"Росіяни фарбували бордюри та зачищали вулиці": ексклюзивне інтерв'ю Заріни Забрискі про Олешки та людей, які залишились там

Під час чотириденного перемир'я в Олешках відбулася гуманітарна місія з порятунку цивільних, які залишалися в окупації. Водночас Росія намагалася використати цю операцію у власних інтересах: представити себе рятівником, приховати відповідальність за гуманітарну кризу та звинуватити Україну. Американська журналістка Заріна Забрискі стежила за перебігом місії та разом із колегами намагалася протидіяти російській інформаційній кампанії.

Американська журналістка Заріна Забрискі в інтерв'ю 24 Каналу розповіла, що відбувалося в Херсоні після завершення перемир'я, чому частина жителів Олешок так і не змогла евакуюватися та як росіяни намагалися використати гуманітарну операцію для пропаганди. Також журналістка пояснила, чи можливе продовження допомоги людям в окупації та чому ситуацію на фронті важливо розглядати комплексно, а не зосереджуватися лише на окремих населених пунктах.

Що зараз відбувається в Олешках та Херсоні після завершення перемир'я

Ви зараз у Херсоні? Що б ви сказали про ситуацію там, особливо після того, як припинення вогню закінчилося? Чи справді атаки посилилися?

Так, я в Херсоні. Я щойно вибігла на вулицю по воду, бо даю багато інтерв'ю цими днями і мені потрібно пити. І в той момент, коли я вийшла з під'їзду, почалася стрілянина, гул, а потім вибухнув дрон. На зворотному шляху було те саме.

Але я б не сказала, що інтенсивність зросла, базуючись на моїх спостереженнях і досвіді. Насправді все повернулося до того, як було до припинення вогню.

І це підтверджують військові 34-ї бригади. Вони кажуть, що росіяни під виглядом гуманітарної операції намагалися провернути "троянського коня" і привезли боєприпаси та зброю, артилерію, антидроновий захист і близько 1000 піхотинців. Але різниця в тому, що всі це бачили. Це не те, що вони робили таємно.

Тож українські військові готові до цього. Вони працюють. І, по суті, битва за Херсон триває.

Давайте поговоримо про саму евакуацію та місію. Ви згодні, що це була важлива місія, попри всі фейки, які ми потім бачили з російського боку?

Так. І це саме те, про що я хочу поговорити, тому що по дорозі сталося дещо досить визначне і позитивне. І це не лише евакуація та порятунок – ми не знаємо точної кількості, але це врятовані життя. Це, звісно, найголовніше в цій ситуації. Все інше тьмяніє порівняно з цим.

Особливість цього перемир'я полягала в тому, що майже ніхто не вірив, що воно триватиме, бо, як ми знаємо з історії, його завжди порушували, і Росія ніколи не тримає свого слова. Ми спостерігали в небі безпілотники, розвідувальні дрони, чули певні звуки, але не було жодних вибухів, окрім вибухів під час розмінування в Олешках.

Ми досить часто чули це в перші кілька днів перемир'я. Ми чули вибухи кожні 3 – 5 хвилин. Тут було стільки мін. Це було просто божевілля. Потім воно вщухло, все ще тривало, але трохи рідше і з більшими інтервалами.

Повна розмова із Заріною Забрискі: дивіться відео

На жаль, ми також чули вибухи в Херсоні від мін, і, за моїми даними, принаймні шестеро людей загинули від мін, які раніше скидали російські безпілотники в Херсоні. Двоє з цих людей були тими, з ким я тісно співпрацювала над своїми документальними фільмами.

Прес-офіцер 34-ї бригади Володимир Обертас, я працювала з ним над фільмом "Херсонське людське сафарі", і ми також працювали над другим документальним фільмом. Вони насправді не наступали на міни. Є певні пристрої, запрограмовані на вибух, якщо ви до них наблизитеся. І саме це сталося в обох випадках, на жаль.

Жертви все одно були, але загалом, якщо подивитися на картину в цілому, це було справжнє перемир'я. Не було артилерії, жодні дрони не полювали на людей на вулицях. Звісно, все закінчилося, щойно минув цей визначений період часу.

