Поясніть, що таке "гей-клуб" і кого туди пускають. Тільки чоловіків? Чи лесбійкам і трасгендерним людям вхід теж вільний?
Не можу сказати, що гей-клуб – це лише для геїв. Але по факту, здебільшого туди пускають тільки геїв. Але, звісно, цього не можна проконтролювати. Тобто гетеросексуальний чоловік туди теж може зайти, бо візуально ми не можемо відрізнити гея і не гея. А якщо ми говоримо про лесбійок і трансгендерних людей, то тут вже є певні проблеми. Їх пускають, але існують певні дискримінаційні норми, які полягають у тому, що дуже часто їм доводиться платити за вхід, тоді як гей-чоловіки заходять безкоштовно.
Читайте також: Не в своем теле, но в своем уме: кто такие трансгендерные люди и почему их не нужно бояться
Є також клуби, яким притаманні й інші форми дискримінації. Колись один такий випустив афіші, де зазначалось, мовляв, у нас діє face-control, і якщо ви "товстий, страшний і голомозий", то вас не пустять. Тобто такі речі наявні в Україні. Але якщо говорити про європейський і американський досвід, то такого вже дуже давно немає. І у них клуби відкриті для всіх.
Щодо жінок, так, я це помітила, коли шукала інформацію про гей-клуби в Києві. Натрапила на заклад Lift. І в описі зазначили, що до півночі чоловіки проходять безкоштовно. А от жінкам, незалежно від того, о котрій годині вони прийшли, вхід завжди платний.
Так, це правда. Тут є інша сторона медалі – часто гей-чоловіки приходять в клуби зі своїми гетеросексуальними подружками. Плюс дуже багато гетеросексуальних жінок обирають гей-клуб, навіть якщо вони не мають жодного стосунку до ЛГБТ+. Тому що для багатьох жінок гей-клуб є таким собі безпечним простором, де вони можуть потусити з подругами і не очікувати, що зараз до них буде хтось чіплятись, "підкатувати".
Гей-клуб у Сіднеї
Отже, гей-чоловіки мають більше привілеїв у клубах, ніж інші представниці ЛГБТКІ-спільноти. Чому так і на що скеровані обмеження, які стосуються, зокрема, лесбійок?
Попри платний вхід, у гей-клубах багато жінок. Тому з точки зору українського контексту клуби намагаються просто хоча б зменшити кількість жінок, які відвідують гей-клуби, тому що їхні інші клієнти – гей-чоловіки – можуть на це скаржитись.
Якщо ми подивимось на досвід Заходу, як функціонують клуби, наприклад, у Сан-Франциско, то там також є клуби, де вхід безкоштовний для гей-чоловіків, але платний для лесбійок. Але у них вже є інший термін клубів – квір-клуби, де здебільшого вхід платний або безкоштовний для всіх.
А гетеросексуалкам можна прийти в гей-клуб? У мене, наприклад, є шалене бажання відвідати такий заклад. Мені цікава сама атмосфера. І загалом, це для мене щось нове, відтак привабливе через "недослідженість". Проте зараз я не лесбійка. Мене б впустили? Хоча мені складно уявити процес перевірки сексуальної орієнтації.
Так, вони пускають всіх. Питання в тому, що є інші типи клубів. Їх часто називають секс-клубами, хоча вони себе так не позиціонують. У цей клуб вас би вже не пустили, тому що він є набагато відвертішим. І в таких клубах дуже ціниться приватність тих людей, які туди приходять.
До слова, в гей-клубі вам не дозволять знімати, особливо якщо ви прийдете з якоюсь професійною технікою. Також охорона може перевірити фото на наявність облич інших людей, тобто чи ви фотографували себе, чи інших людей.
Читайте також: Кладбище расстрелянных иллюзий: для кого феминизм (не) работает
Це питання безпеки?
Так, тому що ком’юніті є закритим. Насправді, враховуючи приватність гей-клубів, у них часто приходять публічні люди, бо у таких клубах не прийнято до них чіплятись або просити автограф. А, з іншого боку, вони розуміють, що їхнє відвідування гей-клубу залишиться приватним. Тобто їх ніхто не буде фотографувати або писати, що вони були там.
