Три сценарії поразки Путіна, чому Захід досі не дає танки: що про Україну пишуть західні ЗМІ
Попри погрози нового наступу, стратегічно Росія прямує до поразки у війні проти України, а західні аналітики починають активно обговорювати варіанти цього програшу та всі можливі наслідки. Деякі з них максимально позитивні для Європи та глобальної безпеки, а деякі – несуть в собі нові невизначені загрози, з якими доведеться намагатися впоратися у післявоєнний період.
Однак російська поразка вимагає військово-технічного забезпечення ЗСУ. І якщо по багатьох пунктах психологічний бар'єр на Заході вже було пройдено, щодо тих же танків досі тривають запеклі суперечки. 24 канал традиційно зібрав найцікавіше зі сторінок західних ЗМІ.
Цікаво Війна буде довгою, та чи готові до цього на Заході: що про Україну пишуть іноземні ЗМІ
Основні сценарії поразки Росії
Усі можливі позитивні та негативні наслідки поразки Росії розібрало видання Foreign Affairs. Війна проти України мала стати, як вважав сам Владімір Путін, його головним досягненням та демонстрацією того, як далеко здатна просунутися Росія після розвалу Радянського Союзу у 1991 році. Захоплення України мало б показати США реальний вплив Росії у Східній Європі та продемонструвати лідерську роль Росії, на рівні з Китаєм, у новому багатополярному міжнародному порядку.
Втім, зрештою план Путіна провалився. Україна вистояла, а ЗСУ перетворилися на потужну силу здатну стримувати зовнішню агресію. Російське військо натомість продемонструвало вкрай погане стратегічне мислення та організованість, а війна також викрила жорсткі прогалини політичної системи, побудованої Путіним, яка фактично не здатна вчитися на власних помилках.
Загалом, вся ця війна була непередбачуваною від самого початку. Попри всі прогнози, як з боку Росії, так і з боку Заходу, Україні вдалося відбитися. Тепер основним питанням стало те, яку форму прийме поразка Росії.
Видання розглядає три найімовірніші сценарії, які витікають з реальної ситуації на фронті та всередині Росії, а також корелюються з історичними подіями минулого століття.
Перший та найменш ймовірний сценарій, що Росія просто погодиться визнати свою поразку та піде на врегулювання конфлікту на умовах України.
- Проблема такого варіанту розвитку подій полягає в тому, що масштаби російської агресії та воєнних злочинів унеможливлюють для України прийняття будь-якого дипломатичного врегулювання, крім повної капітуляції Росії. Водночас слід враховувати, що Путін або будь-який його наступник усіма силами намагатиметься зберегти хоча б Крим, щоб не втратити лице перед власними громадянами, при цьому, обіцяючи їм довготривалу історію, залишаючи можливість повторного вторгнення.
- У Foreign Affairs майже повністю відкидають нормалізацію відносин України та Заходу з самим Владіміром Путіним. Уявити, що він піде на відмову від новоприєднаних територій, які він так урочисто оголосив новими російськими регіонами, просто неможливо. Ставка може буде зроблена на його наступника, який під тиском внутрішніх проблем в самій Росії, буде змушений йти на певні компроміси.
У другому сценарії Росія йде на потужну ескалацію, влаштовуючи диверсії в державах-созницях та в самій Україні.
Зрештою, Кремль може вдатися навіть до ядерного удару по Україні. За такого варіанту війна точно не завершиться, а навіть навпаки, змусить НАТО напряму долучитися до конфлікту. Водночас Альянс навряд чи вдасться до ядерної відповіді, застосувавши лише свої конвенційні сили. Це суттєво прискорить поразку Росії на землі, а також спричинить вже глобальну ізоляцію Росії від всього світу, а не лише від західної його частини.
Росія може використати свою позицію країни-ізгоя, щоб розв'язати собі руки для будь-яких дій проти України та союзників. Путін може знищити енергетичні трубопроводи або здійснити кібератаки на фінансові установи Заходу. Застосування тактичної ядерної зброї, при цьому, виступає останнім можливим заходом у цих планах. Путін неодноразово наводив приклад Хіросіми та Нагасакі закидаючи викривлені інтерпретації фінальної фази Другої світової війни.
Водночас станом на 1945 рік, Японія програвала війну, а використання ядерної зброї з боку США лише прискорило цей процес. У 2022 ядерна держава Росія перебуває в програшній позиції.
