Мета проєкту – захист від глобального потепління. Фактично він є однією з варіацій давньої ідеї, яка пропонує частково закрити планету від сонячного світла за допомогою розпилення дрібних частинок в атмосфері. Вчені вже пропонували для цієї мети крейду, шкідливий діоксид сірки та сірчистий ангідрид, які б відбивали промені назад у космос і таким чином не давали Землі нагріватися ще більше. Новий же підхід пропонує фактично те саме, за винятком того, що розпилення відбуватиметься далеко за межами планети.

Цікаво Над Північним полюсом Сонця раптово утворився вогняний вихор, і вчені не можуть цього пояснити

Що пропонують вчені

Стаття, опублікована в PLOS Climate, описує постріли місячним пилом у бік Сонця. Це новий інтригуючий погляд на концепцію сонячної геоінженерії, яка викликає палкі суперечки в науковому світі через недостатню вивченість. Але команда авторів стверджує, що це все одно краще, ніж не робити нічого.

Дослідники використовували комп'ютерне моделювання, щоб побачити, що може зробити величезна кількість місячного пилу на орбіті навколо Землі. Вони виявили, що пил може зменшити сонячне світло на поверхні планети на один-два відсотки.

Використання пилу видається досить простим завданням, адже його на Місяці вдосталь – він буквально лежить під ногами. Спеціальні гармати могли б збирати його, завантажувати в корпус і вистрелювати в космос, де він би зрештою займав місце у просторі між Сонцем та Землею. Це значно простіше й дешевше, ніж ідеї, висунуті ще в XX столітті, які пропонували запускати дзеркальні щити чи армії крихітних космічних кораблів, які б виконували роль екранів.

Наслідки

Ідея цікава, але так само може бути небезпечною. Якщо метод виявиться занадто ефективним, він може загрожувати серйознішими наслідками. Справитися з проблемою розпиленої речовини в межах атмосфери буде легше, ніж із пилом, який завис у космосі за мільйони кілометрів. Розпилювання на Землі затінить лише певну ділянку планети, а в космосі – всю планету.

На жаль, людство не має можливості прорахувати наслідки жодного з підходів, адже навіть найпотужніші суперкомп'ютери не здатні моделювати довготривалі наслідки такої ідеї.