Репетиція російської інтервенції до Казахстану відбувалася у Криму

Ілюзія легітимності

Варто згадати, що до моменту, коли було оголошено про "приєднання Криму до Росії", в Кремлі, так само, як і під час подій у Казахстані, намагалися дотримуватися "легітимності" та відповідності своїх дій існуючим угодам і процедурам.

До теми Де Назарбаєв, що з ОДКБ і хто наступний: головні питання за підсумками подій у Казахстані

А кількість легальних російських військ на території Криму не перевищувала кількості, зумовленої угодами між Україною та Росією. Призначення нового голови Ради міністрів АРК Сергія Аксьонова (за документами – Аксенова) відбулося згідно з поданням Віктора Януковича – колишній президент уже залишив територію України і був зміщений з посади парламентом, але для Кремля залишався легітимним главою держави.

Чому так швидко

Відмінність ситуації в тому, що в Україні Москва не мала легальних інституційних важелів втручання, таких як ОДКБ (хоча і в Казахстані задіяння таких військ є дуже сумнівним, оскільки жодних доказів зовнішньої агресії проти Казахстану так і не представлено).

Читайте також Москва побудувала собі Путінстан

Крім того, на момент ухвалення рішення про військове втручання в Україні та окупацію Криму Віктор Янукович практично втратив контроль над ситуацією в країні та над силовими структурами. Ось чому Кремль, у випадку з Казахстаном, певен, діяв так швидко.

Стало очевидним, що влада в Казахстані втрачає контроль над силовими структурами, що поліцейські не хочуть стріляти в учасників протестів, а верхівка силовиків не лояльна до чинного президента.

У цій ситуації російське військове втручання стало сигналом: якщо не впораються казахські силовики, з учасниками протестів розбиратимуться російські десантники.

Російські сигнали

Зміни влади, як і в Україні, не буде однаково. І, схоже, казахстанські силовики сигнал зрозуміли – тому стало можливо говорити про швидке виведення контингенту ОДКБ.

Важливо Україна є єдиним справжнім викликом і перепоною для Кремля

Саме тому, певен, можна говорити про Крим як недооцінену небезпеку. Вже в 2014 році стало очевидним, що Росія готова реагувати на протестний рух у колишніх радянських республіках, навіть застосовуючи військову силу та окуповуючи чужі території.

Російські силові "сигнали" можуть, як бачимо, бути найрізноманітнішими – від включення чужої території до "складу Росії" або початку диверсійної війни, як в Україні, до введення "миротворчих" військ на всю територію сусідньої країни, що збунтувалася, як у Казахстані.

Путін наляканий

Але об'єднує ці "сигнали", гадаю, одне – страх режиму Путіна перед неминучими змінами (у тому числі й у самій Росії) та нездатність вирішувати існуючі проблеми політичними методами – тобто явна деградація самої культури ухвалення рішень.

З усього багатого політичного арсеналу Володимир Путін обирає, як правило, залякування, шантаж і залучення силовиків.

Такий підхід важко назвати стратегією: це тактика, яка показує, що Кремль має, впевнений, лише бажання зупинити це майбутнє за допомогою десантників і чекістів.

Путіну готують персональні кари – дивіться відео