Як Туреччину виштовхують на узбіччя нового світового порядку

24 Канал має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено. Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.

Як Трамп показує, що хоче керувати світом?

Символізм був очевидний. Нехтуючи балансом між постійними членами Ради безпеки ООН, Трамп зробив більше, ніж просто зневажив дипломатичний протокол. Він дав зрозуміти Росії та Китаю, що з питань, які стосуються Європи, саме з ним слід вести переговори.

Читайте також Стратегія Трампа щодо досягнення миру у війні – приречена

Зараз Трамп керує світом так, ніби це приватна корпорація, не пов'язана з загальними правилами чи встановленими нормами. 

• Овальний кабінет – це кабінет керівника; 

• Трамп – генеральний директор; 

• інші світові лідери – це співробітники; 

• багатовікові домовленості відходять на другий план.

Трамп прагне глобального порядку, заснованого на патронажі, а не на партнерстві. Поведінка європейських лідерів під час зустрічі в Овальному кабінеті, схоже, підтверджувала цю мету. Важко уявити, щоб Вінстон Черчилль та Шарль де Голль спокійно сиділи, поки Трамп ставився до них як до підлеглих. Але сучасна Європа, фрагментована популізмом і позбавлена стратегічного лідерства, погано оснащена, щоб діяти як глобальна держава.

Підхід Трампа до НАТО має таку ж логіку. Його зусилля перетворити Альянс на стратегічний інструмент, орієнтований на США, є особливо небезпечними на тлі російсько-української війни. У минулому НАТО підтримувало відносну стабільність, одночасно взаємодіючи з Росією та Україною через такі механізми, як Рада НАТО – Росія та Комісія НАТО – Україна (замінена у 2023 році Радою НАТО – Україна). Ці паралельні канали допомогли досягти крихкого балансу між діалогом та стримуванням, який політика Трампа зараз ставить під загрозу.

Чому зниження позицій Туреччини – це стратегічний прорахунок?

Примітно, що на саміті в Білому домі були відсутні країни, які постраждали від російсько-українського конфлікту: Туреччина, Польща, Норвегія, Швеція, а також країни Чорного моря та Балтії. Виключення цих країн на передовій підриває основний принцип колективної безпеки НАТО та руйнує стратегічну єдність альянсу.

Наслідки для Туреччини можуть бути далекосяжними. Попри те, що вона командує другими за величиною збройними силами НАТО (після США) і відіграє важливу роль у Чорному морі, на Кавказі та в Євразії, її звели до периферійного спостерігача, якого розглядають як зручного господаря для випадкових зустрічей, а не як стратегічного союзника.

Туреччину не запросили на український саміт, і вона не отримала жодного прямого брифінгу від Трампа ні до, ні після. Натомість її поінформували опосередковано через Генерального секретаря НАТО Марка Рютте. Туреччину також не додали до складу нещодавнього саміту Азербайджан – Вірменія.

Зниження позицій Туреччини відображає глибокий стратегічний прорахунок. Після Вашингтонського саміту президент Франції Еммануель Макрон заявив, що роль Туреччини буде "вирішальною" у наданні Україні конкретних гарантій безпеки. На перший погляд, це могло звучати як похвала. Насправді це сигналізувало про тривожне відродження мислення часів Холодної війни, яке цінує Туреччину виключно за розміри її армії, а не за її стратегічне бачення чи здатність схвалювати рішення.

Фактично, Туреччина повернулася до ролі, яку вона відігравала під час Корейської війни на початку 1950-х років: постачальника безпеки на передовій, який не бере участь в обговореннях, що формували її майбутнє. Сьогодні Туреччина знову опинилася поза обговореннями питань, життєво важливих для її національних інтересів, проте від неї очікують виконання рішень, у яких вона не мала права голосу.

Західні лідери повинні відмовитися від ілюзії, що Туреччина – це молода національна держава, чию гордість можна заспокоїти компліментами. 

Туреччина не новачок. Це досвідчена, стратегічно зріла регіональна держава – цивілізаційний гравець, який давно допомагає формувати Європу та світовий порядок. 

Ставитися до неї лише як до військового активу – означає неправильно розуміти суть її стратегічної ідентичності: традицій дипломатії та державного мистецтва, сформованих упродовж століть у мінливому балансі сил на континентах.

До теми У МЗС Туреччини заявили про зміни у вимогах Росії: яку гру ведуть із Путіним

Як Туреччині не залишитись осторонь?

Туреччина не може дозволити собі залишатися пасивною. Щоб не залишитись осторонь, вона повинна провести стратегічне переналаштування, починаючи з трьох термінових кроків. 

По-перше, вона повинна сформувати блок країн-однодумців у межах НАТО, розпочавши переговори з іншими членами, які не брали участь у саміті Білого дому щодо України. Створивши альтернативний форум для стратегічної координації, вона могла б внести вкрай необхідний баланс у внутрішню динаміку НАТО.

По-друге, Туреччина повинна очолити створення консультативної системи, яка об'єднає такі держави Чорного моря, як Румунію, Болгарію, Грузію та Молдову, одночасно зміцнюючи пряме спілкування як з Україною, так і з Росією. Відродження таких ініціатив, як Чорноморські військово-морські сили (BLACKSEAFOR) та Чорноморське економічне співробітництво – інституцій, які колись були запорукою стабільності після холодної війни – може сприяти конструктивному діалогу між усіма регіональними гравцями, зокрема й Росією та Україною.

По-третє, Туреччина повинна повернути собі стратегічну центральність, чітко давши США та Європейському Союзу зрозуміти, що вона не є пасивним форпостом на Близькому Сході, а головною євразійською державою. Це вимагає наполегливішої дипломатичної позиції.

Фото Трампа в Овальному кабінеті в оточенні європейських лідерів – не просто фотосесія. Це знімок вакууму лідерства в Європі, внутрішнього дисбалансу НАТО та маргіналізації Туреччини. Політики в Європі та Туреччині повинні прислухатися до цього послання: якщо вони не діятимуть швидко та рішуче, новий порядок буде не просто узгоджений без них – його узгодять їхньою ціною.