Ветеран антитерористичної операції, боєць Національної гвардії Дмитро Фесенко – людина, яка явно не звикла здаватися або відхилятися від курсу на перемогу. Наприклад, з госпіталю, у якому він опинився після серйозного поранення, Дмитро втік, аби взяти участь у відборі на престижний в США марафон Морської піхоти. Після цього він і зайнявся розвитком теми спортивної реабілітації поранених військових у нашій країні.
Зараз лікарі діагностували у нього множинну мієлому (рак кісткового мозку), але запевняють, що шанси на одужання у Дмитра є – важливе лікування.
В інтерв'ю 24 каналу Фесенко розповів, як спортивні змагання допомагають ветеранам повірити у себе, і пояснив, чому цей світ – шалено шикарний.
Ви починали службу в батальйоні "Донбас"?
Так. Прийшов я у батальйон влітку 2015 року. З того часу і перебував там, весь час пересувався з основою батальйону по різних пунктах постійної дислокації.
Спочатку у 2015 році я був розвідником-санітаром, потім перекваліфікувався на снайпера...
Розвідник-санітар? Це як?
Це така спеціальність є. Мало того, що ти – розвідник, так ще й у групі, з якою ти ідеш, твій обов'язок – надавати допомогу пораненим, якщо щось трапитися. Але у той період хід подій на фронті змінювався так, що воювати давали вже тільки фахівцям вузьких профілів. Тому ми швидко змінили профіль, перевчилися на снайперів. Зробили окремий взвод спеціального призначення в батальйоні, снайперський взвод.
Ось так я з 2016 року як поїхав снайпером, так і залишився. Ми постійно виконуємо зведені завдання з Силами спеціальних операцій, вони нас запрошують, і ми катаємося по всій лінії фронту, допомагаємо бійцям ССО, бійцям ВСУ. Власне, допомагаємо всім з різними завданнями, допомагаємо справлятися з ротаціями, щоб люди не переживали і відчували себе прикритими. Ми були по всій лінії фронту, багато працювали, виїзди у нас були майже постійно. Чим займалися – афішувати не буду, тому що діяльність у нас закритого типу.
З дружиною Ви теж познайомилися у батальйоні "Донбас"?
Так. Вона прийшла в батальйон трохи пізніше, ніж я. Але я більше трьох місяців служив неоформленим. Ми одночасно оформлялися офіційно. Ну, і ось так вийшло.
Я правильно розумію, що після отримання поранення Вам на місці не сиділося і Ви пішли бігти марафон?
Я б сказав, що тоді став все поєднувати паралельно. Після отримання поранення у мене була величезна кількість виїздів по роботі. Я перестав їздити тільки десь у березні-квітні цього року. Коли вже почав готуватися до Invictus Games, до марш-кидка у Шотландії, то від бойової діяльності трошки відійшов. Почав захищати честь України в інших країнах, скажімо так. Але на відбір на 41-й марафон Морської піхоти в США в 2016 році я дійсно втік з госпіталю з відкритою раною. Приїхав до Києва і пробіг відбір.
На Invictus Games за якими напрямками відбиралися?
На Invictus Games я двічі відбирався. Правда, один раз не доїхав. Чесно скажу: тоді Invictus Games проміняв на Авдіївку. Мені було цікавіше з'їздити попрацювати, а не позмагатися.
На Invictus Games в основному плавав, бігав і стріляв з лука. Ось, на крайньому відборі проплив добре, але трошки не дотягнув до призової групи. Хоча, оскільки виявилося, що на той момент я плив без трьох ребер, вже з деструкцією кісток і черепа, і таза, і хребців, думаю, мені можна пробачити. Зате коли був марш-кидок в Шотландії на 90 км – там я зробив всіх!
В якому з цих заходів Вам було цікавіше за все брати участь?
Скрізь! Я, напевно, просто ментально дуже відкритий до всотування інформації звідусіль, тому мені цікаво всюди – і в Вашингтоні, і в Шотландії, і в Грузії. Я всюди вбираю все, що можу, і на все дивлюся з відкритим ротом. Світ же шалено шикарний!
Ви колись ще говорили на зустрічі з Президентом, що Україні теж було б непогано перейняти досвід проведення таких заходів...
Ми ж взагалі привезли в Україну цю тему і вважаємося, в деякому сенсі, родоначальниками спортивно-реабілітаційного ветеранського руху. Нас було чотири таких босяка (бійці АТО Дмитро Фесенко, Павло Степанов, Вадим Мазниченко і Вадим Свириденко, – "24"), які добре показали себе на марафоні Морської піхоти в США. Ми повернулися додому, нас запросив Президент, ми з ним поспілкувалися. От саме тоді я зробив спіч про те, що Вадима Свириденко потрібно призначити уповноваженим Президента з питань реабілітації учасників АТО. Цю ідею підтримали, і вона була майже відразу реалізована.
Мотивував я тим, що ми привезли багато інформації, що є люди, які готові ділитися знаннями і навичками, вміннями, технологіями, розповідати про якісь нюанси призначень і реабілітацій, про які в Україні тоді ніхто не знав.
Зараз – вже знають?
Так. Зміни в цьому напрямку вже є, нехай вони ще не мають масового національного характеру. Але вже є багато проектів і починань, проводиться багато заходів ветеранських вже в міжнародному форматі. Хочемо залучити в цей рух всіх.
На жаль, у нас дуже недовірливі люди і дуже важкі на підйом, особливо ті, які отримали серйозні травми. Багато з них самі в себе не вірять, не вірять в те, що вони можуть приїхати, пройти відбір і поїхати на змагання, подивитися світ. Ось ми зараз займаємося, скажімо так, розгойдуванням цього руху, щоб він став модним.
Є люди, яким такі програми з реабілітації допомогли змінити життя?
Той же Вадим Свириденко, Вадим Мазниченко, Паша Мамонтов, Юра Дмитренко. Я, врешті-решт. Ще кілька сотень активних ветеранів.
Тут не потрібно робити глибоку аналітику. Робите зріз по людях, які відбираються на Ігри героїв, марафон Морської піхоти, марш-кидки і подібні спортивно-реабілітаційні проекти – це вже самовмотивовані люди, які розуміють що і навіщо їм потрібно. Вони вже розпробували смак життя, побачили мету, повірили у себе і зрозуміли, навіщо їм потрібен цей рух.
Наразі сім'я Дмитра змогла зібрати гроші на перший курс хіміотерапії, але у подальшому потребує допомоги для реалізації лікування.
Допомогти бійцю здолати недугу можна за реквізитами:
5168 7573 6663 7215 (Фесенко Олена Григорівна)
5168 7427 0622 8040 (Цимбал Вікторія Валеріївна)