолі із президентом, щоб намучувати гроші на контрабанді". З цього приводу треба окремий блог - бо до президента дійсно багато запитань.

Але сьогодні - не про нього. А про тих, хто з “нейтральною позицією” та висловами у дусі “Україна сама винна”. А давайте я вам спробую дещо буквально на пальцях розтлумачити?

Така ситуація. Якщо, я попрошу когось потримати у себе якийсь час мій телефон. І виберу людину в гарному піджаку з кишенями й без дірок.

А потім через певний час я приходжу до людини і кажу: така ситуація, віддай мені свій піджак.

Вона скаже: як так, забирай свій телефон. Е-ні, мені потрібен саме піджак, у кишенях якого лежить мій телефон.

Людина намагаєтесь чинити супротив: кажете, Льоня, так не робиться. Я не погоджуюсь, силою відбираю у вас піджак з телефоном.

Зрозуміло, що телефон тут - умовно це російський флот, піджак - Крим, а застосована мною сила - військова агресія з боку Росії?

Пізніше людина намагається мене переконати, що негарно все-таки було забирати чужий одяг. Я не погоджуюсь. Намагаюсь переконати, що піджаку у моєму товаристві буде краще.

Проте більше того - я починаю бити людину, яка погодилася потримати мій піджак. Бо якось неправильно вона живе, не за поняттями. Цього разу умовна сила - це активні бойові дії на сході України.

Людина кличе на допомогу. Приходять чоловіки і такі кажуть: Льоня, це неправильно - поверни піджак і не бий Саню. ( Це типу Європа намагається вплинути)

На що я відповідаю - ось у мене волина, плюс пацани ще можуть підтягнутися, якщо буде треба - і ви продовжите гомоніти зайве - самі розумієте. Справа серйозна. Так що тримайтесь подалі.

Та тепер чоловіки вже не говорять про піджак чи телефон, вони вже не просять мене не бити - навпаки, починається процес переговорів, на яких я качаю права, що піджак з телефоном залишиться мені - і крапка.

І як тільки визнають моє право цим володіти, я припиню бити - тобто, закінчу бойові дії, військову агресію. (Невелика ремарка до цієї сцени з невидимим піджаком: чужого мені не потрібно, а от своє - відстоюватиму)

Якщо після такого простого роз"яснення ви так і не зрозумієте, що відбувається в Україні і залишатиметесь з нейтральною позицію - то це означатиме, що ми з вами насправді в різних країнах мешкаємо і про різні країни мріємо.

Терпіти чи ховати голову в пісок - це точно не про гідність. А про слабкість духу. І байдужість.

Закінчити я хотів би словами Данте Аліг'єрі, який написав "Божественну комедію": "Найспекотніші місця в пеклі залишені для тих, хто в часи найбільших моральних потрясінь зберігав нейтралітет".