При цьому, ядерний удар відвернув би від Росії решту світу, яка до цього ставилася до Путіна більш-менш лояльно. Наразі Бразилія, Китай та Індія прямо не засудили вторгнення Росії, але жодна країна справді не підтримує Москву в цій жахливій війні, і жодна не підтримає використання ядерної зброї. Від Китаю Росії поступали прямі сигнали, що використання ядерної зброї є неприйнятним. Отже, такий варіант не лише не принесе реальних результатів на полі бою, а навпаки, здатен спровокувати розширення антипутінської коаліції навіть на ті країни, які до цього часу стояли осторонь.
Жодній країні у світі не потрібен прецедент, коли кожен лідер по всьому світу розумів би, що питання їхньої безпеки може бути вирішене лише шляхом придбання ядерної зброї та демонстрації готовності її використовувати. В такому випадку, настане безглуздий період розповсюдження ядерної зброї, що завдасть величезної шкоди глобальній безпеці.
Останній сценарій передбачає крах путінського режиму, коли вирішальні битви будуть відбуватися вже не в Україні, а в залах Кремля та на вулицях Москви.
Путін жорстко зосередив владу в своїх руках, а його впертість у програшній війні поставила його режим на край прірви. Росіяни все ще в усьому слідують за своїм царем, проте це відбуватиметься лише до певного моменту, коли вони нарешті усвідомлять, що вся "Путінська стабільність" більше не актуальна.
Крах режиму означав би миттєве припинення війни, а державний переворот та подальша громадянська війна повторить те, що сталося у 1917 році, коли більшовики прийшли до влади, що прискорило вихід Російській Імперії з Першої світової війни.Наразі росіяни жодним чином не виступили проти війни, вони можуть скептично та з недовірою ставитися до самого Путіна, але вони також не хочуть, щоб їхні рідні, які вже беруть участь у військових діях, програвали на полі бою. При цьому, більшість росіян все ж мають імперську свідомість та не хотіли б, щоб їхня країна залишилася без влади та впливу в Європі, що було б природним наслідком поразки Росії у війні проти України.
Втім, тривала війна точно призведе до похмурого майбутнього для росіян та, ймовірно, зрештою розпалить революційне полум'я всередині країни. Втрати росіян вже сьогодні величезні, а з посиленням української армії, вони можуть стати ще більшими. Сотні тисяч молодих росіян вже покинули країну або планують зробити це найближчим часом. Згодом поєднання війни, санкцій і витоку мізків спричинить значні витрати — і росіяни можуть зрештою звинуватити Путіна, який обіцяв їм модернізацію країни та стабільність. Більшість росіян були ізольовані від його попередніх війн, оскільки вони зазвичай відбувалися далеко від тилу і не вимагали масової мобілізації для поповнення військ. З війною в Україні все інакше.
При цьому, зміна режиму в Росії вже відбувалася кілька разів у минулому столітті, саме через програші у війнах. Російсько-японська війна 1904–1905 років і Перша світова війна сприяли більшовицькій революції, а розпад Радянського Союзу в 1991 році стався через два роки після невдачі радянських військ в Афганістані. Революції відбувалися в Росії, коли уряд не досягав своїх економічних і політичних цілей та не реагував на кризи.Путін зараз перебуває в жорсткій зоні ризику, адже він жахливо керував війною, а російська економіка, попри всі обіцянки, суттєво скорочується. Репресії можуть вирішити деякі його проблеми: арешти та переслідування дисидентів спочатку придушать суспільне невдоволення, але міцна рука Путіна також ризикує викликати ще більший супротив.
Наразі незрозуміло, хто може замінити Путіна після його відходу від влади. Foreign Affairs розглядають варіанти Євгєнія Пригожина та Рамзана Кадирова, як людей з власними військовими силами та які ведуть активну медійну кампанію протягом всієї війни. У них може виникнути спокуса відколотися від залишків вертикалі влади Путіна, заохочуючи внутрішню боротьбу всередині режиму, з надією забезпечити собі позицію в центрі нової структури влади Росії. Водночас вони чинили тиск на Міноборони Росії за їхні невдачі та намагалися розширити власну владу за допомогою своїх воєнізованих формувань.
Водночас заміна Путіну може прийти зсередини самої системи та більш традиційних кіл російської політичної еліти, таких як президентська адміністрація, уряд або військові сили. Шанси на те, що прозахідний демократ стане наступним президентом Росії, вкрай малі. Набагато більш вірогідним варіантом є авторитарний лідер путінського формату. Лідер поза вертикаллю влади міг би припинити війну та подумати про покращення відносин із Заходом, але лідер, який походить із путінського Кремля, не мав би такого вибору, тому що за ним слідуватиме публічне визнання підтримки війни.