Відколи в Україні почали з’являтися гей-клуби? Вони відрізнялись від тих, що є зараз?
Я не пам’ятаю точно, але в Києві був клуб "Андрогін". Мені здається, що він один з найстаріших. Мабуть, він з’явився ближче до 2000-х років. Це досить давно. Але він вже три-чотири роки не працює.
Чи вони змінились? Мені здається, що ні. Ця клубна тусовка є досить своєрідною. Треба розуміти, що малі групи людей поділяються на ще менші. Тож в ЛГБТКІ-спільноті, гей-ком’юніті теж є поділ. Наприклад, велика частина геїв ходить в сауни. Є певні сауни, які орієнтуються лише на гей-чоловіків. Так само у Києві є один секс-клуб, який орієнтується тільки на чоловіків. Зауважу, що люди, які ходять в сауни, не ходять в клуби. Також геї, які перебувають у стосунках, переважно не ходять у клуби. Тобто є таке певне розмежування.
Гей-клуб у США
Поясніть, що таке "секс-клуб". Я про такі навіть не чула.
Це, по суті, клуб, куди приходять для того, щоб знайти партнера для сексу. Це безкоштовний секс, тому не можу сказати, що такі клуби є борделями. Ніхто там не купує жодні послуги і не продає.
Коли шукала інформацію про гей-клуби, натрапила на поняття dark room. Я не клубна людина, тож не знаю, по-перше, що це таке, а по-друге – вони існують у всіх клубах чи це притаманно тільки гей-клубам?
Не в усіх клубах є така опція, як "темна кімната". У dark room люди вже можуть робити, що вони хочуть. Не буду пояснювати, що саме. Наче і так зрозуміло.
Тут треба позначити одну проблему. Багато гей-чоловіків можуть не асоціювати себе з ЛГБТІК-спільнотою або взагалі вважати себе гетеросексуальними, але при цьому мати сексуальні практики з чоловіками. Це одна з причин епідемії ВІЛ серед чоловіків, що мають секс з чоловіками. Вони все своє життя можуть поводити себе гетеросексуально, мати дружину і дітей, наприклад, а потім у них періодично, грубо кажучи, "рве башню". Ці люди ідуть в клуби, напиваються. І через певну внутрішню гомофобію вони не можуть з кимось познайомитись – поспілкуватись, сходити в кав’ярню випити кави. І ці люди націлені на секс як реалізацію такої базової потреби, бо на інші речі, наприклад, стосунки, вони не готові, вони цього не приймають. Тому, відповідно, ці люди дуже часто використовують dark room. Враховуючи, що люди займаються сексом на п’яну голову або під якимись речовинами, то цей секс може бути небезпечним. Крім того, вони можуть мати кілька партнерів за одну ніч.
Читайте також: Поліаморія: я дарую собі свободу і не забираю її в інших
В dark room передбачена наявність, наприклад, засобів контрацепції або інших речей для безпечного сексу?
Так. Здебільшого громадські організації намагаються домовлятися з клубами, щоб там завжди були лубриканти, презервативи, тематична література. У деяких клубах, наприклад, можна побачити кондомати (різновид торгових автоматів, які містять презервативи або засоби гігієни для жінок – 24 канал). Також періодично у клубах проводять тестування на ВІЛ.
Ще натрапила на слово "плєшки". Не знаю достеменно, що воно означає, але наче це слово з "ЛГБТКІ-словника" на позначення місця зустрічі?
Це супер-старе слово. Воно притаманне початку історії ком’юніті як такого. Були місця, їх називали "плєшки", і вони досі існують. Це місця, де ком’юніті знало, що туди може прийти і знайти собі партнера/партнерку навіть не на ніч, а на півгодини, по факту. Це могли бути парки, де мало людей, громадський туалет.
