2 
Друзі Шевченка одразу почали домагатися дозволу перевезти його в Україну, проте царська влада затягувала видачу необхідних документів. Лише через понад два місяці домовину перевезли до Канева, де 22 травня 1861 року його поховали на Чернечій горі, розповідає Український інститут національної пам'яті.
Де спочатку поховали Шевченка
Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі. Спочатку його поховали на Смоленському кладовищі. Практично одразу після смерті поета, його друзі Михайло Лазаревський та Григорій Честахівський, почали клопотатися про повернення його тіла в Україну.
Вже наступного дня Лазаревський звернувся до Санкт-Петербурзького генерал-губернатора з офіційним проханням дозволити вивезення тіла Шевченка. Однак для отримання необхідних документів знадобилося більше двох місяців.
Тарас Шевченко / Архівне фото
Царська влада побоювалася політичних провокацій, тому видачу дозволів затягували. Лазаревський використав свої зв'язки, і зрештою необхідний дозвіл вдалося отримати.
Як відбувалося поховання Шевченка у Каневі
8 травня 1861 року відбулася ексгумація. Домовину з тілом Шевченка відвезли до Миколаївського вокзалу, звідки залізницею доправили до Москви.
Далі труну везли через Серпухов, Тулу, Орел, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю та Бровари. Траурна процесія рухалася поштовим трактом, а домовину встановили на спеціальні вантажні дроги на ресорах, запряжені трійкою коней.
У Києві студенти Університету Святого Володимира випрягли коней і самі повезли труну Ланцюговим мостом та далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі. Там відбулося прощання з поетом.
Могила Шевченка у Каневі / Фото Wikimedia Commons
20 травня труну спустили на пароплав "Кременчук". Дніпром тіло Шевченка доправили до Канева, де домовина дві доби перебувала в Успенському соборі.
22 травня після панахиди труну винесли з церкви та понесли на Чернечу гору. Григорій Честахівський згадував, що домовину поклали на козацький віз і накрили червоною тканиною. Замість волів у віз "впрягся люд хрещений" і повіз Шевченка до місця його останнього спочинку.
За переказами, на гору віз тягли самі дівчата – як знак шани неодруженому Тарасу Григоровичу.