На перший погляд Антарктида здається суцільним білим щитом, однак ключові процеси відбуваються там, де лід контактує з породою, водою та осадами. Саме ця зона визначає, з якою швидкістю рухається льодовик і як легко він може прискорюватися або сповільнюватися. Про це пише Earth.com.
Дивіться також Наукова несподіванка: акулу вперше помітили у льодових водах Антарктиди
Як рожеві валуни допомогли знайти гігант під кригою?
У горах Hudson Mountains дослідники давно звертали увагу на рожеві гранітні валуни, розкидані серед темних вулканічних порід. Їхній колір різко контрастував із навколишнім середовищем. Проте їхнє походження залишалося незрозумілим.
Команда з British Antarctic Survey проаналізувала мінеральні кристали у валунах і за допомогою методів радіоактивного датування встановила, що граніт сформувався приблизно 175 мільйонів років тому, у юрський період. Це пояснило вік породи, але не те, як вона опинилася в цьому регіоні.
Відповідь дали геофізичні дослідження. Літаки з гравітаційними сенсорами обстежили район льодовика Pine Island Glacier і зафіксували аномалію під кригою. Дані вказали на існування прихованого гранітного масиву завширшки майже 100 кілометрів і завтовшки близько 7 кілометрів – це приблизно половина площі Уельсу. Структура була похована під льодовиком мільйони років.
Провідний автор дослідження, геофізик Том Джордан, зазначив, що поєднання геологічного датування та гравітаційної зйомки дозволило не лише встановити джерело валунів, а й отримати нову інформацію про те, як льодовиковий щит рухався в минулому і як може змінюватися надалі.
Як пише Scitechdaily, під час останнього льодовикового максимуму льодовик Пайн-Айленд був значно товщим і потужнішим. Він виривав фрагменти граніту з основи, транспортував їх на великі відстані та залишив у горах Гадсона, коли товщина криги зменшилася. Сьогодні кожен валун фактично позначає межі, яких досягав лід у минулому.
Такі знахідки важливі для моделювання майбутнього. Льодовик Пайн-Айленд вважається одним із регіонів Антарктиди, що найшвидше втрачають лід. Тип породи під льодовиком впливає на тертя та швидкість ковзання: граніт може гальмувати рух, але канали талої води здатні його прискорювати. Розуміння цієї підповерхневої структури допомагає точніше прогнозувати зміни крижаного покриву та потенційний вплив на рівень моря.
Співавторка дослідження, геологиня Джоанна Джонсон, підкреслила, що валуни зберігають унікальний запис про те, як лід формував і змінював ландшафт Антарктиди. Визначення їхнього джерела дозволило реконструювати шлях, який вони подолали, і краще оцінити майбутню поведінку Західноантарктичного льодовикового щита.
Дослідження поєднало польові зразки з масштабними геофізичними вимірюваннями. У результаті невелика загадка про рожеві камені перетворилася на відкриття гігантської структури під кригою – структури, що впливає на сучасну динаміку льодовика та глобальні кліматичні процеси.