Але протягом цих чотирьох днів, які здалися мені та всім іншим у Херсоні вічністю, це було дуже дивно з нашого боку, бо ми могли ходити будь-де. Доводилося шукати міни, але ми з колегами пройшли місцями, про які навіть не могли мріяти, і багато чого зафільмували.

Не можна сказати, що це був неймовірний досвід. Це було надзвичайно болісно, бо ми побачили стільки руйнувань і вперше змогли реально показати їхній масштаб. Обвуглені, спалені будівлі, зруйновані райони.

Після того першого разу мені снилися кошмари. Але з погляду репортажної та журналістської роботи ми були задоволені, що змогли туди потрапити й усе це показати.

Що стосується Олешок, я продовжую підтримувати зв'язок з усіма волонтерами та людьми, залученими до рятувальних робіт. Ми щогодини перевіряли, що відбувається, як триває реєстрація, де списки. Було багато плутанини, частково через те, що росіяни глушили зв'язок.

Зв'язок взагалі не працював, і ми вважаємо, що це було навмисно. У результаті чимало людей так і не дізналися, що триває евакуація. Вони ховалися в підвалах, не знаючи про режим припинення вогню, бо не мали зв'язку із зовнішнім світом і боялися виходити.

Тому багато людей через це залишилися. А також багато людей залишилися, бо не вірили в успішний результат. Вони нікому не довіряли. Звісно, вони не довіряли росіянам, які вбивали їх протягом чотирьох років.

І на той момент мушу сказати, що вони не довіряли навіть українській владі, бо не знали її, не спілкувалися з нею, не довіряли нікому, і вони залишилися, бо боялися зрушити з місця. Я щойно говорила з людиною, яка втекла з Олешок, і вона сказала, що ситуація зараз значно гірша, і багато хто шкодує, що не наважився виїхати.

Чи є у вас цифра, скільки людей ще залишилося в Олешках?

Близько тисячі, судячи з того, що я чула, але назвати точну цифру неможливо. Це непідтверджені дані. Ми не можемо це перевірити.

Наразі цього не може зробити ніхто, тому що, як я вже казала, багато людей залишаються в передмістях, або ж є невеликі села навколо Олешок, дороги до яких не були розміновані, і туди просто ніхто не міг дістатися, щоб перевірити. Тож, по суті, ми не знаємо.

Чи можливе продовження гуманітарної місії та як доставляють допомогу

Чи очікуєте ви, що українська та російська сторони домовилися продовжувати цю гуманітарну місію? Чи матимуть люди їжу в найближчі місяці, чи це була лише одноразова акція? Які ваші очікування?

Я не маю здатності бачити майбутнє, і я не російська окупаційна влада. Тому я не можу сказати вам точно, що станеться, але, базуючись на всьому, що я бачила і досліджувала, відколи почала вивчати цю історію ще в лютому, я не бачу практичного способу доставки гуманітарної допомоги, крім як дронами.

І, до речі, саме це українці й продовжуватимуть робити. Теоретично росіяни можуть це робити, не те щоб вони робили це раніше, але дороги знову будуть заміновані. І ніхто не буде розміновувати їх знову, бо це просто буде неможливо.

А оскільки ми знаємо, у нас є докази того, що росіяни підвозять військове підкріплення, і, як я вже згадувала, більше особового складу, більше зброї, очевидно, українська сторона буде націлюватися на цей особовий склад і цю зброю, тому що вони там, щоб шкодити Херсону. Тож бойові дії триватимуть. А крім як дронами, ми в цьому сумніваємося.

Але в моєму останньому інтерв'ю з 34-ю бригадою командир батальйону дронів підтвердив, що у них є плани продовжувати операції, і приблизно за тиждень до припинення вогню я мала рідкісну можливість зняти таку операцію. Великі дрони Vampire несли ящики приблизно по 20 кілограмів їжі, а перед цим вони також доставляли ліки.

Тож є певні способи доставки їжі, але це буде важче, це будуть дуже-дуже небезпечні та складні часи для тих, хто залишився.