Років 20 тому інформація про "плєшки" передавалась всередині спільноти із вуст в вуста, бо мобільні та інтернет не були поширеним явищем. Зокрема, у ті часи, коли не було інтернету, в українських газетах, там де публікували оголошення про знайомства, був розділ "Інші оголошення". І там відкритим текстом писали, що я такий-то Павло, шукаю собі "хорошого друга". І членам ком’юніті було зрозуміло, що це за такий "хороший друг". У мене навіть є старші знайомі, які один одному ще листи писали по пошті.
Представники ЛГБТКІ-спільноти шукали собі "хороших друзів" зокрема у парках
Хочу повернутись до питання безпеки в клубах. Бо мені видається, що одним з головних пріоритетів гей-клубів має бути саме безпека, потім вже нові знайомства. Адже наше суспільство не тільки з головою пішло у традиційні цінності, але й відчутно радикалізувалось. І будь-який публічний вияв почуттів з боку представниць та представників ЛГБТКІ-спільноти можуть зустріти агресією з усіма фізичним наслідками. Тож як реалізують заходи безпеки в клубах і чи вони працюють?
Скажу одну важливу тезу – гей-клуби є досить далекими від активізму. Тобто якісь правозахисні акції вони можуть підтримати, але дуже неявно. Їм це не вигідно. Для них важлива приватність і безпека. Опоненти завжди атакують тих, кого видно. Відповідно, якщо клуб не має жодної публічної позиції про захист прав, він нікого ні до чого не закликає, тоді він не є об’єктом нападів. Та й люди, які ходять в клуби, здебільшого не займаються активізмом. Для них клуб – це просто острів свободи, де вони можуть бути собою, і їм цього достатньо.
А от в Америці та Європі все склалось інакше. У них навпаки клуби були осередками активізму. Наприклад, якщо ми говоримо про Стоунволлські бунти, то це, по суті, початок руху за права. Наступного року буде 50 років боротьби за права ЛГБТКІ-спільноти. Так от, у них були напади саме поліції, не радикалів, на клуби. Правоохоронці збирали про цих людей персональну інформацію, били їх. Відповідно, у Штатах протестний рух почався з клубів проти поліції.
У нас інакше. Клуби, загалом, ніхто не чіпає. Є поодинокі напади, але вони не систематичні. Проте безпека у них в пріоритеті.
Гей-клуб в Італії
А як саме реалізується безпека всередині клубів? Там є серйозна, грізна охорона, яка, в разі чого, буде готова захистити людей?
Так, в клубах завжди багато охорони – що на вході, що в самому клубі. Плюс клуби дуже часто роблять таким чином, що просто так до них не потрапиш. Наприклад, щоб "проникнути" у той же Lift, вам спочатку потрібно пройти кордон охоронців на першому поверсі. Потім треба піднятися ліфтом. Якщо станеться напад, охорона просто вимкне ліфт. Навіть якщо нападники встигнуть доїхати ліфтом, то у всіх клубах стоять дуже потужні броньовані двері. Якщо їх зачинять, то я не впевнений, що їх можна вибити. Також у клубах завжди є запасні виходи. Тобто ви можете зайти одним входом, а вийти трьома іншими.
Читайте також: Сексуальна освіта у школах: що дітям розповідають про пеніси, вагіни та гендер
Шукаючи гей-клуби в Україні, виявила, що всі контакти, адреси перебувають у вільному доступі. З одного боку, розумію – відкритість. Бо хто ж знайде ці клуби, якщо про них не поширюватимуть інформацію в інтернеті. З іншого – знову ж таки безпека. Цілком можу уявити собі картину, як якась праворадикальна купка підлітків пішла спочатку палити ромське поселення, а по дорозі додому вирішила ще й "провчити" відпочиваючих гей-клубу. Я гіперболізую? Чи прецеденти були?
