Російські посли в Україні: хто і коли представляв інтереси Москви

Москва попросила в Києва попередню згоду (агреман) на призначення Михайла Бабича новим послом Росії в Україні. Бабич – представник силових структур. Схоже, Кремль планує і далі нагнітати ситуацію в двосторонніх відношеннях із Києвом.

Якщо Україна дасть згоду, то це буде вже 6 посол Росії в Україні за часи незалежності. Причому, більшість із них не були дипломатами за фахом.

Леонід Смоляков – 1992-1996 роки

Перший посол Росії в Україні не був кар’єрним дипломатом. Смоляков представляв стару компартійну школу. Незадовго до призначення послом він працював у Москві в Академії суспільних наук при ЦК КПРС. Його призначення в Київ ще в 1991 році – повноважним представником РФ в Україні, вочевидь, було продиктоване тим, що він вчився в Києві і проживав тривалий час у столиці. У Москву він переїхав лише в 1987 році.

В 1991 році Смолякова повернули до Києва. Саме при Смолякову Україна відмовилася від ядерної зброї, а Росія стала учасником Будапештського меморандуму, який гарантував нашій державі цілісність і суверенітет. Кремль по-своєму віддячив Леоніду Смолякову, призначивши його одним із директорів у "Газпромі". Щоправда, згодом Смолякова відправили до Калмикії – заступником голови уряду цієї республіки.

Юрій Дубінін – 1996-1999 роки

Другим послом став справжній кар’єрний дипломат – Юрій Дубінін, який ще з 1955 року трудився на дипломатичній ниві, представляючи СРСР у різних країнах. Невідомо, з чим було пов’язане призначення Дубініна в Київ. Адже в різні роки він працював у посольствах європейських країн. Був послом СРСР в Іспанії, США, Франції.

Швидше за все, його відіслали до Києва через вік – Дубінін народився 1930 року і на момент призначення йому було 66 років. Пенсійний вік. З іншого боку, Дубініна в дипломатичних колах вважали досить жорсткою людиною в професійному плані. За час його роботи в Києві – в 1997 році Україна і Росія підписала Угоду про параметри поділу Чорноморського флоту, згідно з якою, ЧФ РФ залишався базуватися в Севастополі аж до 2017 року. Угоду тоді підписали російський прем’єр Віктор Чорномирдін і український глава уряду Павло Лазаренко.

Угода була зовсім не вигідна для України. Київ офіційно погодився на присутність на своїй території військово-морського флоту іншої держави. Як показали події 2014 році, в певному сенсі угода стала фатальною. Документ дозволив Росії накопичувати протягом багатьох років свої військові сили в Україні і анексувати в результаті швидко Крим.

Юрія Дубініна відкликали з Києва одразу по завершенню дипломатичної каденції, яка передбачає три роки роботи. Очевидно, однією з причин знову став його вік. Принаймні, після повернення в Москву він став працювати викладачем у майбутніх дипломатів.

Іван Абоїмов – 1999-2001 роки

Колишній комсомольський і партійний діяч, який працював на так званому ідеологічному напрямку – зокрема, був завідуючим сектором зовнішньополітичної пропаганди і іноземних зв'язків ЦК КП Латвії. Після закінчення вищої дипломатичної школи СРСР став працювати в різних посольствах.

Призначення Абоїмова послом в Україні співпало з періодом зміни влади в Росії. Президент РФ Борис Єльцин йшов, так би мовити, на пенсію, а йому на зміну тодішні російські олігархи вирішили поставити кадебіста Путіна. Можливо, заклопотаній своїми внутрішніми справами Москві було не до Києва. Тому взамін Дубініну призначили ще одного дипломата-пенсіонера Івана Абоїмова 1936 року народження.

Посла відкликали після того, як Путіна "обрали" президентом Росії.

Віктор Черномирдін – 2001-2009 роки

Одіозний посол Росії в Україні, який довше всіх займав цю посаду. Екс-прем’єр Росії і лідер свого часу провладної партії "Наш дім – Росія" однозначно заважав новому президенту Путіну своїми зв’язками не тільки в російській, але й світовій спільноті. Завдяки багато численним контактам Черномирдін міг впливати на ухвалення рішень. Його називали важковаговиком російської політики. Не дивно, що він не прийшовся до двору Путіну, який крок за кроком почав вибудовувати свій авторитарний режим, де не було місця чиновникам часів Єльцина.

Тому Віктора Черномирдіна і відіслали в Україну під слушним приводом, що він дружить із президентом Леонідом Кучмою і взагалі добре знається на проблемах України.

