Деталі
Нанопластик – це найдрібніші шматочки пластику розміром менше мікрометра, що утворюються як побічний ефект багатьох промислових процесів, а також внаслідок деградації великих пластикових виробів. Досі наші методи виявлення наночастинок обмежуватися об'ємною оцінкою, проте нова методика не лише розрізняє окремі частинки, але й дозволяє їх ідентифікувати.
Дивіться також В Арктичних снігах знайшли неочікувані наслідки людської діяльності
Нанопластичні частинки можуть бути дуже шкідливими для нашого організму. Деякі з них уміють перетинати біологічні бар'єри тіла, потрапляючи до внутрішніх органів. Учені вже знаходили їх у серці, легенях та інших частинах тіла. Тому нам вкрай необхідне вміння вимірювати кількість пластику в наших тілах для оцінки токсичності.
Команда вчених використовувала пару лазерів, які можна налаштувати на резонанс з певними молекулами — метод, який називається мікроскопія стимульованого комбінаційного розсіювання. Це дозволило їм визначити хімічний склад частинок-мішеней за допомогою алгоритмів перехресних посилань на бази даних хімічних резонансів.
Оскільки в деяких пляшках пластику було менше, а в деяких більше, дослідники назвали середню кількість на рівні 240 000 нанопластикових частинок у кожному літрі, що в 100 разів перевищує попередні оцінки.
Найпоширенішим пластиком, який вони знайшли, на диво, виявився не той самий матеріал, з якого зроблені самі пляшки, в сполука під назвою поліамід. За іронією долі, з нього складаються фільтри, що використовуються для очищення бутильованої води. Фактично, ми забруднюємо нашу воду нанопластиком, очищуючи її від усіх інших забрудників. Матеріал пластикових пляшок, ПЕТ, також виявився очікувано поширеним.
Попередні оцінки здебільшого враховували лише більші за розміром частинки, зазначають дослідники, але вони виявили, що менші частинки складають близько 90 відсотків усього виявленого ними пластику.
Хоча мікро- та нанопластик не є обов'язково токсичним одразу після потрапляння в організм, залишається занепокоєння щодо довгострокових наслідків, оскільки він накопичується в різних тканинах нашого тіла, від мозку до плаценти. Ми й досі не знаємо, якими можуть бути наслідки. Пластик також має погану звичку притягувати до себе потенційно шкідливих попутників — від бактерій, стійких до антибіотиків, до токсичних молекул, таких як антипірени та фталати.
Нова методика візуалізації здатна показати потенційно токсичні скупчення, а завдяки більшій кількості даних про хімічну ідентифікацію, можливо, допоможе їх ідентифікувати.
Вчені також сподіваються, що новий метод може показати взаємодію між цими частинками та нашими біологічними тканинами.