Так, адреси є, але клуби роблять так, що ви їх все одно не знайдете. Бо така інформація поширюється в самому ЛГБТКІ-ком’юніті. Якщо ми говоримо про Lift, то адреса вам нічого не дасть. Це великий будинок, до якого можна зайти з чотирьох входів. Треба знати, з якого боку заходити, в який двір. Це перше. По-друге, якщо ти не знаєш, куди йти, то тобі охорона просто нахамить і скаже, що тут жодного клубу немає. Там не буде такого, що ви підійшли до охорони і сказали: "Ой, я шукаю гей-клуб". А вони: "Так, звісно, ми вам все розкажемо і покажемо". Якщо охорона бачить, що ви не знаєте, куди йти, з вами немає когось з ком’юніті, то вас просто можуть не пустити.
Я вам скажу більше – у гей-клубах можна зустріти тих праворадикальних хлопців, які бігають по ромських таборах. Наприклад, речник одного з праворадикальних рухів свого часу, ще до Євромайдану, проводив дуже багато часу в клубі, доки його звідти не попросили піти. Є певний контроль з боку спільноти: якщо ти підтримуєш праворадикальні рухи, то тобі тут не місце.
Тобто виходить, що гей-клуби з фасаду не виглядають, як звичайні клуби – з величезними вивісками, вогниками?
Часто зовнішньо вони ніяк не видимі. Їх можна і не побачити. У Європі можете іти по вулиці, побачити назву клубу, ЛГБТКІ-прапор на ньому. І ви будете знати, що це – гей-клуб. У нас на клубах навіть вивісок немає.
Інформація про нові клуби і де їх шукати поширюється всередині ком’юніті через закриті групи і спеціальні додатки.
На відміну від України, на Заході та США гей-клуби вивіски мають
Де, окрім клубів, можуть відпочити представники і представниці ЛГБТКІ-спільноти, не хвилюючись за свою безпеку, коли банально тримаються за руки?
Це можуть бути ком’юніті-центри. Деякі організації орендують великі приміщення, які вміщують кілька десятків людей, і там проводять певні події. Ком’юніті-центри мають дві основні функції. Перше – це профілактика ВІЛ. І представників/представниць спільноти "заманюють" туди всіма можливими способами – печенька, кіно, ігри, вивчення англійської. Але це все робиться для того, щоб впихнути тій людині презерватив, лубрикант, і сказати їй, що секс має бути тільки з презервативом і тестування на ВІЛ треба проходити кожні півроку. Друге – це розвиток членів і членкинь спільноти, щоб надалі вони були більш активними у питаннях захисту своїх прав.
Читайте також: Батько-одинак прийшов у школу в сукні, аби підтримати своїх дітей у День матері: фото
Що таке "ЛГБТКІ-friendly заклад"? Там відпочивають люди будь-якої гендерної ідентичності та сексуальної орієнтації без німого питання в очах: "Хто це поруч зі мною сидить?" Чи це заклади тільки для ЛГБТКІ-спільноти?
Є клуби, які позиціонують себе як ЛГБТКІ-friendly. Це означає, що туди ходять всі, хто хоче. Та friendly-заклади – це не тільки безпосередньо заклади. Минулоріч до Євробачення Національний ЛГБТ-портал України робив мапу friendly-закладів у Києві. Там було близько 30-ти магазинів, ресторанів, кафе. І це було рішення менеджерів цих закладів, приєднуватись до карти.
ЛГБТКІ-friendly заклади у Києві
Скільки приблизно таких закладів в Україні? Маю на увазі, чи задовольняють вони попит і чи є він взагалі?
Якщо говоримо про Київ, то їх може бути більше 30-ти.
Взяти вужче – клуби, – то у них немає проблем з клієнтами/клієнтками. Маю на увазі, що запит на клуби є більшим, ніж наявна пропозиція. Тобто клуби просто завалені людьми. В деякі дні туди просто неможливо всунутись. І до них в клуб ходить більше людей, ніж на марші.
А це мало чи багато – 30 закладів?
Спірне питання. Думаю, що достатньо. Не супер-багато, але все ж є. Але тут теж треба розуміти специфіку. У нормальних країнах взагалі немає friendly чи не friendly закладів. Вони одразу плануються, як для усіх. Це стосується і людей з інвалідністю, тих, хто не чує або не бачить тощо.
