Росія у погоні за недосяжним: чому їй не вдається створити союз з Китаєм
Дискусії на тему перспектив російсько-китайського співробітництва не стихають серед представників міжнародної експертної спільноти, а частина політичних еліт США вбачає вісь Пекін-Москва як реальну стратегічну загрозу. Далі читайте в авторській колонці для сайту 24 Каналу.
Ризики створення союзу між Росією та Китаєм
Результати нещодавнього візиту великої російської делегації на чолі з Владіміром Путіним у Китай 17 – 18 жовтня в черговий раз підтвердили особливість двосторонніх відносин між країнами – прагматичне і ситуативне партнерство на основі першочерговості китайських інтересів, де офіційний Пекін не переступатиме "червоних ліній".
Читайте також Чому військова кампанія 2024 року буде ще важливішою
Звичайно, готовність Китаю до купівлі масштабних обсягів енергоносіїв російського походження, а також системне використання Росії як свого "проксі" в питанні досягнення власних геополітичних цілей – все це створює проблеми та стоїть на заваді здійсненню повноцінної економічної ізоляції російської економіки.
Проте теперішня динаміка взаємодії між країнами не дозволяє говорити про реальні ризики створення дієвого військового альянсу чи економічного блоку. У першу чергу, через вибірковість і стриманість китайської сторони.
Причинами позиції КНР виступає багато факторів – починаючи від відсутності довіри до Росії, закінчуючи балансуванням зовнішньополітичних пріоритетів та небажанням втрачати європейський і американський ринки через російський фактор.
Коротко розберемо пріоритетні напрямки співробітництва між країнами та їх перспективи
Енергетика: завищені очікування "Газпрому"
У "Газпромі" сподіваються, що китайські споживачі зможуть замінити йому повністю втрачений західноєвропейський ринок та сміливо анонсують рекордні трубопровідні постачання в обсягах понад 100 мільярдів кубометрів. Проте, об'єктивні оцінки підштовхують на думку, що російська компанія "торгує повітрям": амбітні економічні і геополітичні плани з переорієнтації газових постачань на схід – видаються популізмом.
По-перше, так і не має контракту на постачання газу в Китай для реалізації проєкту "Сила Сибіру – 2". Навіть особиста участь Путіна не переконала Китай змінити свій пасивний підхід до російської ініціативи. Жодного конкретного прогресу досягнуто не було і контракт не підписаний.
По-друге, КНР не відмовляється від свого підходу диверсифікації ресурсної бази. Для прикладу, в іншій важливій складовій енергетичного товарообороту – продажу нафти – Росія утримує перше місце серед експортерів на китайський ринок і здавалося б повністю "заливає" його дешевою сировиною. Проте усі обсяги продаж складають 20% від всього китайського портфеля імпорту. Вказана тенденція наочно демонструє фундаментальний принцип – Росія більше залежить від продажу своєї нафти, ніж Китай від її купівлі.
Ще більш яскраво це проявляється у справі газу. КНР зберігає різноманітні можливості отримання сировини з країн Центральної Азії, М'янми, Близького Сходу (скраплений газ) тощо. "Підсідання на російську енергетичну голку" за прикладом окремих європейських країн до 2022 року – не входить до планів Піднебесної.
У теперішніх обставинах, амбіції "Газпрому" повністю переорієнтувати трубопровідний газ із ринків Західної Європи на Китай видаються невиправданими.
Якщо брати за основну статистику компанії від довоєнного періоду, без врахування Туреччини та Східної Європи, на західноєвропейський ринок надходило 120 мільярдів кубометрів на рік.
Цікаво Війна між російськими чиновниками виходить на новий рівень
При найкращому сценарію до 2030 року "Газпром" зможе компенсувати лише орієнтовно 50% від вказаних втрат. Це якщо вдасться розширити пропускну спроможність "Сили Сибіру – 1" до 50 мільярдів кубометрів та запустити на повну потужність "далекосхідний маршрут" в обсягах 10 мільярдів кубометрів.
