Три місяці наступу на Харківщину: чого досягнув ворог і які перспективи

Перспективи Росії навколо Харкова

Вихідне становище: березень 2024 року (після Авдіївки). Енергетика на волоску, допомога США заблокована, Росія готується вичавити максимум із "вікна можливостей", щоб у листопаді 2024 року – січні 2025 року мати сильні аргументи. Очікується сплеск активності росіян наприкінці травня – початку червня та накопичення сил ворога до осені для "масштабного наступу".

Читайте також "Шахеди", FPV-дрони та "Ланцети": що змінилося у серпні

Дві лінії – питання про владу і бойові дії (як "політика іншими засобами").

1. Питання про владу Кремлю потрібно було вирішити у трьох точках: Україні, Європі та США. Цілі очевидні: ослаблення України через дестабілізацію, параліч управління та блокування зовнішньої допомоги для подальшого добивання.

Що зрештою?

• Попри сприяння окремих українських лиходіїв, спроба розгойдати ситуацію з "нелегітимністю" президента України провалилася. Розіграти сюжет із "перемир'ям" та зривом воєнного стану теж не вийшло. Продовження воєнного стану до 9 листопада забезпечує необхідну стійкість на найгарячіший період. Розірвати політико-правову тканину України та паралізувати державу Кремлю не вдалося.
• Достатньо вразити Європу для зміни курсу не вдалося. Попри елементи "правого повороту", біля керма в Брюсселі залишилися ті самі обличчя. Інцидент у Франції купіровано. Екзерсиси Словаччини та Угорщини створюють більше галасу, ніж реального впливу на ситуацію. Загалом, скоріше фіаско.
• А ось у США нічого не вирішено. Нещодавній обмін виглядає як надто явний пас чинної адміністрації з боку Кремля. Отже, Трамп не такий їм і друг.

Це вкладається в мою гіпотезу, що Москві потрібен розкол у США та максимально ослаблений президент. Впевнена перемога будь-якого з кандидатів для них неприпустима, все має бути на межі та зі скандалом. Тому є логіка в тому, щоб зрівнювати шанси, підігруючи кампанії, що відстає по ходу. Росія вже точно не досягне всіх цілей, але на ключовому напрямі бій ще попереду.

2. Військовий трек як забезпечення політичного.

На тлі драматичного виснаження української армії через зупинення американської допомоги, в Росії ухвалювали рішення про вектор головного удару. Тиснули за декількома напрямками, щоб утруднити реагування, і водночас виявляли слабкі місця. Харків фігурував як один з основних варіантів розвитку кампанії.

Коли почалася метушня на півночі Харківської області, я припустив, що це фальстарт. Потім таку саму оцінку оприлюднили й наші офіційні особи. Причин поспішності я не знаю: Шойгу боровся за життя, готували фон візиту Путіна до Сі Цзіньпіна або хотіли все вирішити, доки не дійшла західна допомога. Або все разом.

Факт у тому, що підготовка не була завершена. Як наслідок – росіяни організували ще одну точку для спалювання своїх військ за низького політичного ефекту (не спрацювало на виборах у Європі). Тепер навіть придані з інших напрямів морпіхи та десантники не допомагають.

Стійкість наших воїнів та стійкість самого Харкова завадили реалізації планів ворога. Ба більше, відбулося важливе зрушення. Під громадським тиском Вашингтон був змушений зняти частину обмежень на використання американської зброї на території Росії.

Це послаблення позбавило росіян переваги, яка була на Півночі, але не було в Донецькій області. Наші отримали можливість завдавати ударів на недостатню, але глибину.

Зауважте Туга за домом і криза ідентичності: як справитися з викликами вимушеної еміграції

Як наслідок намітився абрис кампанії на осінь. Головні зусилля росіян концентруються в Донецькій області, де вони мають основні територіальні успіхи. Хоча тиснуть вони, як і раніше, від Харкова до Запоріжжя.

Інциденти у Курській області ще більше знижують перспективи Росії навколо Харкова. Як вони позначаться на всьому фронті – передбачити складно, залежить від результатів. Я думаю, в суто військовому плані – не дуже. А ось у комбінації з політичними чинниками – все можливе. Наприклад, ще пара грубих і наочних помилок російського командування, а-ля розгромлена колона, і росіянам буде складніше залучати найманців.

І тут з'являється наступний сюжет.