Навряд чи ми знайдемо людину, яка б краще знала стан відносин між двома країнами. Настав час нам по-серйозному підійти до розвитку відносин з одним з наших основних партнерів Україною, і для цього треба створити необхідні передумови, в тому числі і кадрові, – заявив тоді Путін.

Харизматичний Черномирдін відрізнявся тим, що за словом в кишеню не ліз. Йому належить чимало крилатих висловів. Зокрема, "Вічно у нас в Росії стоїть не те, що потрібно", "Якби я все назвав, що я маю, та ви б ридали тут!", "Яку б громадську організацію ми не створювали – виходить КПРС", "Локомотив економічного зростання – це як слон у відомому місці ...".

Під час його роботи в Києві Росія розпочала активно вибудовувати свій пул лояльних до неї українських політиків, журналістів, експертів. Посольство влаштовувало постійні розкішні прийоми і різноманітні заходи, на яких просувало свою лінію щодо України. Загалом тоді Росія насправді розвинула в Україні свою мережу лояльних до неї людей, які пропагували різними способами кремлівські інтереси.

До речі, під час роботи Черномирдіна в Києві, незважаючи на його гарні стосунки з Кучмою, в 2003 році стався конфлікт навколо острова Тузла. Росія без згоди України розпочала там будівництво моста і фактично хотіла привласнити собі український острів. Тоді конфлікт залагодили. Та Москва не полишила планів посилення впливу на Україну.

Після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах у 2005 році Москва на деякий час заморозила стосунки з Україною. Та ненадовго. Через Віктора Черномирдіна Кремль підтримував тісні зв’язки з Партіє регіонів і Віктором Януковичем, які активно лобіювали інтереси Москви.

Михайло Зурабов – 2009-2016 роки

Російський кар’єрний чиновник. Був радником президента Бориса Єльцина, працював у кількох урядах. Потім перейшов на "почесну" посаду радника вже президента Мєдвєдєва. Михайла Зурабова призначили наприкінці президентської каденції Віктора Ющенка. Експерти тоді вважали, що таке призначення означає певне потепління стосунків між двома країнами, оскільки одночасно Зурабов став представником президента РФ з розвитку торгівельно-економічних стосунків з Україною.

Після революції гідності Зурабов хотів залишити посаду. Та через певні його особисті контакти з Порошенком Москва не погодилася. Російського посла українські журналісти зловили на зустрічі екс-регіоналів, серед яких були Олександр Єфремов і Борис Колесніков, в одному з відомих київських готелів.

Михайло Зурабов представляв Росію в контактній групі по врегулюванню ситуації на сході України. Але ніякого результату це не дало. Тому його таки відкликали.

Михайло Бабич – ?

Призначення вихідця із силових структур, який служив у ВДВ і військах КДБ, був помічником глави прикордонслужби ФСБ, а з 2002 року до 2003 року – головою уряду Чеченської Республіки, під питанням.

Російський опозиційний політик Ілля Пономарьов закликав Петра Порошенка не давати згоду на приїзд в Україну Михайла Бабича в ролі посла РФ. За його словами, призначення послом Бабича – це створення гнізда спецслужб, до того ж створення плацдарму для вирощення кишенькових політичних організацій на випадок дострокових парламентських виборів в Україні.

Екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко заявив, що Москва спеціально зробила публічним призначення нового посла Російської Федерації в Україні й обрала на цю посаду Михайла Бабича. Це робиться для того, щоб спровокувати міжнародний скандал.

Країна, яка має намір призначити посла, завжди робить це, так би мовити, не публічно, тихо. Якщо країна відмовить, то не буде міжнародного скандалу. А тут зроблено все навпаки, щоб цей скандал був. Робиться це навмисно через пресу, щоб почалося обговорення. І коли українська сторона відмовить, то скажуть, що Україна не конструктивна, не хоче примирення тощо, – вважає він.

На думку політолога Володимира Фесенка, подальші стосунки з Росією залежатимуть від того, чиї інтереси представлятиме новий посол чи повірений.

Якщо силових структур, то він буде виконавцем жорсткої лінії, "смотрящим" за Україною з вікон обложеної фортеці. Або кар'єрний дипломат, який буде підтримувати мінімальний обсяг дипломатичного представництва до кращих часів. Якщо з'явиться офіційний посол, то це може бути індикатором якихось потепління відносин між Києвом і Москвою, – підкреслив Володимир Фесенко.

Поки що тимчасовим повіреним Москви є Сергій Торопов. Якщо Київ дасть згоду на Бабича, то це означатиме, що Кремль маж намір і далі продовжувати військову агресію на сході України. Причому здійснювати контроль прямо з Києва. Взагалі Києву саме час задуматися над новою лінією так званих дипломатичних стосунків з Росією.

Читайте також: 1991 – рік, з якого все почалося