Як Росія використала гуманітарну операцію для пропаганди

Давайте розберемо, як російські медіа висвітлювали цю місію. Вони намагаються показати, що гуманітарна ситуація в Олешках виникла через дії українців. Яка ваша реакція? Як насправді відреагували російські медіа і чому цей образ миротворця такий важливий для російської сторони?

Це справді дуже важливий аспект усієї операції. Насправді сталося те, що росіяни не хотіли випускати цих людей, цивільних, українських цивільних в Олешках. Я приїжджала до Києва у травні, щоб поговорити з офісом Омбудсмена, і ми пропонували евакуаційні шляхи через Дніпро, але нічого не спрацювало.

Чому? Тому що росіянам ці люди потрібні як живий щит. Їм потрібно ховати свої позиції від українських військових за спинами невинних цивільних.

Тож вони тримали цих людей у заручниках. Їм було байдуже, що вони морили їх голодом, вони насправді використовували страх і голод як інструмент влади для контролю над масами, як вони завжди роблять. І все йшло "добре", допоки медіа зрештою не пролили на це світло.

Зрештою світова спільнота дізналася про звірства, що відбуваються в Європі, і люди знають, що тисячі невинних цивільних вмирають від голоду. Вони не збираються це так залишити.

Наступне, що сталося: Папа Римський відкрито звернувся до Путіна, і це величезний удар по іміджу Кремля, а вони дуже ретельно вибудовують образ свого "рятівника", свого "визволителя". Вони не люблять виглядати погано.

Тож вони взяли певну паузу. Був такий короткий період часу, протягом якого панувала тиша, жодних заяв з Кремля. А вони дуже підступний, стратегічний, дуже небезпечний противник. Вони вигадали досить блискучий, як завжди, план.

Ця гуманітарна операція виходитиме від них. Це зіграє на руку їхній пропаганді та допоможе мінімізувати збитки. Вони будуть маніпулювати, перекладати відповідальність, звинувачувати Україну та українських військових у ситуації в Олешках. Тож вони відмивають власну репутацію.

Як бонус, вони намагатимуться задобрити Білий дім, залучивши Меланію Трамп безпосередньо перед проміжними виборами, показуючи видимі результати дипломатії. І це додало б Кремлю балів у стосунках із Трампом.

А на додачу: вони відправляють комунальників після розмінування, усе фарбують – бордюри фарбували, трупи прибирали з тих місць, де їх їли собаки, сміття вивозили, а Олешки готували до цього дуже зрежисованого престуру, на який вони запросили всіх кремлівських пропагандистів.

Плюс вони підібрали новинну агенцію, яка працює на Білий дім – Newsmax, причому навіть не всіх із Newsmax, бо та, що в Києві, їм не підійшла, бо "надто проукраїнська". І ще одна "вишенька на торті" – це вся операція "троянський кінь", де під прикриттям гуманітарної операції вони мали доставити всю військову техніку.

Але ж ні, це не спрацювало. Мій друг Кейлін Робінсон отримав наводку. Ми розмовляли й розробляли стратегію. Моя перша думка була – написати статтю, всебічний аналіз того, як Кремль влаштовує такі пропагандистські тури.

Я сіла і написала таку статтю з аналізом попередніх пропагандистських турів для Kyiv Post. У цей момент ми почали розсилати її всюди: усім союзникам, іноземним журналістам, попереджаючи їх, що триває пропагандистська операція.

На той час у нас уже було багато потужних союзників. Енн Епплбаум поділилася цим, The Atlantic взяв іншу мою статтю і опублікував її вчасно із влучним заголовком: те, що ви побачите з Олешок – це фейк. Тож на той час, коли кремлівські пропагандисти приїхали і почали поширювати свої вигадані історії, усі вже знали, що це фейк.

Усе провалилося ще до початку. Єдина причина, чому нам вдалося зруйнувати кремлівську пропагандистську кампанію, – це те, що ми всі об'єднали зусилля.

Що означає історія Олешок для фронту і що буде далі

Що б ви сказали про останню зустріч у Білому домі? Чи очікуєте ви на подібні місії в майбутньому, адже в медіа обговорювалося, що ця евакуація з Олешок могла б стати початком більшого процесу?

