Спецпроект “Бездомний вчитель”. Вчителі за відсутності житла змушені жити в школі

“Лише той вчитель, хто живе так, як навчає - Великий Григорій Саввич Сковорода говорив про моральні принципи, але для нинішніх викладачів вони відступають нерідко на другий план під тиском умов проживання, що більше нагадують виживання”, - каже журналіст Ольга Кучер.

Вдома ще гірше

Три на три метри, три дівчини і три роки - молоді вчителі в одній із шкіл Київщини опинилися у колі таких трійок за збігом обставин. Жанна працює і живе в школі. Каже, попри те, що село невеличке, вдома в Чернігівській області ще гірше - там шкіл взагалі не лишилося. Після університету взяли тільки сюди. Аби винайняти квартиру, вчительської зарплати у півтори тисячі гривень на місяць не вистачає.

“Спочатку води не було - ми ходили в колонку. Зате зараз у нас перевага - у нас в єдиних на все село круглорічно є гаряча вода, у нас там в садочку душ, нам поставили, машину пральну автомат. Тобто не нам поставили, а дитячому садочку, але ми користуємося”, - каже вчитель Жанна Марковець.

“Це безвихідь, це неправильно, це не по-людські, але це безвихідь. І людина не на вулиці, але ж сьогодні держава згідно з законодавством, держава зобов'язана забезпечити вчителя, безкоштовним житлом з опаленням і освітленням”, - каже заступник голови профспілки працівників освіти і науки України Сергій Романюк

Живуть і працюють у школах

Дівчата кажуть, вони вже наступне покоління вчителів, які і працюють, і живуть у цій школі. Особливо тішаться холодильником - його їм подарували на першу річницю проживання тут. А до того часу колеги підгодовували - вчителі готували вдома і приносили їжу до школи.

Разом із Жанною до школи приїхала і Тетяна - вона тут і математику, і фізику, і інформатику, і музику, і танці викладає. Якби не помешкання - їй тут все до вподоби. Шкодує тільки про своє нове пальто - через те, що живе на роботі, вдягала його лише кілька разів.

“Іноді так - три дня пройшло, а ми навіть не вийшли на вулицю”, - каже вчитель Тетяна Сіденко.

“Це поодинокі випадки, коли вчителі живуть в школах. У 80-х будували школи з приміщеннями для педагогів. Зараз це не реалізовується, там де такі приміщення були, вони їх переобладнали і все”, - каже голова Харківської облорганізації профспілок працівників освіти Лідія Дулуб.

З точністю до навпаки змушені чинити дівчата - їхнє теперішнє житло - колишні технічні приміщення. Перевіряти учнівські зошити і готувати нові програми мусять у так званій "кімнаті школяра", яку за свої кошти та власноруч і ремонтували.

“Ми з першого дня збирались - Господи, хоч би тут місяць видержать, хоч би тут до канікул, ладно - до Нового року - все: тікаєм. А тоді воно якось пішло, пішло, пішло... А з іншого боку - це ж хоч не у батьків на шиї висиш”, - каже вчитель Жанна Марковець.

“Хтось розраховує на батьків, у яких вже є житло і він один у батька чи батьки допоможуть, хтось розраховує те, що заробить - більшість розраховують, що вони зароблять, думаю, ті, що зараз без житла - вони теж на це розраховували! Просто держава так їх, як ото кажуть, кинула!”, - каже завкафедри стилістики української мови НПУ ім. Драгоманова Любов Мацько.

До Києва за успіхом

Альона - теж поїхала з рідного села Полтавської області. Втім, на відміну від дівчат, приїхала підкорювати столицю.

“В селі можна жити, викладати, але це тяжкий труд, це ж хазяйство. В мене рівень досягнень вище, я хочу чогось досягти все таки тут, в село я можу повернутися завжди - в мене там і буде місце,і візьмуть працювати, і де жити буде”, - каже студентка НПУ ім. Драгоманова Альона Боряк.

У міністерстві кажуть - про проблему знають, але не вони мають її вирішувати, а місцеві органи влади. Наприклад, оренду землі забудовнику можна обмінювати на кілька квартир бюджетникам. Втім, за такою програмою можна отримати лише кілька квартир, а Україні їх потребують понад 20 тисяч вчителів.

“Минулого року кілька квартир ми, ну, грошей на кілька квартир було виділено областям, але, звичайно, я усвідомлюю, що ця програма недостатня. Ніколи не було досвіду, щоб чергу обліковувало педагогічних працівників якісь центральні органи, більше того - обласні управління освіти навіть не є територіальними органами міністерства, вони органи місцевих державних адміністрацій”, - каже міністр освіти і науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник.

Молодь йде з педагогіки

Сьогоднішні молоді спеціалісти, маючи висококласну освіту, але не маючи достойної платні та умов для проживання, охоче змінюють професію і йдуть з педагогіки. Така тенденція є і у великих містах, і в столиці, де на відміну від глибинки, можна підзаробити приватними уроками.

“Поки що в гуртожитку проживаю і стараюся не думати, як буде далі. Хотілося б вірити, що держава буде якось думати про це питання. Але, поки що також в гуртожитку, і в аспірантуру якщо йти, то поки що тримаюся університету, а далі, можливо, навіть міняти спеціальність”, - каже студентка НПУ ім. Драгоманова Альона Боряк.

У Державному фонді сприяння молодіжному будівництву свого часу діяла програма доступного житла, зокрема і для освітян. Допомагали кредитами під 3%.

“Але освітяни не можуть ним скористатися, тому що рівень оплати праці в освітян такий, що ми зразу стаємо не платоспроможними в цьому фонді. І, знову ж таки, в цьому ж фонді, він же фінансується також мізерно і фонд, щоб хоч якось збільшити свої об'єми, він також ставить - одна з пріоритетних в нього позицій - а який ти зробиш перший внесок? Який освітянин зробить перший внесок, як у нього немає грошей?”, - каже заступник голови профспілки працівників освіти і науки України Сергій Романюк.

Саме через відсутність державного фінансування, освітянську житлову програму зрештою закрили - надто дорого будувати дешеві квартири.

“Потрібно значно здешевлювати будівництво, будувати 4-поверхові мабуть будинки. Будинки, які не обтяжені якимись відсотками для місцевої влади, земельні ділянки повинні бути забезпечені інженерною інфраструктурою - дорогами, це здешевить будівництво”, - каже голова правління Держфонду сприяння молодіжному житловому будівництву Леонід Рисухін.

Погане життя вчителя

Втім, про це лише ведуться розмови, а вже цього року до одного тільки столичного педагогічного університету Драгоманова вступило 2,5 тисячі майбутніх вчителів.

“Ми про це мало говоримо - про погане життя вчителя, про низьку зарплату, вони це знають - це не секрет, до нас дуже багато іде дітей вчителів і є такі діти, яким вчителі кажуть - своїм дітям - не йдіть! А вони всеодно ідуть!”, - каже завкафедри стилістики української мови НПУ ім. Драгоманова Любов Мацько.

Обговорити свої проблеми освітяни планують на всеукраїнському з`їзді, що відбудеться восени, вперше після десятилітньої перерви. Але які б не ухвалили рішення, головне питання залишиться відкритим - чи буде колись держава фінансувати освіту не на папері, а насправді.