За оцінками громадської організації Gen.Ukrainian, оприлюдненими торік із посиланням на UNICEF, психологічної підтримки нині потребують близько 4 мільйонів українських дітей.
Дивіться також Боятися треба не цього, – Вишебаба про перспективу повернення військових після війни
Що відбувається з психікою дитини під час війни?
До 80% дітей перебувають у групі ризику розвитку посттравматичних реакцій, що може впливати на їхню поведінку, емоційний стан і сприйняття навколишнього світу.
Фахівці зазначають, що психологічні проблеми дедалі частіше проявляються у дітей молодшого віку. Уже з 9 років у них можуть виникати апатія, тривожність, підвищена дратівливість та інші ознаки емоційного виснаження. Діти нерідко втрачають інтерес до улюблених занять, їм стає складніше концентруватися, запам'ятовувати нову інформацію та навчатися. Крім того, вони можуть переживати різкі перепади настрою без очевидних причин. Серед найпоширеніших симптомів психологи також називають порушення сну, нічні кошмари, небажання спілкуватися з оточенням і погіршення пам'яті.
Однією з головних причин погіршення психологічного стану дітей є життя в умовах постійного стресу, спричиненого війною. Повітряні тривоги, вибухи, перебування в укриттях і постійне очікування небезпеки стали для багатьох дітей звичною частиною повсякденного життя, через що їхня психіка перебуває у стані безперервної напруги. Не менш важливим є й емоційний стан дорослих.
Як допомогти дітям впоратися зі стресом?
Психологи наголошують, що діти дуже тонко відчувають переживання батьків і нерідко переймають їхню тривогу. Саме тому дорослим важливо зберігати спокій і заздалегідь пояснити дитині чіткий алгоритм дій під час повітряної тривоги, особливо якщо вона може залишатися вдома без батьків.
Насамперед дитину потрібно навчити без зволікань реагувати на сигнал повітряної тривоги. Вона має знати, що після сирени слід одразу прямувати до укриття, не очікуючи дзвінка чи повідомлення від батьків. Якщо ж дістатися укриття неможливо, необхідно скористатися правилом «двох стін». Також важливо пояснити, що під час тривоги не можна залишатися біля вікон або на відкритій місцевості, навіть якщо зовні все здається безпечним.
Для старших дітей фахівці радять проходити навчання з домедичної допомоги. Такі курси допомагають засвоїти базові навички, які можуть врятувати життя до прибуття медиків, зокрема зупинку сильної кровотечі прямим тиском на рану та правильне накладання турнікета.
Водночас необхідно враховувати вік дитини: діти до 10 – 12 років зазвичай не мають достатньої фізичної сили, щоб правильно затягнути турнікет, тому з ними насамперед варто відпрацьовувати навички прямого тиску на рану. Підлітки віком 12 – 14 років уже здатні освоїти техніку накладання турнікета. Фахівці наголошують, що такі знання потрібно здобувати лише під час офіційних навчань, а не за відео чи неперевіреними матеріалами з інтернету.
Навички з домедичної допомоги можуть сприяти зниженню паніки через зрозумілий сценарій поведінки. Адже у момент небезпеки дитина знатиме як діяти за алгоритмом, який уже закладений. Це критично зменшує ризик заціпеніння, хаотичних дій і неправильних рішень у кризових ситуаціях,
– переконаний інструктор з домедичної допомоги компанії SICH Олег Лелякін.
Окрім цього, варто заздалегідь укомплектувати домашню аптечку, яка міститиме все необхідне для надання першої допомоги. Вона не повинна бути громіздкою, але має включати засоби для зупинки кровотечі та проведення базових домедичних заходів. Насамперед у аптечці має бути турнікет для зупинки масивної кровотечі.
Також рекомендується покласти гемостатичний бинт для тампонування ран, бандаж (тиснучу пов'язку) для фіксації та контролю кровотечі, медичні рукавички для безпечного надання допомоги, ножиці для швидкого розрізання одягу й доступу до поранення, а також маркер, яким обов'язково фіксують час накладання турнікета.
При собі потрібно мати кілька штук турнікетів заради власної безпеки. Кровоспинні джгути можуть стати у пригоді не лише за критичної крововтрати, але й якщо опинилися під завалами через ворожу атаку,
– доповнює Олег Лелякін.
Під час повітряної тривоги чи вибухів діти насамперед звертають увагу на поведінку дорослих. Саме тому батькам важливо зберігати спокій і показувати, що ситуація перебуває під контролем. Психологи радять опуститися до рівня очей дитини, взяти її за руку або обійняти, адже фізичний контакт допомагає повернути відчуття безпеки. Говорити варто спокійним і впевненим голосом, використовуючи прості фрази на кшталт: "Я поруч. Ми знаємо, що робити. Зараз ідемо в безпечне місце". Чіткі інструкції допомагають дитині зосередитися на діях, а не на страху.
Якщо дитина сильно злякалася або почала панікувати, можуть допомогти техніки заземлення та вправи на дихання. Наприклад, дорослий може встановити зоровий контакт і почати повільно та глибоко дихати, щоб дитина інтуїтивно повторювала цей ритм. Це сприяє зниженню рівня стресу. Також ефективною є техніка "5-4-3-2-1", яка допомагає переключити увагу. Для цього можна запропонувати дитині знайти навколо п'ять предметів одного кольору, почути три різні звуки та доторкнутися до двох різних поверхонь. Така вправа допомагає відволіктися від паніки й повернутися до відчуття реальності.
Щоб дитині було легше сприймати гучні звуки під час обстрілів, психологи рекомендують спокійно пояснювати їхнє походження. Наприклад, можна сказати, що вибухи пов'язані з роботою українських захисників, які знешкоджують небезпеку. Водночас важливо не знецінювати емоції дитини та не вимагати від неї "не боятися". Якщо дитина плаче чи переживає, варто підтримати її, обійняти й дати зрозуміти, що її почуття є природними: "Тобі страшно, і це нормально. Я поруч, ми разом".
П'ятий рік повномасштабної війни змінює дитинство тисяч українських дітей, для яких повітряні тривоги та відчуття небезпеки стали звичними. Однак саме дорослі можуть допомогти їм почуватися впевненіше завдяки спокійній поведінці, чітким правилам і зрозумілим алгоритмам дій. У нинішніх умовах одним із найважливіших факторів психологічної стійкості дитини є впевненість у тому, що вона знає, як діяти в небезпечній ситуації, навіть якщо поруч немає батьків.