Німецький політолог та аналітик Андреас Умланд у ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу детально проаналізував наслідки глибоких ударів ЗСУ по російській енергетичній інфраструктурі, реакцію Кремля на ці атаки та перспективи деокупації Криму.
Умланд вважає, що тепер перспективи повернення Криму під контроль України радикально зросли через накопичення критичних логістичних та інфраструктурних проблем окупантів, але вважає, що це не станеться швидко.
Аналіз найважливіших геополітичних і військових подій тижня – читайте у матеріалі 24 Каналу. Розмова відбулась напередодні Саміту НАТО в Анкарі. Андреас Умланд дав інтерв'ю англійською у відеоформаті. 24 Канал його переклав і подає у текстовому варіанті.
Символічні удари Кремля по столиці перед Самітом НАТО
Буквально минулої ночі Росія знову завдала удару по Києву. Це була жорстока атака із застосуванням 29 балістичних ракет, які не були перехоплені українськими Повітряними силами через брак ракет-перехоплювачів. На цей момент підтверджено загибель щонайменше 14 людей, і ми маємо десятки поранених – думаю, понад 60 осіб. Ця атака стала вже другим потужним масованим ударом по українській столиці лише за останній тиждень. І, звичайно, цей обстріл відбувся прямо перед Самітом НАТО в Анкарі. На вашу думку, який сигнал Москва намагається надіслати решті світу?
Я думаю, що це, перш за все, сигнал самій Україні або спроба щось їй продемонструвати. Оскільки нещодавні українські атаки на російську енергетичну інфраструктуру мають глибокий вплив, як тепер з'ясовується, на російську економіку, а також на соціальну стабільність у Росії. Тому Москва намагається відповісти на це, атакуючи Київ.
Ми також маємо згадати, звичайно, що такі смертоносні атаки на українські міста траплялися й раніше багато разів.
Звісно, від цих атак найбільше страждали міста на схід від Києва. Але зараз Москва цілком очевидно обирає своєю ціллю Київ як столицю, де ухвалюються рішення, а також де розташовані західні посольства, щоб залякати, так би мовити, Київ та західні країни й якось відреагувати на ці дуже проблематичні для Росії українські атаки на російську енергетичну інфраструктуру.
Тому я вважаю, що це переважно символічний акт. Адже на саму війну, а також на здатність України завдавати глибоких ударів по російському тилу ці російські атаки майже не мають впливу.
Я маю на увазі, що іноді вони дійсно влучають у військові склади та військову інфраструктуру, але здебільшого ці атаки просто вбивають цивільних осіб, руйнують цивільні будівлі й насправді не мають жодного реального впливу на українську оборону та на здатність України завдавати шкоди російській економіці.
Інтерв'ю Андреаса Умланда – дивіться відео:
Поки Росія продовжує воювати з українськими мирними жителями, звичайними житловими будинками в різних українських містах, ця ніч стала чітким сигналом, що Україна не має ракет-перехоплювачів. Як ви вважаєте, чи стане цей удар своєрідним сигналом для пробудження наших партнерів під час Саміту НАТО? Чи очікуєте ви почути більше позитивних новин про постачання зброї для Києва найближчими днями?
Я дуже на це сподіваюся. І головне питання тут може полягати просто в тому, де фактично взяти ці ракети. Оскільки основні запаси ракет були виснажені. І тепер дійсно доводиться шукати залишки ракет у Європі та за її межами, намагаючись допомогти Україні захистити себе від російських крилатих та балістичних ракет.
Наскільки я розумію, балістичні ракети є головною проблемою. Проти російських безпілотників Україна розробила власну систему захисту. Також щодо російських крилатих ракет – існують певні засоби протидії їм.
Але балістичні ракети – це реальна проблема, і я лише сподіваюся, що НАТО, а можливо, і країни, які не входять до НАТО, допоможуть Україні, наприклад, ракетами Patriot або IRIS-T. Тож зараз це, мабуть, найнагальніше питання для України.
Чи здатне невдоволення росіян дефіцитом палива зупинити Путіна?
Як ви вважаєте, чи можуть ці кадри з росіянами, які стоять у величезних чергах за бензином чи пальним для своїх автомобілів, дійсно вплинути на Путіна, щоб він зупинив цю війну? Чи вони просто продовжуватимуть скаржитися в інтернеті без жодних протестів та змін усередині Росії?
Ну, це складне питання. Я припускаю, що росіяни – принаймні деякі або багато з них – пов'язують війну зі своїми приватними негараздами, які вони зараз переживають.
Особливо з огляду на ймовірні каскадні ефекти, які виникнуть через цей дефіцит бензину та дизельного палива в інших секторах російської економіки та торгівлі. Ці сукупні ефекти, сподіваюся, створять тиск у Росії для припинення цієї війни.
Тим більше, що ескалація з російського боку – альтернативний шлях, який у Росії іноді називають "ескалація заради деескалації" – не спрацює. Ми бачили ці останні атаки на Київ. Якими б жахливими вони не були, я не думаю, що вони призведуть до будь-якого обмеження українських атак на російську інфраструктуру.
Тому, що саме відбудеться, спрогнозувати дуже важко. Існує також елемент репресій.
Можливо, у російському суспільстві вже є великий запит на поміркованість, компроміс, припинення вогню та іншу зовнішню політику. Але керівництво, зокрема сам Путін, ще не готові змінювати курс. І коли саме цей соціальний тиск трансформується у зміну політики чи навіть у зміну політичного режиму – це, мабуть, найбільше питання, на яке дуже важко відповісти.