Росія хоче вийти на кордони Дніпропетровської області

3. І Володимир Зеленський, і Кирило Буданов, і низка іноземних оглядачів відзначили точку виснаження, коли Росія не зможе продовжувати тиск без чергової хвилі масової мобілізації – приблизно середина 2025 року. Це якщо брати нинішні масштаби втрат та темпи їхнього поповнення.

За таких умов на нас чекає продовження бойових дій щонайменше взимку.

Головком Олександр Сирський зазначив, що до кінця 2024 року Кремль планує довести чисельність угруповання проти України до 690 тисяч осіб. Це означає збільшення на 170 тисяч та потребу мобілізувати близько 80 тисяч щомісяця (зараз декларують близько 30 тисяч).

Це має забезпечити Москві ресурси ведення активних дій взимку – навесні за збереження рівня тиску.

Для вирішення цього завдання у Росії значно збільшують разові виплати найманцям, а також залучають нові методи непрямої мобілізації (наприклад, беруть людей не тільки з в'язниць, але і з СІЗО, обіцяючи зняти претензії). Результативність цих заходів – спірна. Особливо з урахуванням, що 8 вересня у Росії вибори та розганяти "рекрутинг" невчасно. Вони вже просто не встигають.

Поки що Курськ виглядає як масштабна антиреклама найманської програми. Якщо росіянам не вдасться це переламати, вони навіть близько не виконають свій план нарощування угруповання. Як наслідок, вони опиняться перед вибором: або проводити мобілізацію раніше за план (що вкрай непопулярно), або погоджуватися на паузу перед зимою (що їм вкрай невигідно при поточних реаліях).

4. Важко не помітити, що в липні та на початку серпня почастішали роздуми про "переговори" на тлі корекції риторики.

Зокрема, пом'якшено умови для початку розмови. Президент України припустив, що дискусія може початися ще до виведення російських військ, а Росія синхронно заявила, що легітимною українську владу не вважає, але говорити з нею готова.

До теми Тільки не Путін: росіяни шукають винного у ситуації в Курську

При цьому смикають слово "листопад". До листопада щось має статися. Незрозуміло що, але має. Часу – дуже мало, 3 місяці. Одних це мотивує, в інших викликає невиправдані очікування. Очевидно, це відчули, коли пішли заяви, що в листопаді нічого не закінчиться.

На мій погляд, до будь-яких переговорів Росія кров із носа вирішуватиме завдання-мінімум: вийти на кордон Дніпропетровської області хоча б в одній точці. Тоді ворог отримає більше простору для гри.

Росіяни зможуть голосно анонсувати готовність "зупинитись" в обмін на добровільний відхід українських військ з території Донецької та Запорізької областей, про що Путін сказав у червні. Але тоді він не мав жодних аргументів. У разі просочування на адмінкордон навіть на невеликій ділянці, вони з'являться. Мовляв, ми все одно дотиснемо.

Тому найбільш логічною виглядає концентрація зусиль Росії на Покровському напрямку, навіть із ймовірним обходом міста без захоплення. Я не можу оцінювати військовий ефект, але політичний буде значним.

Примарний шанс на мир

Отже, політична логіка наших дій у найближчі місяці зводиться до:

• зриву/уповільнення нарощування російських військ (будь-якими симетричними та асиметричними діями);
• недопущення прориву до кордону Дніпропетровської області.

Військова логіка може мати якісь доповнення.

Починати будь-які розмови до виходу на адмінкордон Донецької області росіянам не з руки. Але вони будуть змушені, якщо забуксують і не зберуть у термін потрібний обсяг особового складу. У цьому випадку виникає примарний шанс на якесь підморожування до нового року.

На розклад можуть впливати зовнішні чинники – тиск США, новий конфлікт на Близькому Сході тощо. Але базово – як я описав вище.

5. Припустимо, що розпочався якийсь діалог і виникла перспектива підморозки. Ключовий момент тоді – чи продовжується воєнний стан? Якщо ні, то одразу виникає питання про вибори і президента, і Верховної Ради, у яких закінчаться конституційні повноваження.

Привід зберегти воєнний стан залишиться залізобетонний – мирної угоди точно не буде, війна нікуди не подінеться. Плюс є окупація частини території, полонені тощо. Проте всім очевидно, який буде запит у суспільстві на припинення воєнного стану і які розгорнуться баталії, щонайменше – з приводу відкриття кордону, демобілізації тощо. Інакше ми можемо самі себе хитати на радість Москві.