У найгіршому для Росії випадку падіння Путіна може призвести до громадянської війни та розпаду Росії.
Поки нагорі триватиме активна боротьба за владу, державний контроль буде фрагментований, що фактично повторить російську смуту 16 – 17 століття, яка була наповнена повстаннями, беззаконням та іноземним вторгненням. Велика кількість воєнізованих формувань всередині країни та сепаратистські настрої в національних регіонах утворять потужний хаос, за якого Росія війну в Україні не припинить, але не буде здатна її продовжувати. В такому випадку, поки росіян роздирали б внутрішні протиріччя, Україна відновила б свій мир та незалежність.
Поразка Росії здатна спричинити безліч позитивних наслідків для світу. Таке масштабне фіаско Кремля довело б усьому світу принцип, що напад на іншу країну та терор не може залишитися безкарним, а також відкрило б безліч можливостей для колишніх радянських республік. Грузія та Молдова остаточно визначили б свій курс у бік Європи, а Київ, Кишинів та Тбілісі, спільно та з новими силами, рухалися у бік європейської інтеграції та НАТО. Подібні процеси світ спостерігав у Центральній та Східній Європі після розпаду Радянського Союзу.
Навіть Білорусь матиме всі шанси на позитивну трансформацію, адже режим Алєксандра Лукашенка повністю залежить від фінансової підтримки з боку Кремля. Якби Путін відійшов від влади, наступним, швидше за все, був би Лукашенко. Це дозволило б білоруському уряду у вигнанні повернутися в країну та провести прозорі та чесні вибори, і нарешті звільнити країну від диктатури.Втім, Заходу варто підготуватися і до негативних наслідків поразки Росії
Росія намагалася відновити свій вплив, починаючи з 2008 року, вона перекроювала кордони, втручалася у вибори, а також брала участь у чисельних регіональних конфліктах в Африці та на Близькому Сході. Одним із негативних варіантів розвитку подій є безконтрольний хаос та сепаратизм у самій Росії та навколо неї. Перетворення Росії на державу-невдаху, яку роздирає громадянська війна, відновить питання, з якими західним політикам довелося боротися в 1991 році, наприклад, хто отримає контроль над ядерною зброєю Росії?
Водночас поразка Росії може спричинити певний вакуум у Центральній Азії та на Кавказі, який заповнять Китай та Туреччина. До війни Китай мав переважно економічний, а не військовий вплив у регіоні, однак це поступово змінюється, в міру того як Пекін просувається у Центральній Азії.Південний Кавказ та Близький Схід також можуть зрештою потрапити під вплив Китаю. США та Європа, при цьому, навряд чи зможуть запропонувати країнам цих регіонів кращі умови для співпраці. Таким чином, світ остаточно перейде до глобальної конкуренції між основними гравцями – США та Китаєм.
Заходу слід також враховувати реваншистські настрої в Росії. Після розпаду Радянського Союзу сучасна Росія тривалий час мімікрувала під партнера Заходу, готового до реформ та прогресивних ідей. Втім, зрештою стало очевидно, що можливо Росія ніколи не мала орієнтації на Захід, а її публічна риторика була прямо протилежною реальним цілям.
Поразка Росії дасть багато можливостей і спокус. Однією з таких спокус було б очікувати, що переможена Росія фактично зникне з Європи. Але Росія, яка зазнає поразки, одного дня відновить свої позиції та переслідуватиме свої інтереси знову. Захід повинен бути політично та інтелектуально готовим як до поразки Росії, так і до повернення Росії.
Чому Захід вагається щодо передачі танків Україні?
Сьогодні Західні столиці активно сперечаються щодо відправки Україні сучасних важких танків, хоча донедавна це вважалося табу для союзників Києва, пише видання Financial Times. Західні танки — такі як американський M1 Abrams, британський Challenger 2 або німецький Leopard 2 — дадуть українській армії додаткову вогневу міць, щоб розбити російські оборонні лінії та захопити військову ініціативу раніше, ніж Москва. Вони також знадобляться для захисту українських ліній від можливого поновлення російського наступу пізніше цього року.
