Російська держава дає гроші міністерству культури. Воно виділяє грант лояльному режисерові. Той знімає мелодраму про останнього російського царя. Класична схема, за якою існує російський кінематограф. Якби не одне "але": Наталія Поклонська, – пише Павло Казарін для Крим.Реалії.
Читайте також: Опальна Поклонська відзначилася гучною заявою щодо подій Євромайдану
І ось ми бачимо, як російський міністр культури Володимир Мединський відбивається від докорів у "непатріотизмі". Це робить та сама людина, яка ще недавно сприймалася як головний "опікун", страж міфу про 28 панфіловців, автор текстів про винятковість російського народу, борець з "підлабузництвом" і охоронець духовних скрєп. Тепер уже йому доводиться захищати своє право на патріотизм, доводити власне державництво і тримати удари від людини, яка ще чотири роки тому відправляла людей до в'язниць іменем України.
Якщо це не зла іронія, то що тоді зла іронія? Ми стали свідками класичної історії про голема, який, як і будь-яке рукотворне чудовисько, зовсім не обов'язково залишається на повідку. І апетити якого цілком можуть обернутися проти свого творця. Більше того, він може знайти і послідовників, які, наслухавшись захопливих промов про мироточний бюст, будуть врізатися на автомобілях в кінотеатри. Або записувати звернення з погрозами. І ті, хто ще недавно здавався нам мешканцями самого крайнього консервативного табору, на їх фоні починають виглядати мало не лібералами. Просто тому, що не закликають до погромів.
Російська владна еліта стала заручницею власної пропаганди. Тому що спершу ти накачуєш суспільство екзальтацією і ненавистю, звертаєш її проти своїх супротивників. А потім народжена тобою емоція починає жити своїм власним життям – і в якийсь момент починає пред'являти рахунок вже тобі самому.
І справа навіть не в самій Поклонскій. Вона може бути копією самого Мединського – чутливою кон'юнктурницею, що знайшла свою нішу в харчовому ланцюжку. А може бути і щирою екзальтованою божевільною, безумство якої не помічали через симпатичну зовнішність. Це не має зовсім ніякого значення. Тому що за її спиною маячать інші. Ми не знаємо їх облич та імен. Але вони горять тим полум'ям, яким їх запалили. І їм не пояснити, що це "гра ненасправді", що Мединський – патріот, що Учитель – прихильник Путіна, і що Путін – головний патріот. У них є свій образ правильного і нормативного. І в цій своїй системі координат вони можуть вирішити, що їм дано право на суд.
Так, їх можна заарештувати і засудити. Можна не помічати або оголошувати одиночками. Але щира ненависть довговічніша тієї, що за гроші або заради кар'єри. Тому що вона – частина світогляду, а не кон'юнктури. Коли змінюються обставини – вона виживає. А ви коли-небудь вдивлялися в безодню?
Автор: Павло Казарін. Джерело: Крим. Реалії. Переклад: Новое время
Читайте також: Наскільки "Няш-Мяш" Поклонська накрутила рейтинг фільму "Матильда"