В ефірі вже ялозили тему можливих виборів 30 березня 2025 року. Однак, згідно із законом, кампанія має тривати 90 днів. Потрібно або дотриматися цієї норми, або заздалегідь змінити її, щоб не було претензій до легітимності.

Якщо норму не змінять, то рішення ВРУ про проведення виборів має бути ухвалене в середині грудня (щоб ще внести зміни до бюджету), а кампанія розпочинатиметься під Новий рік. Як технічно підготувати цей процес за час, що залишився, щоб країну не розірвало, чесно кажучи, я не уявляю.

Наступне продовження воєнного стану – до 9 листопада. Термін не обов'язково має бути 3 місяці.

Поведінка наших політиків вказує, що всі ці дати знають і логіку можливого переходу у "виборчу гонку" спинним мозком відчувають. Тому і поводяться як перед початком виборів. Дуже дарма.

Енергетика – не вирішальний фактор

6. Що крім військових та політичних факторів?

Енергетика. Навіть якщо Росія продовжить бити по енергетиці, зиму ми пройдемо. Тяжко, але пройдемо. Бо деякі заходи таки вживаються.

Дуже "червона лінія" – це удари по АЕС (розподільчим вузлам). Тоді все буде погано. Але це за межею і важко прогнозувати.

Тобто енергетика не буде визначальним фактором на гіпотетичних переговорах. Шантаж на цю тему не буде результативним.

Економіка. Тут багато всього. Краще не стає. Податкові та інші заходи я не хочу обговорювати, в мережі повно оцінок фахівців на вибір.

Головне, на мій погляд, це обсяги закордонної допомоги на 2025 рік. Тут поки що ситуація виглядає не до кінця сформованою.

З позначеними НАТО 40 мільярдами євро військової допомоги багато питань щодо їхнього розподілу між країнами. А є ще фінансова допомога та інші. Не виключаю, що в частині столиць чекатимуть до того ж листопада. Хоча й доведеться перекроювати вже ухвалені бюджети.

Загалом, поки що той самий набір висновків, як і раніше, лише з більшою деталізацією.

Якщо Росії вдається вийти на адміністративний кордон Донецької області та забезпечити темпи збирання найманців, то з листопада всі почнуть тиснути на Україну, маніпулюючи обсягом допомоги на 2025 рік. Щоб не входити до зимової кампанії, підморозити та політично якось розрулити навесні. Природно – рахунок поступок з нашого боку.

Рекомендуємо Що кажуть у США про прорив кордону у Курській області

Якщо у Росії нічого не вийде, тиснути почнуть на Путіна, щоб він стримав хотілки. Тоді можлива пауза на порівняно вигідних для України умовах із переходом до якогось переговорного процесу, а за ним чи паралельно – до виборчого циклу.

Якщо буде якась половинчаста ситуація, то з високою ймовірністю зиму ми проходитимемо з активними бойовими діями. Відповідно, жодних виборів не буде.

Курська історія, окрім низки суто практичних результатів, ще підсвітить межі стійкості путінського режиму. Поведінка Лукашенка, Кадирова, Дерипаски та інших персонажів вказує, що беззастережної віри в успіх Путіна у них немає. Вони (як і багато інших) явно вичікують та позначають дистанцію. Її можна скоротити, у разі успіху Кремля, або збільшити, щоб мати можливість маневру.

Чим менша стійкість – тим більше значення може мати збіг різних факторів, які самі собою картину радикально не змінюють. Наприклад, F-16. Якщо вийде діставати російські аеродроми дронами та ганяти їхню авіацію в повітрі, росіяни втратять здатність рухатися вперед шляхом знищення наших позицій КАБами. А це вже вихід на політичні наслідки.

Важливість стійкості

Що можна робити, окрім допомоги армії – не сахатися. Бо стрибки з ейфорії в помиральну яму і назад – втомлюють. Наприклад, треба бути морально готовим, що рано чи пізно (краще, звичайно, ніколи, але як є) один із F-16 зіб'ють або дістануть на землі.

Результати Курської битви теж можуть бути різними (хоча вона вже себе виправдала). Це не має вибивати.

Період запеклого обміну виробами з абрикосів переходить у період підкидання кабачків. Це заспокоює. А там уже й осінь.

Підготовка до навчального року та зими. Підготовка в міру можливості до економічного стресу. Увага здоров'ю. Посильна допомога.

Як бачимо, навіть цього року Україна кілька разів змінювала негативний сценарій завдяки стійкості. Так що боротьба за краще з можливого виправдана і, як і раніше, може бути успішною.