Танки є ключовим елементом загальновійськового маневру — мобільних операцій із залученням піхоти та артилерії — з метою захоплення, а у випадку України, повернення своїх територій. Крім того, західні танки дадуть Україні перевагу над російськими, тому що вони мають кращу броню, точніші гармати та кращі системи управління та навігації, наприклад, дозволяючи проводити операції в нічний час.Німецькі Leopard 2, навколо яких сьогодні йде головна суперечка, з поміж усіх західних аналогів мають чимало переваг, вважають західні військові експерти. Він легший і потребує менше палива, ніж американський танк Abrams, який працює від турбінного двигуна, а також вважається надійнішим, ніж британський Challenger. Але головною перевагою є його доступність.
Бойовий танк Leopard 2 на бортовій вантажівці на заводі в Мюнхені / The New York Times
- При цьому, Україна має власний великий парк танків радянських часів. Частина з них була раніше передана союзниками, а понад 500 російських машин ЗСУ захопили з початку повномасштабного вторгнення. Втім, такий великий запас радянських танків, як і систем артилерії створює свої проблеми. Україна має лише кілька джерел постачань боєприпасів та запчастин для техніки радянського зразка, отже Україні вкрай необхідно поступово переходити на західне обладнання, що суттєво зменшить ризик так званого "снарядного голоду" та браку запчастин.
- На сьогодні Захід вже перетнув один зі своїх психологічних бар'єрів та поставив в Україну важку броньовану техніку: БТР та те, що називають легкими колісними танками. Однак західні основні бойові танки з їх гусеницями, складними системами управління вогнем і важкими гарматами забезпечують такий рівень вогневої потужності, який західні союзники не бажали надавати Києву.
Велика Британія першою зрушила це питання з мертвої точки та погодилася поставити Україні 14 танків Challenger власного виробництва. Кількість тут має менше значення, ніж символізм та стимул, який це постачання створює для решти західних союзників України. Натомість США досі відхрещуються надавати Abrams, оскільки вважають їх занадто важкими у використанні та обслуговуванні.
Порівняння британських та американських танків / інфографіка FT
Саме тому вся увага прикута саме до німецьких Leopard. Уряд Німеччини наразі відмовився відправляти свої танки через ризик того, що Росія розцінить цей крок як ескалацію, яка може втягнути НАТО в конфлікт. Водночас згідно з умовами експортних контрактів, передача німецьких танків третіми країнами також потребує дозволу Берліну.
Німеччина має близько 350 власних Leopard 2, хоча незрозуміло, скільки з них повністю готові до використання. Борис Пісторіус, новий міністр оборони Німеччини, нещодавно заявив, що військові почнуть технічну оцінку готовності танкового парку, в очікуванні остаточного рішення про їх постачання.
Канцлер Олаф Шольц стурбований тим, що через те, що постачання Києву танків Leopard фактично залежить від його підтримки, Москва розцінить будь-яке зелене світло у цьому питанні, як ескалацію під керівництвом Берліна. Ось чому Шольц хоче, щоб США погодилися відправити танки, перш ніж він дасть своє схвалення.
Чому Німеччина так переймається через постачання танків?
Небажання Німеччини постачати танки пояснюється її історією та політикою, пише видання The New York Times. З моменту поразки нацизму Німеччина свідомо присвятила себе просуванню "миру" та інтеграції в європейський і трансатлантичний порядок безпеки, де загальний консенсус був основною складовою. Натомість війна Росії в Україні зараз змушує Німеччину переосмислити уявлення десятиліть про своє місце в Європі, її відносини з Росією та використання військової сили.
Німеччина десятиліттями будувала свою післявоєнну економіку на дешевих російських енергоносіях і нібито аполітичній торгівлі з Центральною та Східною Європою, Радянським Союзом і Китаєм, вважаючи, що торгівля породжує зміни та якимось чином пом'якшує авторитарні режими. Такому політичному підходу, кинуло виклик російське вторгнення в Україну. Це спричинило справжній політичний та психологічний шок для Німеччини, який підірвав її уявлення про Росію та власне місце в Європі.
Ніде ця дезорієнтація не є такою очевидною, як у сьогоднішньому тимчасовому небажанні Німеччини постачати Україні свій основний бойовий танк Leopard 2 або дозволити це робити іншим країнам. Така позиція створила ризик ізоляції Німеччини та роздратування її союзників по НАТО. Україна, при цьому, прямо заявляє, що така позиція німців ризикує підірвати спроможність українських сил здійснити контрнаступ або навіть відбити атаку росіян цієї весни.