Проте наразі ситуація змінюється щодня, і в серпні ми вже можемо опинитися в зовсім інших обставинах, ніж сьогодні.
Проблеми Путіна накопичуються
Як ви вважаєте, чи знає Путін про реальну ситуацію на місцях? Нещодавно ми бачили кадри, де він сидить поруч із Герасимовим і стверджує, що Костянтинівка вже перебуває під російським контролем. Але за даними українського Генерального штабу, це фейк – бої там тривають, і повної окупації міста росіянами немає. Чи дійсно Путін усвідомлює реальний стан справ на фронті та наслідки потужних українських ударів по російських НПЗ?
Це хороше питання. Я не впевнений, скільки саме знає Путін. Гадаю, він має щось знати, і не всю інформацію можна від нього приховати. Але схоже, що ним маніпулюють люди з його оточення. Проте він також може знати більше, ніж показує.
Зокрема, я думаю, він просто не може не знати про численні проблеми, які зараз виникають у звичайних росіян через скорочення нафтопереробних потужностей російського нафтового сектору. Тому сигнали, які він подає, насправді досить дивні.
Це ще більше посилює ефект від українських атак на російську інфраструктуру, оскільки виставляє Путіна в дурному світлі, коли він робить такі заяви й применшує наслідки українських операцій.
Тож це дивна ситуація. Менше з тим, російський режим є авторитарним. Він також є преторіанським – має величезну кількість озброєних людей, які захищають режим і особисто Путіна. Тому в російському населенні вже може бути багато невдоволення нинішнім керівництвом. Але чи трансформується це у зміну політики чи політичного режиму, і якою мірою це може вплинути на реальні дії – для мене це все ще відкрите питання.
Давайте також поговоримо про ситуацію з Кримом. Українські військові продовжують чинити тиск на півострів. Вони продовжують завдавати ударів по критичній інфраструктурі, руйнувати мости тощо. Ми також спостерігаємо там важку паливну кризу. Які ваші очікування від цієї операції українських сил? Чи вважаєте ви, що в довгостроковій перспективі Крим може повернутися до України?
Так, я вважаю, що перспективи повернення Криму радикально зросли за останні тижні, оскільки накопичення проблем, які зараз мають російські окупаційні сили в Криму, дійсно вражає.
Йдеться не лише про пальне, бензин та дизель, а й про електроенергію, воду, їжу та постачання для військових частин, які перебувають у Криму. Люди, які хочуть виїхати з Криму, тепер мають проблеми з цим через атаки на транспортні шляхи.
Тому Крим, який завжди вважався найбільш безпечним і очевидним новим територіальним надбанням Росії, зараз перетворюється для неї на головний виклик у всій цій анексійній операції, так званій "спеціальній військовій операції".
Адже Крим розташований далеко від Росії, логістично це найскладніша з новоокупованих територій. Україна знаходить слабкі місця та використовує їх. Тому я думаю, що в підсумку Крим може виявитися для України найлегшою частиною окупованих територій для повернення.
Але якою мірою втрата контролю над Кримом становить серйозну загрозу для режиму Путіна? Адже ми знаємо, що окупація Криму у 2014 році та будівництво Керченського мосту були символічною частиною путінського режиму, важливою складовою його пропаганди для російських громадян. Чи може це означати не лише кінець окупації для кримчан, а й кінець режиму Путіна?
Так, у політичній науці існує навіть такий вираз як "кримський консенсус" – це свого роду згода більшості росіян з анексією Криму та піднесення у 2014 році серед багатьох росіян через цю легку окупацію.
Тоді з російського боку все відбулося безкровно (майже – 24 Канал) – українські військові були вбиті, але жоден російський солдат не загинув у тій операції.
І тому дійсно, все це кримське питання має конститутивне значення для російського режиму. Точний результат усього цього спрогнозувати дуже важко. Але що вже можна сказати точно – це те, що втрата Криму, яка вже фактично починається, втрата контролю, стабільності та стійкості окупаційних сил на півострові зараз перетворюється на серйозну не лише військову, а й політичну проблему для режиму Путіна.
Проте, як я вже згадував раніше, репресивний апарат, який є у розпорядженні Путіна, величезний. І поки цей репресивний апарат функціонує і може фінансуватися, я не думаю, що мы вже зараз можемо очікувати на зміну політичного режиму в Москві.
Інструменти тиску на Москву для початку переговорів
Ми бачимо, що Україна продовжує завдавати цих глибоких ударів, продовжує тиснути на Москву. Але чи вважаєте ви, що цього тиску достатньо? Які інструменти могли б змусити Москву сісти за стіл переговорів і принаймні спробувати реально поговорити з українською стороною?
Хотілося б сподіватися на продовження санкційного режиму та посилення санкцій з боку Європейського Союзу. Можливо, також, як я вже згадував, США адаптують свою політику – принаймні санкційну – і посилять обмеження проти Росії. Трамп уже робив так у минулому, тож, можливо, тут є шанс.
Також політичні сигнали з саміту НАТО, від Європейського Союзу та з Вашингтона мають бути абсолютно чіткими для Москви: підтримка України триватиме. Якщо все це об'єднається, тоді, сподіваюся, Кремль буде просто змушений шукати якийсь компроміс.
Я вважаю, що з кожним новим українським глибоким ударом по енергетичній інфраструктурі потреба в паузі у війні, у тимчасовому припиненні вогню для Росії зростатиме. Оскільки поки ці українські удари тривають, руйнування соціальної та політичної стабільності всередині Росії також продовжуватиметься.