Саме Норвегія відома своїми приголомшливими фйордами, які прикрашають численні туристичні буклети й оголошення. Тут їх нараховують понад тисячу, а деякі достатньо великій, щоб отримати окрему назву.
Дивіться також Що таке температура абсолютного нуля і чи можливо її досягти
Чому так багато
Фйорди — це продукт повторюваних циклів наростання й розтавання льодовиків. Географічне розташування Норвегії поставило її на шлях багатьох циклів зледеніння з початку четвертинного періоду, близько 2,6 мільйона років тому. Останній з цих циклів тривав приблизно від 120 000 до 11 700 років тому, але це лише один з багатьох льодовикових періодів, які переживав цей регіон і Земля загалом.
Деякі фйорди достатньо великі, щоб у них плавали великі кораблі / Фото Unsplash
Хоча льодовикові щити можуть виглядати статичними, насправді вони досить динамічні. Лід переміщується з високих точок до низьких або через власну внутрішню деформацію, або ж може ковзати разом з підстилаючими відкладеннями.
Такий рух тягне за собою гірські породи, стираючи відкладення або корінні породи під ними. З часом вони вирізають U-подібні долини, що одним своїм кінцем контактують з океаном. Спочатку вони заповнені льодом, але коли той розтає, утворена порожнина заповнюється водою з океану. Так і з'являються фйорди.
Насправді потрібно дуже багато циклів наступу і відступу льодовиків, щоб вирізати глибокі фйорди, подібні до тих, що ми бачимо в Норвегії.
Після створення U-подібних долин вони стануть воронкою для льоду під час майбутніх зледенінь — вони ніби "розмножуються самі по собі, коли існують", пояснює Анна Г'юз, палеогляціологиня з Манчестерського університету у Великій Британії. Таким чином, фйорд, який починає формуватися в одному льодовиковому циклі, буде рости в наступному, оскільки лід продовжує прокладати все глибші канавки в тих самих місцях.
Але не кожне зледеніле узбережжя має однакову кількість фйордів. Їхнє формування дуже залежить від геології, а саме від матеріалу породи, яка оточує льодовик.
Хоча м'якші гірські породи можуть здаватися легшими для прорізання льодом, для створення фйорду з високим рельєфом (бортами-горами довкола) вони повинні мати "структурну цілісність". Вчені порівнюють це зі шматками твердого сиру чеддер та м'якого й крихкого сиру фета: перший тримає форму, тоді як другий розпадається на частини. Тверда магматична порода вздовж норвезького узбережжя ідеально підходить для формування фйордів з високими, крутими стінами.
В інших місцях, наприклад, на узбережжі Британської Колумбії, фйорди все ще існують, але рельєф довкола не такий чудовий, тому що геологія, яка там існувала до четвертинного періоду, має інший характер.
Західне узбережжя Норвегії є межею тектонічних плит, де континентальна кора зустрічається з корою океанічного дна.
Найбільш вражаючі фйорди знаходяться там, де крижаний щит стікає з континенту в океан. Товста континентальна кора поруч з тонкою океанічною створює ситуацію, коли лід стікає, наче спускаючись зі сходів,
– каже Джейсон Брінер, геолог з Університету Буффало.
Сусідня Швеція також зазнала сильного зледеніння, але має лише кілька фйордів. Протягом більшості льодовикових періодів за останній мільйон років Швеція знаходилася в середині льодовикового щита, а не на його краю. У цій частині льодовикового щита лід не був настільки обмежений топографією, наприклад, горами, як в іншій, де він стікав. Лід поширювався на територію сучасних Фінляндії та Росії, замість того, щоб стікати в океан і створювати фйорди.