При цьому, варто враховувати, що суспільна підтримка України в німецькому суспільстві дуже висока, але нацистське минуле досі відображається у побоюваннях німців залучатися до військових конфліктів, а також ставати одним з військових лідерів серед держав, які ведуть сьогодні боротьбу з Росією.
Німці хочуть, щоб їх сприймали як партнера, а не агресора, і вони особливо чутливі до постачань зброї в регіони, де німецька зброя історично використовувалася для вбивства мільйонів людей. Люди не хочуть, щоб вона використовувалася на передовій для вбивства людей у цих регіонах,
– наголошує президент Американської ради з питань Німеччини Стівен Сокол.
Сьогодні у Німеччині йде пряма суспільно-політична дискусія. Результатом стало те, що критики канцлера Олафа Шольца бачать його невпевнене керівництво під час такої масштабної європейської кризи. При цьому, головна плутанина виникає саме у Соціал-демократичній партії Шольца, яка й очолює уряд. Шольц вже заявив про "Zeitenwende", або історичний переломний момент для Німеччини, однак дискусії з пацифістським крилом його партії досі не вщухають.
На Шольца тиснуть як всередині так і ззовні / фото New York Times
- Німці бажають, щоб їхній канцлер просував будь-який мирний варіант, або ж виступав останнім чи у складі коаліції, вважають аналітики. Це дозволить продемонструвати, що він не пропагує війну та не виступає за військове рішення конфлікту. Отже, для Шольца залишається лише повільне та м'яке просування у цьому напрямку, щоб спробувати залучити до ідеї постачань зброї своїх виборців. Шольц переможе у внутрішніх суперечках, коли доведе німцям, що постачання танків наблизить кінець війни та підштовхне Росію до переговорів.
- Літнім людям у Німеччині досі знайомі назви багатьох локацій, де сьогодні тривають бойові дії. Так само вони знайомі й молодшим поколінням, які слухали розповіді про Другу світову від своїх дідів та батьків. Навіть та ж "Азовсталь" відома німцям саме тому, що останньою країною, яка окупувала цей завод, була саме Німеччина.
Усі провинні спогади німців про війну з Радянським Союзом вони перекладають на Росію як державу-наступницю СРСР, а не пов'язують їх з незалежними пострадянськими державами, як Україна чи Білорусь, по яких Друга світова прокотилася набагато жорсткіше, ніж по території сучасної Росії. Таке часткове викривлення історичної пам'яті саме перешкоджає потужним змінам у сприйнятті ситуації багатьма німцями – простими громадянами або політиками.
При цьому політична концепція "Ostpolitik", якої дотримується Соціал-демократична партія Олафа Шольца зародилася в окупованій Радянським Союзом частині Центральної та Східної Європи. Значна частина партії керується переконанням, що миру неможливо досягти військовими засобами. Це дуже зручно співвідноситься з уявленням багатьох німців, що Третій Рейх був переможений не суто військовою силою, а також дипломатією. Інша думка вважається немодною у цих політичних колах.
Водночас у Німеччині захоплення та страх перед Росією об'єднався, що створило певну "сліпоту" щодо України та паралельно залякало багатьох німців ядерною війною. Саме тому Шольц так наполягає на постачаннях американських танків, щоб зрештою Росія не могла звинувачувати лише Берлін в майбутній ескалації. Олаф Шольц і його помічники стверджують, що Німеччина вже багато зробила, порушивши власне табу на надсилання зброї до країни, що перебуває у стані війни, коли Німеччина відправила Україні третій за величиною транш військової допомоги.
Втім, схоже, що німецька суспільна думка потрохи виправляється. Таким змінам допомагає тиск з боку решти західних союзників, а також увесь той терор та катастрофа, яку Росія принесла в Україну. Експерти вважають, що Шольц не просто має опиратися на суспільну думку, а й змінювати її, пояснюючи громадянам необхідність тих чи інших дій з боку їхньої держави, адже саме це і називається лідерством.
Зрештою, перемога України над Росією відповідає національним інтересам Німеччини, вважають німецькі генерали, оскільки українці борються не лише за себе, а за всю європейську безпеку. Якщо небажання Німеччини допомагати Україні перетвориться на її відмову це робити, такі дії здатні нанести катастрофічні репутаційні збитки Німеччині, а також знизити довіру до Берліна, як до союзника по НАТО.
Дивіться відеоогляд 24 каналу про аналіз західних ЗМІ: