Реактивні "Шахеди" – не остання проблема: треба не наздоганяти Росію, а діяти на випередження

Усім варто зрозуміти, що реактивні БпЛА значно складніше збивати тими засобами, які ще нещодавно чудово працювали проти звичайних гвинтових "Шахедів". За словами радника президента з технологічних напрямів оборони Сергія ("Флеша") Бескрестнова, наша ППО збивала 97, а іноді й 98 відсотків цілей. За такої ефективності перехоплювачів витрачати звичайні "Шахеди" ворогу стало невигідно, тож він змінив тактику й перейшов на реактивні. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Росіяни вираховують наші слабкі місця

Усе це дуже наочно демонструє одну неприємну закономірність цієї війни: ми знаходимо відповідь на російську зброю, Росія бачить, що стара тактика перестає працювати, – і починає шукати нову. 

На жаль, зараз окупанти знайшли чергову "дірку" в нашій ППО.

В ефірі 24 Каналу експерт із малої авіації та автор YouTube-каналу "Записки пілота" Володимир Васильєв дуже влучно порівняв українську протиповітряну оборону із захисним парканом, у якому ворог невпинно шукає слабкі місця: "Протиповітряна оборона – це як паркан. І в цьому паркані є різні дірки. І щури, які намагаються пролізти через цей паркан, звичайно, знаходять їх. Ворог у деяких питаннях теж дуже розумний, він намагається знайти ці прогалини: десь висота, десь швидкість польоту".

Коли росіяни запускали класичні поршневі "мопеди", по них ефективно працювали наземні мобільні вогневі групи, засоби РЕБ, дрони-перехоплювачі та армійська авіація на гелікоптерах. Також чудові результати показувала поршнева спортивна авіація, зокрема Як-52.

Потім росіяни зрозуміли, що гелікоптери й старі поршневі літаки мають жорсткі обмеження у швидкості та робочій висоті. Тому вони підняли дрони вище і суттєво збільшили швидкість. Наземним групам їх уже значно складніше дістати, а вертольотам чи навчальним літакам – фізично неможливо наздогнати.

Логічною відповіддю на високу швидкість цілей здається залучення повноцінних бойових винищувачів. Проте на практиці виникає серйозний тактичний парадокс. По-перше, росіяни встановлюють на реактивні дрони камери: помітивши наближення винищувача на кшталт F-16, дрон одразу починає скидати швидкість і активно маневрувати. Для важкого надзвукового винищувача це створює критичні проблеми: на низьких швидкостях машина втрачає маневреність і ризикує зірватися у звалювання, а бортовим прицільним комплексам важче стабільно утримувати таку малопомітну ціль на фоні рельєфу. 

По-друге, використовувати проти кожного реактивного дрона винищувач – надзвичайно дорого, і це створює колосальне навантаження на обмежений ресурс бортів та самих пілотів.

"Одна година польоту F-16 коштує приблизно 23 – 25 тисяч доларів. І це тільки політ, без урахування озброєння. Це дуже дорого. Сам F-16 коштує десятки мільйонів доларів, технічна підтримка теж дуже дорога", – розповів Володимир Васильєв.

Чому Україні необхідний окремий ешелон легкої та навчально-бойової авіації?

У цій ситуації потрібні не цивільні спортивні борти, а швидкісні турбогвинтові машини (на зразок британських Short Tucano) чи реактивні навчально-бойові літаки. Саме вони здатні зайняти критично важливу середню нішу між гелікоптерами й мобільними групами знизу та важкими винищувачами зверху.

Такі літаки розвивають швидкість понад 400 кілометрів на годину, мають робочу стелю до 10 тисяч метрів і водночас зберігають чудову керованість на помірних швидкостях. Це дає змогу впевнено наздоганяти реактивний "Шахед", зближуватися з ним і відпрацьовувати з бортового озброєння навіть тоді, коли безпілотник маневрує чи різко скидає швидкість.

Хтось скаже, що дрони-перехоплювачі – простіше й дешевше рішення. Але тут не має бути конкуренції: легка авіація, важкі винищувачі та безпілотники вирішують різні завдання й мають працювати синхронно. Дрони-перехоплювачі ефективні точково, проте вони прив'язані до наземних ретрансляторів, зони покриття радіозв'язку. Коли ж безпілотник ворога летить сотні кілометрів до Києва, його політ триває понад годину. Розставити дрони-перехоплювачі уздовж усієї лінії маршруту неможливо, тоді як  легка авіація здатна швидко висуватися на перехоплення в будь-яку точку коридору.

"Якщо "Шахед" перетнув кордон, наприклад, у районі Криму чи Одеси, і летить до Києва, він перебуває в повітрі півтори-дві години. Неможливо розмістити дрони-перехоплювачі на всьому цьому маршруті. Тому легка авіація може працювати як мобільний засіб, який теж переміщується і збиває цілі. Це ще один шар. Знизу працюють гелікоптери, на великій висоті – винищувачі, посередині – легкомоторна авіація, далі – РЕБ і дрони-перехоплювачі. Це має бути багатошарова система", – зазначає авіаексперт Володимир Васильєв.

Вартість польоту легкої машини в рази чи навіть десятки разів нижча за пуск зенітної ракети чи виліт F-16 – приблизно 1500 – 2500 доларів за годину. Але справа не лише в бухгалтерії війни. Наші пілоти F-16 працюють на межі. У нас є цілі, які, крім них, просто ніхто не зможе перехопити. То чи маємо ми витрачати безцінний ресурс на завдання, яке може виконувати значно простіша й дешевша машина?

Потрібно будувати нову систему

Нам потрібно не шукати одну "магічну пігулку", яка закриє все небо, а комплексно вибудовувати багаторівневу ешелоновану систему. Бо Росія воює масою. І це ще одна річ, про яку критично важливо говорити. Головна перевага дронів для Росії – не в тому, що кожен із них є якоюсь надзвичайною технологією. Їхня перевага – в ціні та кількості.

За словами Васильєва, за ціною однієї балістичної ракети окупанти здатні виготовити 20, 30 або навіть 40 дронів-камікадзе. І Росії не потрібно, щоб долетіли всі. Якщо навіть частина прорветься через ППО, вона вже завдасть шкоди.

Саме тому ми не можемо будувати систему, де дешеву російську ціль постійно знищує надзвичайно дорогий український засіб. Це війна не лише технологій, це ще й війна економік.

Але що чекає на нас після реактивних "Шахедів"? І ось це запитання турбує найбільше.

Припустимо, ми знайдемо потрібні турбогвинтові літаки. Масштабуємо мережу реактивних дронів-перехоплювачів. Навчимося стабільно збивати ці нові цілі. Що зробить Росія? Відповідь, на жаль, очевидна: почне шукати наступну "дірку в паркані". Змінить висоту, швидкість, маршрут. Дрони почнуть активніше маневрувати.

Ми вже бачимо й іншу небезпечну тенденцію – використання "Шахедів" як дронів-маток, які можуть доставляти FPV у глибокий тил. 

Тому справжній виклик полягає не лише в тому, як ліквідувати сьогоднішню загрозу, як збити реактивний "Шахед". Питання глобальніше: чи здатні ми нарешті прорахувати наступний крок ворога наперед і почати готувати рішення ще до того, як нова зброя почне щодня літати над нашими містами? 

Бо в цій технологічній гонці постійно наздоганяти – надто дорого. І надто небезпечно.