Про себе я вам вже розповідав. Я – ветеран, маю власну справу. У моєму бізнесі – і у кожного ветерана, який до нього долучається – соціальна складова є обов’язковою. При цьому я не є активістом, але ким я точно є – так це громадянином своєї країни.
Читайте также: Нестандартне пояснення подій на Донбасі для тих, хто досі нічого не розуміє
Тому мені не байдуже на такі поняття як свобода слова і можливість вільно висловлювати свої думки та погляди. Я глибоко переконаний, що кожен може говорити, що думає і, при цьому, не боятися того, що їх обіллють кислотою, застрелять чи нападуть із ножем. Виконуючи бойові завдання на сході України, я воював також і за це, а тому, коли бачу весь цей сюр, – то спокійно спостерігати просто не можу.
Я впевнений, що монополія на застосування сили повинна належати виключно державі, а не кримінальним елементам, які у зв'язці із місцевими елітами, владою та корумпованими правоохоронцями, вчиняють насильницькі дії та терор по відношенню до активістів, які викривають їхню злочинну діяльність і відкрито про це говорять.
Візьмемо нещодавній резонансний напад на херсонську активістку Катерину Гандзюк. Ця історія дуже яскраво демонструє тотальну кругову поруку, безкарність і безпрецедентний саботаж у силових структурах МВС, Прокуратури, СБУ і судовій системі.
Вбита активістка Катерина Гандзюк
Готуючи цю тему, я не тільки спілкувався із тими, хто детально спостерігає за перебігом подій у цій справі, але й багато читав по цій темі – нападів не лише на активістів, але й журналістів. Адже їм – ну може й не усім, але точно більшості з них, не байдуже, що відбувається в країні. Тим паче, що сама професія вимагає від них шукати правду і розказувати про це людям.
Скільки журналістів вбили за роки незалежності
Так от, побачивши статистику, я впав у ступор. Згідно з вікіпедією, починаючи із 1992 року в Україні було вбито 57 журналістів. І це – без тих кореспондентів, які загинули під час активних бойових дій на Сході. Тобто, в середньому в Україні вбивають 2 журналіста на рік. Саме вбивають, саме за замовленням.
Я читав про всі ці випадки і шаленів: застрелений із невідомої зброї, витягли із електрички, побили, облили бензином і підпалили, знайшли повішеним біля аеропорту і так далі. Просто пекло. А от по активістам такої зведеної статистики я не знайшов – якщо не брати до уваги офіційні дані, які час від часу озвучують українські правоохоронці.
Уся справа Гандзюк – це історія показового саботажу і фальсифікацій з боку силових структур. Нагадаю, що перший затриманий, якого підозрювали у вбивстві, виявився звичайним цапом-відбувайлом, на якого просто хотіли все повісити. І тільки завдяки журналістам і активістам, які довели його залізне алібі – він не сидить за ґратами. Хоча місяць ні в чому не винна людина просиділа в ізоляторі.
Після того, як ця історія набула масштабного розголосу, реальні виконавці вбивства були затримані. Як виявилося пізніше – і що є показовим – один із п’ятьох затриманих має кума, який є заступником керівника управління карного розшуку Херсонщини.
Що відомо про вбивство Катерини Гандзюк?31 липня у Херсоні її облили сірчаною кислотою, внаслідок чого жінка зазнала опіки тіла та її було прооперовано. 22 серпня голова відомства Сергій Князєв повідомив, що загалом правоохоронці затримали шість осіб, підозрюваних у скоєнні злочину. Четверо із них уже зізнались у причетності до злочину.
4 листопада Катерина Гандзюк померла. Офіційна причина смерті активістки – поліорганна недостатність та хімічні опіки із залученням 39% тіла внаслідок нападу з використанням хімічної речовини. Правоохоронці розслідують цю справу як "закінчене умисне вбивство, скоєне групою осіб з корисливих мотивів з особливою жорстокістю та на замовлення". 7 листопада Катерину Гандзюк поховали у Херсоні.
Повторюю: спочатку взяли невинного чоловіка, на якого хотіли все повісити, потім, під тиском доказів його невинуватості, відпустили. А потім справу передали у Київську поліцію і тільки це дало можливість шукати реальних виконавців замовного вбивства херсонської активістки Каті Гандзюк.
Ну і у підозрюваного очільника цієї групи нападників родич – херсонський високопосадовець у погонах. Сказати, що я обурений – це нічого не сказати. Але це ще не все. Як ви думаєте, хтось із керівництва правоохоронців поніс покарання за саботаж розслідування і заведення справи у глухий кут? Думаю, ви знаєте відповідь на це питання.
"Робота" силових структур
В цій справі були задіяні всі можливі силові структури. Задіяні не для того, щоб розкрити вбивство і знайти замовників, а схоже – щоб приховати винних. І тут в мене питання до всіх силових відомств, починаючи від МВС і прокуратури, та закінчуючи Службою безпеки України.
Читайте также: За ними стежать: кому надокучають активісти та журналісти, які відстоюють правду
Ці люди склали присягу, в якій написано "усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов’язки".
Як людина сказала це, поклавши руку на серце – і потім з легкістю може робити все те, про що я вам розповідав? Як?
Головні підозрювані у вбивстві Гандзюк
Нині слідство має затриманих ймовірних виконавців вбивства, одного організатора Павловського. Другий ймовірний організатор Левін втік до Домінікани і саме на ньому у слідства обривається зв’язок із вірогідними замовниками цього страшного дійства.
А от журналісти і активісти вважають, що замовниками цього вбивства були три людини – це Владислав Мангер (голова обласної ради Херсону), Андрій Гордєєв ( голова обласної адміністрації Херсонщини) та його заступник Євген Рищук.
Владислав Мангер
На сьогодні офіційне слідство висунуло підозру Владиславу Мангеру, а інші двоє почувають себе дуже добре, адже до них претензій у слідства немає. Сподіваюся що поки що немає, але обов’язково будуть.
Аналізуючи все це, я розумію, що без тиску зі сторони активістів, журналістів та громадян – реально ця справа не зрушила би з місця. А це, як на мене, дуже поганий дзвоник, адже це зайвий раз доводить, що закон в Україні не один для всіх.
Я воював не за таке свиняче ставлення до наших громадян. Мої друзі загинули не за таку "роботу" силових структур, мої побратими зараз воюють не за Україну із такими "поняттями", а за нову Україну, в якій верховенство права буде не вибірковим, а однаковим для всіх.