Що ж, почну з кінця. Було б добре помилятися, бо я не думаю, що кампанія в Олешках є показником того, що станеться далі. Це щось зовсім інше порівняно з тим, що відбувається в інших частинах фронту. Я цього не бачу.

Думаю, якщо це щось і показало, так це те, що є лише один спосіб зупинити війну. Якщо Росія зупиниться – війна закінчиться. Коли вони зупинилися, Херсон почав жити так, ніби війни й не було. Тож ми знаємо, що фізично це можливо.

Не знаю, чи здатні вони на це, бо для Путіна, його уряду, Кремля, для всієї машини Російської імперії це означатиме кінець. Їхня економіка побудована для війни. Їхня влада тримається на продовженні війни. Тож я не бачу, як вони могли б розвернутися і зупинити це.

Але навіть увесь той захід у Білому домі був надто пізнім, мізерним і неправильним, бо проміжні вибори вже відбулися. Дипломатія Меланії Трамп не допомогла республіканцям покращити їхні мізерні результати. Це дуже локальне припинення вогню продавали американцям як загальне припинення вогню. Але було надто пізно, і це не спрацювало. Нічого не сталося.

Щодо тристоронніх переговорів, які незабаром відбудуться в Абу-Дабі, за участю Сполучених Штатів, Росії та України – подивимося. Спостерігаючи вчора за цим шоу ілюзіоністів у Білому домі, я думала, що бракувало лише шаленої брехні чи звинувачень з боку Росії, які вони зазвичай намагаються вставити будь-що.

Вони просто грали "хороших хлопців", але не ображали українців. Це може бути ознакою того, що щось у механізмі ламається, їм щось потрібно, і ми скоро побачимо, чи це правда.

Ситуація в Запорізькій, Донецькій та Луганській областях дуже складна, багато міст і сіл мають величезні гуманітарні проблеми. Як ви вважаєте, чи є величезна потреба продовжувати цю місію, адже важливо розуміти, що погана ситуація не лише в Олешках?

Так, це одна з проблем висвітлення війни – фокусування на окремих точках, що не дає цілісної картини. Саме тому ми з Кейлін як команда проїхали вздовж усієї лінії фронту, і зараз ми працюємо над цим. Він готує серію відеорепортажів, можливо, документальний фільм, а я буду писати про ситуацію вздовж усієї лінії фронту, оскільки ми мали змогу порівняти майже кожну точку в цій зоні бойових дій.

Це дуже нерівномірно. Це одне тіло, один організм, який дихає і стікає кров'ю разом. І якщо рана в одному місці, скажімо, у Краматорську, куди за день скидають 30 чи 40 керованих авіабомб, а десь трохи далі, у Дніпрі, бувають спокійні дні – що насправді навіть не так, бо нещодавно були величезні атаки на Дніпро і майже на кожне місто чи селище – це одне тіло.

Якщо ви пораните руку або відріжете палець, страждає весь організм. І це дуже важливо розуміти.

Сподіваюся, скоро ми зможемо надати цей аналіз із кращим розумінням технологій та різних розробок у сучасній війні. Штучний інтелект уже тут. Йдуть війни в тунелях, у небі. Це так нетрадиційно, про це треба розповідати, і розповідати як про ціле.

Тож для іноземної аудиторії важливо, щоб я продовжувала свою місію. Наприкінці місяця я їду до Данії, щоб провести брифінг для данського уряду. Потім я повернуся до Штатів і продовжу проводити брифінги, готувати репортажі та займатися адвокаційною журналістикою.

Також цього тижня я стала офіційним амбасадором 35-ї бригади морської піхоти. Це було непросте рішення, тому що насамперед я незалежний журналіст.

Але після того, як двоє моїх друзів загинули під час режиму припинення вогню, я серцем відчула, що вже працюю на оборону Херсона та Херсонської області. І я винна цій пам'яті та відданим життям те, щоб продовжувати робити це більш спільними зусиллями. Нам потрібна ця перемога для України. Ми не можемо дозволити росіянам продовжувати робити те, що вони роблять.