У нас не так. Я знаю випадки, коли заклади, розуміючи, що за столиком сидить гей-пара, яка щось святкує з друзями, виставляли за двері цих людей. А був один випадок, коли власник ресторану просто їх побив. Це було роки три тому.
Читайте також: У Харкові влаштували напад на офіс ЛГБТ-спільноти: фото
Все ж антидискримінаційний простір в Україні розширюється чи ні?
Не буду говорити за малі міста (там, мабуть, ситуація складніша), але у великих містах, наприклад, Харкові, так. Проте от Львів, який вважають найбільш європейським містом у нас, на мій погляд, найгірший з точки зору дотримання прав ЛГБТКІ-спільноти. Я знаю, що частина ком’юніті виїжджає зі Львова. Їм у Києві набагато простіше. У Львові, по факту, навіть немає ЛГБТКІ-організації. Якщо в інших містах ми можемо бачити одну-дві-три організації, а в Одесі їх взагалі під п’ять, у Києві – вісім, у Харкові – дві-три, то у Львові жодної. Є, здається, одна ВІЛ-профілактична, але вона дуже невидима.
Для більшості людей тема ЛГБТ+ взагалі не є цікавою. Питання хіба в тому, що є радикальні групи, які нападають на людей, і держава з цим нічого не робить. Наприклад, якщо група "нациків" поб’є когось в Берліні, то завтра їх посадять, відправлять на виправні роботи, це буде скандал. Їх засудить суспільство і влада, а в школі додадуть ще один урок, чому бити когось – це погано. А Україна у цьому питанні перебуває, як у вакуумі. Переважно праворадикали за свої напади не несуть жодної відповідальності. Були випадки, коли заяву "Це моя позиція, і я свідомо спалював кінотеатр "Жовтень" під час показу ЛГБТКІ-фільму" суд вважав пом’якшуючою обставиною. Хоча у нормальних країнах це обтяжуюча обставина злочину на ґрунті ненависті.
У 2014 році невідомі підпалили кінотеатр "Жовтень"
На яких тематичних подіях, що відбуваються щороку, можна гарно, весело, корисно провести час?
Якщо ми говоримо про Марш рівності, то треба розуміти, що це не лише сам марш. Ця подія ширша і називається KyivPride-тиждень. Це тиждень різноманітних подій, як правило, на одній локації – кінопокази, дискусії, воркшопи. Туди може прийти будь-хто.
Також є Фестиваль рівності. Він відбувається у різних містах, і його анонсують за місяць. Це не виключно ЛГБТКІ-подія, вона скоріше включає в себе тему ЛГБТКІ-спільноти. Але дуже часто цей фестиваль є об’єктом нападів праворадикалів. Наприклад, у Львові його не вдалось провести рік тому.
У Києві є фестиваль "Молодість" – один з найстаріших в Україні. На базі нього проводять й інший фестиваль – "Сонячний зайчик" (Sunny Bunny). У його рамках показують ЛГБТКІ-кіно. До слова, коли говорять, що в Україні геїв немає, то зазначу, що "Сонячний зайчик" старший за берлінський фестиваль Teddy Award (Teddy Award заснований у 1987 році і спеціалізується на ЛГБТКІ-темах – 24 канал). Тобто "Сонячний зайчик" – це найстаріша ЛГБТКІ-програма у Європі.
Афіша до фестивалю Sunny Bunny
Є ще Одеський кінофестиваль. На ньому немає окремої програми, але кожного року в основній конкурсній програмі презентують ЛГБТКІ-кіно.
Скажу, що ЛГБТКІ-тема перестала бути такою, що її обговорюють за закритими дверима. Вона зараз присутня у більшості публічних івентів.
Чи можете дати коротенький перелік по найбільших містах України, які гей-клуби можна відвідати?
Економічна криза б’є по всіх. Зараз перелік гей-клубів обмежується Lift, "Помада", Open Space (хоча це скоріше секс-клуб) у Києві і Libertin в Одесі. І все. Проте до кризи гей-клуби були майже у кожному більш-менш великому місті.