Без реалізації проєкту "Сила Сибіру – 2", стратегічні плани Росії не можливо виконати, а всі публічні заяви з цього приводу – відверті спекуляції. Водночас підстав вважати, що ситуація зрушилася з місця поки немає. Можливо, Росії доведеться зводити інфраструктуру без контракту, що ще більше ослабить їх і без того не найкращі переговорні позиції.
Банківсько-фінансовий сектор: у погоні за недосяжним
Попри численні спекуляції на тему створення спільної російсько-китайської платіжної системи, ефективний обхід системи SWIFT та "широкі інвестиційні перспективи" для кредиторів чи інвесторів з КНР, реальний стан справ не виправдовує російські очікування.
"Сбербанк" та "ВТБ Банк" надалі здійснюють активні спроби відновити можливість для переказів фізичних осіб чи підприємців в Китай. Проте на практиці подібна процедура займає багато часу та передбачає комісію до 20% через складний механізм із залученням менших банків-прокладок. В таких умовах говорити про динамічний розвиток бізнесу між діловими колами обох країн не доводиться.
Китай не готовий ставити себе під удар санкцій, коли мова стосується роботи з російським ринком. А банківсько-фінансовий сектор – яскрава демонстрація того, як раціональний підхід домінує над політичними заявами.
Ключовий вектор китайських інвестицій в Росію – нафтовий сектор, хімічна промисловість, ліс і деревообробка, тобто все, що пов'язане з отриманням дешевої та доступної сировини.
Для прикладу основні активи великого китайського бізнесу зосереджені в проєкті "Ямал СПГ" (до 30% акцій), нафтохімічній компанії "Сібур" (до 10% акцій), заводах для перероблювання і транспортування деревини в Амурській області та Хабаровському краю.
Рекомендуємо За яких обставин протести у Дагестані можуть перерости у щось більше
Торгова політика Китаю відносно Росії надалі спрямовується на отримання ресурсів, що лежить в основі збільшення товарообороту між країнами та подається російською стороною як стратегічний успіх.
Китай не демонструє готовності переступати "червоні лінії" в питанні постачання озброєння чи прямого порушення санкцій. Безумовно, як багато інших представників регіону, китайські підприємці продають на російський ринок товари, що надалі можуть мати подвійне призначення – мікросхеми, дрони або обладнання до них, а нелегальні схеми дозволяють отримувати й підсанкційні товари європейського походження.
Однак і тут Китай демонстрував, що за потреби може вдатися до жорстких мір для власної перестраховки або для політичного впливу на Росію.
Для прикладу, влітку у Піднебесній ініціювали обмеження на експорт дронів – їх продаж потребуватиме спеціальної ліцензії профільного міністерства, а замовник буде змушений надати підтвердження, що продукція не використовуватиметься у військових цілях. Фактично, створені бюрократичні умови серйозно ускладнили роботу каналу прямих постачання обладнання в Росію.Китай використовує Росію
Підсумовуючи, варто відзначити, що Китай дійсно системно використовує Росію для досягнення власних економічних і геополітичних цілей. Часто подібний підхід створює проблеми для українських інтересів.
До прикладу, значні обсяги імпорту нафти і нафтопродуктів дозволяють Росії адаптуватись до міжнародних санкцій, а зовнішньополітичні пріоритети офіційного Пекіну поки не дозволяють Україні переконати Китай в об'єктивності та справедливості української позиції з приводу стримування російської агресії та закінчення війни.
Проте буде перебільшенням говорити про наявність стратегічного союзу між Китаєм і Росією, що залишає певне "вікно можливостей" для корекції підходів китайської сторони. Для України та міжнародних партнерів важливо знайти прагматичні стимули, які спонукають Китай до жорсткішої лінії політики на російському напрямку. Зважаючи на те, що попри політичні суперечності, для Піднебесної важливе економічне співробітництво і США, поряд зі збереженням позицій на європейському ринку.